Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Синьова Є.П. Тифлопсихологія.doc
Скачиваний:
130
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.23 Mб
Скачать

III. 2. Особливості предметної діяльності

в ранньому онтогенезі сліпої та

слабозорої дитини

Рухова функція у будь-якої людини, незалежно від стану зору, з’являється дуже рано. Психологічними дослідженнями встановлено, що у сліпої новонародженої дитини, так само, як і у зрячої, при випадковому контакті подразника зі шкіряною поверхнею долоні виникають стереотипні хапальні рухи.

З самого народження зряча дитина робить велику кількість мимовільних рухів. Це — наслідок неорганізованої нервової системи немовляти. Такі рухи спостерігаються до другого місяця життя дитини. З двох місяців розгальмованість рухів послаблюється, вони починають набувати все більше організованого характеру.

Координація рухів, їх точність, обумовлені роботою кори головного мозку, яка саме в цей час формується, зокрема в тім’яній її зоні.

Розумна організованість умовно-рефлекторної діяльності немовляти, постійні та систематичні вправи, починаючи з перших тижнів її життя, є єдиною причиною та умовою розвитку її рухів та дій.

Значні зміни в характері хапальних рухів дитини проходять у віці від 2,5 до 4 місяців. Вони викликані розвитком органів відчуття, перш за все зору та дотику, а також удосконаленням моторики та рухових відчуттів. Тривалий контакт з предметом, у дитини із збереженим збором, здійснюється під контролем зору і при тактильному підкріпленні отриманої інформації про предмет. Поступово хапальний рефлекс розпадається, поступаючись місцем умовно-рефлекторним рухам. Цей процес закінчується до 5-6 місяців. Саме виконання рухів весь час контролюється і корегується зоровим співставленням його результатів з кінцевою метою дії.

Переважна більшість рухів, включаючи навіть такий, спільний з тваринами, як пересування в просторі, людина набуває в життєвому досвіді, тобто більшість рухів є умовно-рефлекторними. При порушеннях зору утворення умовно-рефлекторних рухів затягується.

Спрямовані на предмет рухи, які переслідують мету, називаються діями.

При нормальному розвиткові зорових функцій дії з предметами виникають в чотири-п’ять місяців. В цей період спостерігається прогрес у розвитку рухових рефлексів, тактильної чутливості, кінестезії, формується складна система рухів, яка забезпечує маніпуляції з предметами. Все більшу роль в координації рухів відіграє зір, дитина починає сідати, що створює кращі умови для зорового сприймання і розвитку координації рухів очей і рук.

У дитини з порушеним зором затримується розвиток дрібних рухів пальців, дитина не тягнеться до предмету, щоб схопити його, стає пасивною.. Причиною цьому, зменшена психічна активність дитини пов’язана із спрощенням зорових відчуттів, часто дитина впадає в інфальтивний аутизм.

Закономірним для психічного розвитку дитини є виникнення провідної діяльності. При нормальному зорі у перші шість місяців такою стає емоційне ситуативно-особистісне спілкування з дорослою людиною, в процесі якого дитина оволодіває знаннями про оточуюче. У сліпої чи слабозорої дитини усмішка та комплекс пожвавлення, як реакція на спілкування з близькими, вчасно не з’являються.

Проте не всі функції загальмовуються у розвитку. Так, нормально протікає розвиток функцій, не пов’язаних із зором, і саме вони дозволяють компенсувати недоліки розвитку. Такими у віці шести місяців є первинно збережена рухова сфера, кінестетика, дотик, слух, нюх, смак, які дозволяють сліпому або слабозорому немовляті орієнтуватись у зовнішньому світі і використовуються для встановлення зв’язків з певними видами діяльності (сон, годування, купання).

Досягнення результату, який складає мету конкретної дії, може в силу своєї складності вимагати цілого ряду, пов’язаних між собою операцій.

Всяка дія походить з тих чи інших спонукань. Те чи інше спонукання — потреба, інтерес стають для дитини мотивом дії через співвідношення його з метою. Об’єкт, на який спрямована дія і, який спонукає до неї, стає метою дії через співвіднесення з мотивом.

У дітей, що розвиваються в умовах зорової депривації, навіть у тих випадках, коли вони засвоюють прийоми дотикового та слухового сприймання, виникають проблеми при пересуванні у просторі, а предмети, які їх оточують, не впливаючи в достатній мірі на органи відчуття, не викликають потреб та мотивів досягнення, і тому розвиток предметних та цілеспрямованих дій має відставання.

