31. Розкрити суть радянсько-німецького альянсу та входження західноукраїнських земель до складу урср.

23 серпня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано пакт про ненапад, а також таємний протокол Ріббентропа-Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. За цим протоколом східні польські території (тобто західні області колишньої території України) мали бути передані СРСР. Радянсько-німецький договір розв'язав Гітлеру руки в його агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторглися в межі Польщі.

17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон у Західній Україні і Західній Білорусії. Розпочалася "визвольна місія" Червоної армії для захисту "єдинокровних братів" - українців і білорусів від нацистського поневолення, а фактично реалізація таємного протоколу Ріббентропа-Молотова. СРСР, по суті, вступив у Другу світову війну на боці Німеччини і включився у поділ світу. Менш як через рік було законодавчо оформлено і включення до складу УРСР територій, повернених у Румунії — Північної Буковини та придунайських земель. З приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес їх радянизації, тобто зміни в усіх сферах життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. У процесі радянизації виділяються два етапи:

— до весни 1940 p., коли режим хоч би зовнішньо зберігав демократичність, а реформи зустрічали підтримку більшості населення;

— з весни 1940 р. відбувається поглиблення соціалістичного змісту перетворень, що супроводжуються масовими репресіями через неприйняття цих перетворень більшістю місцевого населення.

Зустріли підтримку:

— ліквідація польського держапарату;

— конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та промисловості (ці галузі перебували в руках поляків та євреїв);

— українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських); Львівський університет перейменовано в честь І. Франка, мовою викладання стала українська тощо);

— розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров'я.

Викликали невдоволення:

— заміна польських чиновників на місцевих комуністів та людей, присланих зі Сходу України;

— насильницька колективізація (на червень 1941 р. в колгоспи було об'єднано 15 % господарств);

— тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну);

— розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких шанованих у народі, як ''Просвіта";

— масові репресії.

Об'єднання західноукраїнських земель з УРСР мало позитивне значення: вперше за кілька століть своєї історії українці були в одній державі. Але принесений на багнетах Червоної Армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції з СРСР, а в творенні незалежної соборної української держави.

32Висвітліть процес проголошення автономії України. Проаналізуйте і та іі Універсали Центральної Ради

Проголошенням 10 червня 1917 р. І Універсалу УЦР, по суті, здійснила відновлення, відродження української державності, але не як самостійної, а як автономної у складі Росії.

Населення з ентузіазмом зустріло І Універсал. Продовжувалась організація національно-державної влади..

Тимчасовий уряд, консервативні кола Росії засудили І Універсал, оголосивши його виявом сепаратизму. На цих позиціях стояли й загальноросійські партії, що діяли в Україні. Уряд готовий був застосувати проти Ради силу, але його бездіяльність у соціально-економічній сфері і курс на війну до переможного кінця призвели до послаблення популярності урядових партій і врешті-решт до червневої політичної кризи. Незадоволення посилив і провал наступу на Південно-Західному фронті, коли за місяць боїв російська армія втратила 150 тис. чол.

У такій ситуації конфронтація Тимчасового уряду з УЦР була недоречною. Незважаючи на негативне ставлення до національного руху, Тимчасовий уряд змушений був шукати угоди з УЦР. Найголовнішим для українців було те, що Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати УЦР державним органом негайно, не чекаючи Установчих Зборів.

Зміст досягнутої угоди текстуально оформлявся у двох різних за формою документах. Документи уряду назвали проектом постанови "Про національно-політичне становище України". УЦР побажала його оформити від себе як II Універсал. Обидва документи мали оголошуватись одночасно.

На засіданні 2 липня 1917 р. Тимчасовий уряд заслухав звіт про переговори й досягнуту угоду. Засідання було бурхливим і призвело до урядової кризи.

З липня 1917 р. УЦР опублікувала текст II Універсалу.

З одного боку:

— офіційно визнавалась автономія України, УЦР доручалось підготувати Закон про автономний устрій;

— УЦР отримала статус вищого органу революційної демократії, Генеральний Секретаріат — вищого органу крайового управління;

— Тимчасовий уряд погоджувався з українізацією військових підрозділів.

З іншого боку:

— Закон про автономний устрій України мали затвердити Установчі збори, а до цього УЦР зобов'язується не здійснювати самочинно автономії України;

— не уточнювалась територія, на яку поширювалась влада УЦР і Генерального Секретаріату, а також повноваження останнього;

— склад Генерального Секретаріату затверджувався Тимчасовим урядом, а УЦР поповнювалася представниками національних меншин;

— комплектування окремих військових частин виключно українцями здійснюється під контролем російського командування й військового міністра.

Оцінка II Універсалу не може бути однозначною. Зміст Універсалу свідчив про те, що УЦР зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити певними рамками національно-визвольний рух. Однак сам факт вимушеного визнання Центральної Ради з боку центрального уряду мав історичне значення. В умовах ослаблення центральної влади те, якими наслідками повернеться компроміс для долі української державності, залежало передусім від уміння УЦР використати владні повноваження, що опинилися в її руках.

Загалом II Універсал не влаштовував жодну зі сторін. Головні події були ще попереду.