§4. Дотикове сприймання просторових властивостей предметів

Сприймання простору складається з візуального відображення величини, форми та глибини. При глибоких порушеннях зору розрізнення просторових властивостей проходить не візуально, а контактно. В основному дотикове сприймання простору проходить при спільній діяльності шкіряно-м’язового і рухового аналізаторів з участю периферичного, провідникового і центрального відділів дотику.

В результаті спеціального навчання у сліпих дітей може розвиватись дотикове сприймання просторових ознак (форма, величина і просторові відношення). Так, незрячі навчаються легко диференціювати і визначати предмети, близькі за формою до кола і овалу (овочі, фрукти, ягоди), прямокутника і квадрату (конверт, блокнот). Набагато складніше вони диференціюють і визначають предмети, які включають в себе складні геометричні форми (іграшки, предмети побуту), оскільки це передбачає знання конструктивних особливостей і принципу їх дій. Значні складності для сприймання набувають динамічні зміни в формі, розмірах, взаємовідношеннях частин об’єкту (птахи, тварини, людина).

В умовах навчання дотикове сприймання у сліпих дітей розвивається, стає більш тонким і розчленованим, що дозволяє їм користуватися своєрідним дотиковим “окоміром”.

Для вимірювання і порівняння предметів сліпі діти використовують пальці, кисті рук, розміри за відстанню між розведеними пальцями. Часто мірками служить ширина долоні, довжина і товщина пальців, відстань між ними.

У сліпих відмічаються особливості просторових перетворень, що найбільш яскраво проявляється при вивченні образотворчого мистецтва і креслення. Вони успішно здійснюють просторові перетворення малих величин.

§5. Значення і особливості дотику при порушенні зору

Виключення зору обумовлює виключення зорового предметного пізнання дійсності, а в подальшому і неможливість оволодіння звичайним для зрячих способом письма, грамотою, виключає для сліпих ті види праці, які потребують зорового контролю об’єкту і процесу праці. Компенсація цієї втрати при сліпоті забезпечується розвитком дотикових сприймань.

Питання про порівняння величин порогів дотику зрячих та сліпих ставилось в психології і фізіології давно. А.А. Крогіус наводячи ряд даних, отриманих при дослідженні дотику методом естезіометрії та іншими засобами, відмітив, що основним, таким, що підвищує дотикове відчуття фактором є необхідність тонкої інтерпритації дотиково отриманих відчуттів і сприймань, які відображають якості візуально недоступних сліпим предметів. Багато дослідників (Гохейзен, Гризбах, Кунц, Трушель, Галлей, Чермак та ін.), порівнюючи величину порогів дотикового розрізнення у сліпих та зрячих, все ж не прийшли до єдиної думки. Лишається в силі ствердження А.А. Крогіуса, згідно з яким ніяких категоричних положень про порівняльну величину порогів дотику у сліпих і зрячих встановити неможливо. Але, саме дотикові відчуття стають факторами життєвих, практичних дій, починають використовуватись в навчальних, господарчих, трудових процесах, розрізнення цих якостей предметів та їх градацій стає у сліпих незрівнянно тонше, ніж у зрячих.

Найвищої витонченості дотик досягає в складних актах діяльності сліпих, де розрізнюються, неможливі навіть для зору, зміни форми, розміру та фактури об’єктів.

У тифлопедагогіці давно відмічено відставання у формуванні чуттєвих образів у сліпих від утворених на їх основі узагальнених словесних понять. Так, М.І. Зємцова показала, що обмеження формування першосигнальних зв’язків у сліпих дітей призводить до деяких диспропорцій розвитку їх психіки, порушуючи вірне співвідношення конкретних предметних і просторових уявлень, з одного боку, мови та мислення — з іншого, що створює небезпеку вербалізму, але цьому можна зашкодити шляхом розвитку дотику.

Під дотиковим сприйманням розуміють здатність шкіряного аналізатору відображати просторові і фізичні властивості предметів. У дотиковому сприйманні беруть участь різні види чутливості: тактильна, больова, температурна.

Розрізняють одноручне і дворучне дотикове сприймання.

Більш ефективним є процес дотикового обстеження предметів двома руками. Він має три основні фази:

1. Орієнтовна, коли рухи визначаються положенням об’єкту в дотиковому полі.

2. Обмацування об’єкту, при якому проходить аналіз деталей контуру.

3. Обмацування об’єкту, під час якого синтезуються дотикові сигнали і формується цілісний просторовий образ.

Користуючись термінологією Б.Г. Ананьєва, Л.М. Векера, Б.Ф. Ланова, рухи, пов’язані з орієнтуванням на малюнок з відшукуванням самого зображення, можна визначити як пошукові, а рухи, пов’язанні з його впізнаванням — як прослідковуючі. Пошукові рухи сліпі учні здійснюють успішно. Пояснюється це тим, що вони часто користуються цими рухами при орієнтуванні в межах дотикового поля. Що стосується прослідковуючих рухів, то їх раціональність залежить від знання правил читання зображень руками, рівня уявлень про форму і розмір зображення. В ряді випадків незрячі для сприймання дуже дрібних деталей використовують ротове торкання, наприклад, для введення нитки у вушко голки, визначення товщини нитки.