Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Синьова Є.П. Тифлопсихологія.doc
Скачиваний:
130
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.23 Mб
Скачать

§4. Шкіряно-оптичне відчуття

Ще в 30-ті роки Н.Б. Познанська при вивченні чутливості шкіри людини до інфрачервоного випромінювання встановила, що пороги чутливості до променевого впливу в процесі тренування поступово знижуються, і у людини з’являється чутливість шкіри до світла. Аналогічні дослідження А.Н. Леонтьєва , підтверджуючи в цілому винахід Н.Б. Познанської показали, що така чутливість виникає внаслідок створення пошукової активності у сліпих. Слід зазначити, що в нормальних умовах людський організм не відчуває кольору шкірою (4).

В 60-ті роки А.С. Новомейський разом з іншими дослідниками провів експерименти, у яких встановив, що кожна шоста людина через 20-30 хвилин вправ здатна на дотик розрізняти колір двох папірців і якщо такі заняття проводити протягом декількох тижнів регулярно, можна навчитись розпізнавати від п’яти до семи кольорів.

При визначенні природи шкірно-оптичного відчуття дослідження проводились у трьох напрямках:

Перший — вплив структури речовин, якими пофарбований експериментальний матеріал. В основі цих досліджень лежить ідея про те, що шкіряно-оптична чутливість пов’язана з тактильно-кінестезичними відчуттями.

В самих експериментах А.С. Новомейського з’ясовано, що ці відчуття виникають і без безпосереднього контакту з експериментальним матеріалом і навіть через скло.

Другий напрямок — тепловий, згідно з яким розрізнення кольору є результатом температурних відчуттів, що виникають як наслідок теплових випромінювань поверхонь різного кольору. Ще дослідження Н.Б. Познанської встановили факт підвищення температурної чутливості при виникненні у людини чутливості до світла. Підвищення температурної чутливості у процесі пошукової активності при навчанні сприйманню кольорів було нею визначене як психофізіологічна передумова для виникнення нової чутливості людини до кольору.

Для перевірки цієї ідеї були використані теплові фільтри і встановлено її невірність.

Третій напрямок дослідження — встановлення природи шкіряно-оптичного відчуття за наявністб в шкірі людини фоторецепторів. Гістологічні дослідження її не підтвердили.

Дослідженням В.М. Мізрахі встановлено, що для вміння розрізняти кольори пальцями необхідно визначити їх об’єктивні дотикові ознаки. Так, жовтий та блакитний кольори упізнаються як слизькі; синій, червоний та зелений — гальмівні; оранжевий та фіолетовий — шорсткуваті.

§5. Статичні відчуття

Статичні відчуття відображають положення тіла людини в просторі. Рецептори статичної чутливості розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха.

Статичні відчуття потрібні людині для урівноваження положення тіла в просторі та для нормальної просторової орієнтації.

При тотальній сліпоті роль вестибулярного апарату значно збільшується у зв’язку з необхідністю збереження рівноваги без контролю зору. Тому вестибулярний апарат при сліпоті відіграє компенсаторну роль і добре розвивається.

§6. Кінестезичні відчуття

Кінестезичні відчуття ( походить від грецького “Kinema” — рух і aisthesis — відчуття) — відчуття руху і положення окремих частин тіла. Кінестезичні відчуття викликаються збудженнями, що поступають від пропріоцепторів, розташованих в суглобах, зв’язках, м’язах. Завдяки кінестезичним відчуттям людина із закритими очима може визначити положення і рух своїх кінцівок. Кінестезичні відчуття виникають в мозку від сигналів з робочих рухових органів і відбивають швидкість і точність пересування тіла в просторі, трудових рухів, роботи мовного апарату.

Кінестезичні відчуття знаходяться у тісному взаємозв’язку із зором. З одного боку, зорова оцінка відстані виробляється під контролем кінестезичних відчуттів; з іншого боку — зорово-рухові координації, які виробляються у людини з досвідом, на практиці відіграють суттєву роль в її рухах, що виконуються під контролем зору. В поєднанні із зором та дотиком кінестезичні відчуття суттєво впливають на вироблення у людини просторових сприймань і уявлень.

І.М. Сєченов показав, що просторове бачення, окомір здійснюється, по-перше, за допомогою пропріоцепторів очних м’язів, по-друге, шляхом багаторазового поєднання оцінки відстаней очима та руками або ногами. За думкою І.М. Сєченова, м’яз є аналізатором не лише простору, але і часу: “Близь, даль і висота предметів, шляхи та швидкість їх рухів — все це продукти м’язового відчуття. З’являючись в періодичних рухах дрібним, те ж саме м’язове відчуття стає вимірювачем або дрібним аналізатором простору і часу.” (14, 15)

Руховий аналізатор відіграє провідну роль вже на перших етапах життя людини. Але, якщо у людини з нормальним зором всі дії і рухи контролюються зором, тобто кінестезичними відчуттями від зорового аналізатора, то при патології зору цей контроль порушується або взагалі неможливий, і компенсація відбувається за рахунок інтенсивної, більш точної, диференційованої роботи кінестезичних відчуттів від рухового аналізатору шляхом пізнання оточуючого світу та цілеспрямованої діяльності (оволодіння предметним світом, при виконанні фізичних вправ, грі на музичних інструментах, в’язанні тощо).

Без кінестезичних відчуттів неможливе підтримання вертикального положення тіла, виконання складнозкоординованих рухів. Людина з порушенням кінестетики може здійснювати рухи лише при зоровому контролі. Кінестезичні відчуття спільно з шкіряними не лише забезпечують контроль за виконанням рухових завдань, але і дають можливість пізнавати ряд властивостей предметів (твердість, пружність, шорсткість та ін.) .

Порушення зору, що наступили в ранньому віці, сильно впливають на розвиток кінестезичних відчуттів, і у своєму розвитку вони не досягають рівня норми. Порушення зору, що наступили в дорослому віці, вже в перші дні, як наслідок, викликають порушення кінестезичних відчуттів. Людина на деякий час втрачає здатність уявляти свої частини тіла та їх рухи у просторі. Іноді спостерігаються більш високі, порівняно з нормою, пороги м’язево-суглобової чутливості, що пояснюється тим, що при сліпоті руховий аналізатор розвивається без впливу на нього зорового і вимушений працювати більш витончено зі збільшенням питомої ваги цих відчуттів.

І.М. Сєченов пов’язував виникнення лінійних мір з розмірів та рухів частин людського тіла. Так, наприклад, це простежується в найменуваннях старих лінійних мір — лікоть, п’ядь, чверть.

За даними М.І. Зємцової, незряча людина часто використовує, як вимірювачі, довжину руки, розмір кисті, крок. А м’язево-суглобові відчуття, що виникають при ходінні, є для сліпих найбільш суттєвими показниками відстані.

Кінестезичні відчуття при порушеннях зору лежать в основі сприймання форм та розмірів предметів. Людина при сприйманні аналізує ступінь м’язової напруги, взаємо-розташування рук або пальців руки, її рухи.

В тифлопсихології проводились порівняльні вимірювання зон точності рухів зрячих і сліпих і з’ясувалося, що зона точних рухів рук зрячих знаходиться в межах радіусу 35 см, у незрячих — 60 см.