Роль діяльності в компенсації дефектів зору визначається в усіх тифлопсихологічних дослідженнях. Дослідження розвитку процесів компенсації у сліпих та слабозорих дітей раннього та дошкільного віку, проведене Л.І. Солнцевою (23) розкрило вплив на її розвиток предметно-практичної, ігрової та навчальної діяльності.

В діяльності формуються нові психічні утворення, вона ж створює зону найближчого розвитку дитини. Для дітей з глибокими порушеннями зору характерне загальмоване формування різних видів діяльності. Усі вони вимагають спеціально спрямованого навчання їх елементам і, головним чином, виконавчої частини, тому, що рухова сфера найбільш страждає від дефекту зору. Виконавча функція, назавжди залишається досить складним компонентом діяльності сліпих. Порушення виконавчої функції лежить в основі недосконалості предметних дій. Спостерігається значне розходження між розумінням функціонального призначення предмету і можливістю виконати конкретну дію з ним.

Загальмованість темпу формування предметних дій та труднощі переносу їх у самостійну діяльність встановлено дослідженнями А.М. Вітковської (5). Було встановлено, що оволодіння предметними діями в цьому віці у сліпих та слабозорих, в значній мірі базується на спільній дії сліпої дитини та дорослої людини. При цьому елемент сприяння дорослої є провідним. Поступово в самостійній поведінці у багатьох дітей спостерігаються дії з предметами, у них виникає своєрідна концепція простору, просторове поле, але при цьому вони виконують дуже примітивні і одноманітні дії. Відсутність зорового наслідування дій може компенсуватись за допомогою засвоєння та повторення пасивних дій, тобто рухового наслідування діям дорослого. Навчання діям таких дітей включає в себе аналіз пасивного руху дорослого з використанням проприоцептивної чутливості і контроль за виконанням власного руху. Для сліпої дитини це дуже важко, але вона спроможна цим оволодіти тому, що в діяльності спирається на досить розвинуте вміння аналізувати і контролювати свої рухи і рухи того, хто навчає, на високий рівень аналітико-синтетичної діяльності.

Проте сліпій та слабозорій дитині потрібна більша допомога у розвитку маніпулятивних здібностей ніж просте навчання навичкам. Ця допомога базується на методі спільної та роздполеної дії, який використовується в практиці навчання предметним діям сліпих молодшого віку та сліпоглухих. За цією методикою, вчитель, знаходячись за спиною дитини, бере її руки в свої і спільно з дитиною виконує дію, одночасно коментуючи її. Таким чином, дитина отримує можливість розрізняти рухи і дії, розділити їх на складові частини і засвоювати їх послідовність.

Самонавчання предметним діям в ранньому і дошкільному віці, як правило, пов’язане із використанням іграшок, що вимагає оволодіння їх функціями, а в самій іграшці закладений взірець рухової активності. Труднощі засвоєння предметних дій призводять до того, що діти, зі зниженим зором, навіть старшого дошкільного віку, в спонтанній поведінці залишаються на рівні розвитку предметно-практичної діяльності. Надалі, труднощі сліпих та слабозорих дітей, які виникають в оволодінні предметними діями, відбиваються на формуванні усіх видів діяльності.

При глибоких порушеннях зору активна і розвиваюча роль провідної діяльності розтягується у часі. Наприклад, у ранньому дошкільному віці у дітей зі зниженим зором взаємозамінними формами провідної діяльності є предметна та ігрова (Л.І. Солнцева), а в молодшому шкільному — гра і навчання (Д.М. Малаєв). Це пояснюється тим, що в період до трьох років, внаслідок виникнення вторинних відхилень (неточні уявлення про оточуючий світ, недорозвиток предметної діяльності, загальмований розвиток практичного спілкування, недостатність орієнтування та мобільності у просторі, загальний недорозвиток моторики), спостерігається значне відставання в загальному психічному розвиткові.

Взаємна залежність психічного і фізичного розвитку сліпих та слабозорих дітей відбивається на розвитку їх інтелектуальних здібностей. Так, наприклад, дитина з обмеженими моторними можливостями, викликаними глибоким порушенням зору, відстає від однолітків в розвитку мови, пам’яті, ускладнюється в розумінні простих логічних задач, побудованих на предметно-практичному матеріалі.