Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія.doc.dot.doc
Скачиваний:
289
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
431.1 Кб
Скачать

41 Проаналізуйте суть українського питання на Паризький мирній конференції 1919р

Пари́зька ми́рна конфере́нція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918. Важливе місце в роботі конференції займали питання визнання держав, які перебували в процесі утворення. Покладаючи великі надії на справедливе післявоєнне вирішення національного питання на конференцію держав-переможниць, у Париж приїхали делегації з Прибалтики, Закавказзя і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР. При цьому посли обох українських держав діяли самостійно. Жодна із делегацій не мала підтримки від країн Антанти (особливо зважаючи на Брестський договір). Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході. Зі свого боку, польська делегація намагалась переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної України цілком в інтересах німців та австрійців, а також, що українці охоплені пробільшовицькими настроями. У червні 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Рада Міністрів закордонних справ конференції схвалила окупацію Закарпатської України Чехословаччиною, а Північної Буковини — Румунією.

Таким чином, спроби українських дипломатів добитися міжнародно-правового визнання УНР і заручитися підтримкою держав Антанти закінчилися безрезультатно. На жаль, Україна виступала на Паризькій мирній конференції не як суб’єкт, а об’єкт міжнародної політики, як арена експансіоністських інтересів інших держав. Головні творці післявоєнної карти Європи — лідери Франції, Великобританії і США проігнорували законне право українського народу на державну самостійність і соборність його земель. Це свідчить про недооцінку ними важливості справедливого розв’язання українського питання в контексті тодішнього міжнародного розвитку. Така недооцінка дорого коштувала нашому народові, який знову надовго втратив свою державність і виявився штучно розшматованим між чотирма сусідніми країнами. Не принесла вона користі й загальноєвропейській безпеці, оскільки ще більше загострила й ускладнила розв’язання українського питання.

42 Охарактеризуйте Декларацію про Державний суверенітет України та її історичне значення

У складі депутатів Верховної Ради УРСР XII скликання (1990—1994 pp.) абсолютну більшість (239 чол.) становила компартійна частина. Однак ідея національного відродження незалежності заявляла про себе все активніше й наполегливіше устами меншості, національно-демократичної частини депутатів. Партійно-державне керівництво республіки не могло протистояти цим настроям і вперше пішло на крок, що суперечив політиці центру, який не збирався відмовлятися від диктату в ставленні до республік.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю.

Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів:

I. Самовизначення української нації

II. Народовладдя

IIІ. Державна влада

IV. Громадянство.

V. Територіальне верховенство

VI. Економічна самостійність

VII. Екологічна безпека

VIII. Культурний розвиток

IX. Зовнішня і внутрішня безпека

X. Міжнародні відносини

Основні положення Декларації

— народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;

— закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;

— поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

— виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством;

— самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;

— миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;

— визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;

— гарантія права на вільний національно-культурний розвиток всіх національностей, ідо проживають на території України;

— необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки.

Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє, набором добрих побажань. Однак та ж обережна більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами. Цей важливий крок сприяв наповненню Декларації реальним змістом.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що:

— суверенітет офіційно визнано необхідною умовою дальшого розвитку української нації;

— визначено основні напрямки діяльності по досягненню реального суверенітету.