Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Синьова Є.П. Тифлопсихологія.doc
Скачиваний:
134
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.23 Mб
Скачать

Тести для самоперевірки знань.

1. Активність особистості при сліпоті та слабозорості:

a. підвищена;

b. знижена;

c. така сама, як у зрячих.

2. Розвиток активності при порушеннях зору:

a. не пов’язаний з біологічним розвитком;

b. обумовлений соціальними причинами;

c. є наслідком біосоціальних причин.

3. Особливості активності при порушеннях зору викликані:

a. відсутністю зовнішніх стимулів до діяльності;

b. недорозвитком дотикового та збереженого зорового сприймання;

c. порушенням мотивації діяльності;

d. невмінням спілкуватись;

e. високим інтелектом;

f. інше.

4. Відставання сліпої та слабозорої дитини у розвитку предметно-практичної діяльності починається :

a. від народження;

b. з 2-3 місяців;

c. з 5-6 місяців;

d. після одного року;

e. не спостерігається.

5. Своєрідності у розвитку предметних дій дитини з порушеним зором пов’язані з:

a. недорозвитком пізнавальної діяльності;

b. недосконалими мануальними діями;

с. недорозвитком потреб у цьому виді діяльності;

d. відсутністю зорових стимулів до дій;

e. невмінням здійснювати перцептивні дії.

6. Типовими для ігрової діяльності сліпих та слабозорих дітей є:

a. гра насамоті;

b. гра поруч з іншими;

c. вербалізм;

d. рухові тики;

e. відсутність сюжету;

f. відсутність творчої гри;

g. недосконалість рольової гри;

h. невміння використовувати іграшки;

i. конфліктність;

j. бідність сюжету;

k. схематизм ігрових дій;

l. недотримання правил гри;

m. нерозуміння змісту гри;

n. другоплановість ролей.

7. Навчальна діяльність дітей з порушеннями зору характеризується такими психологічними своєрідностостями:

a. невмінням зосередитись на уроці;

b. відсутністю навчальної мотивації;

c. незосередженістю;

d. нетривалим запам’ятовуванням;

e. високим вербальним інтелектом;

f. загальмованістю темпу навчання;

g. порушенням аналітико-синтетичної розумової діяльності;

h. недосконалістю чуттєвого досвіду;

i. багатоступеневістю сприймання навчального матеріалу;

j. порушенням образного мислення.

8. Трудова діяльність осіб з порушеннями зору має такі своєрідності:

a. базується на недосконалих предметно-практичних діях;

b. порушується можливість планування трудових процесів;

c. спостерігається схильність до колективної праці;

d. спостерігається затримка у формуванні трудових дій;

e. спостерігається розходження між знаннями та вміннями;

f. кращий розвиток навичок самообслуговуючої праці;

h. відставання у розвитку готовності до праці;

  1. відсутність інтересу до праці.

Правильні відповіді: 1 b; 2 c; 3 d; 4 c; 5 e; 6 a,b,c,d,g,h,j,k,n; 7 d,e,f,g,i; 8 a,b,c.

Розділ іv. Сенсорна організація діяльності особистості в умовах зоровоїдепривації

ІV.1. Відчуття та сприймання

в процесі відображення дійсності

Психічна діяльність — за своєю суттю, діяльність відображаюча. В складній системі аналізаторів, виключно велику роль відіграє зір, який забезпечує надходження необхідної для нормальної життєдіяльності людини інформації з навколишнього світу. Повне або часткове порушення функцій зорового аналізатору призводить до великих ускладнень у сфері чуттєвого пізнання і відбивається на усьому процесі життєдіяльності людини.

Відчуття є первинною формою орієнтування людини в навколишньому середовищі, негативні наслідки порушення нормальної роботи провідного аналізатору — зорового, перш за все проявляються саме у відчуттях.

Про багатство навколишнього світу, про кольори, запахи, музичні тони та шуми, вагу предметів, спрагу, голод людина дізнається завдяки органам чуття. Людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан внутрішнього і зовнішнього середовища. Відчуття з’являються внаслідок впливу матерії на органи чуття. Вони є первинною формою відображення об’єктивної дійсності в мозку людини. У відчуттях інтегруються пізнавальні, емоційні та регулятивні аспекти психічного відображення.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого пізнання, сприймання та уявлення, не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів, кожна з форм відображення своєрідна, але без відчуттів як початкової форми відображення будь-яка пізнавальна діяльність неможлива. Відчуття є джерелом знань людини про світ і саму себе.

Порушення або втрата функцій зорового аналізатора, що призводить до слабозорості або сліпоти, частково або повністю руйнують міжаналізаторні зв’язки. Це призводить до відхилень в сфері логічного пізнання і практики, але не викликає незворотних змін в розвитку психіки, тому що сенсорна організація людини має велику пластичність та динамічність. Ще в 1924 році О.В. Бірильов писав, що уявлення про сліпу людину як душевно та психічно хвору невірне, це лише фізична незручність. Відзначалося також, що активний дотик у сліпих в 40 разів вищий, ніж у зрячих, слух для сліпих — як зір для зрячих.

Відчуття — це початковий момент сенсомоторної реакції, результат свідомої діяльності диференціації, виділення окремих чуттєвих властивостей всередині сприймання. Відчуття виникають в результаті аналізу наявного сприймання. Цей аналіз — не позбавлена реального буття абстракція і не штучна операція експериментатора в лабораторних умовах, а реальна пізнавальна діяльність людини, яка в сприйманні явищ або предметів виділяє їх якості. Але виділення якості — це вже свідома аналітична діяльність, яка передбачає абстракцію, співвідношення, класифікацію. Відчуття, таким чином, одночасно і дуже елементарна і дуже висока “теоретична” діяльність, яка може включати відносно високі ступіні абстракції та узагальнення.

Як в одному, так і в іншому випадках відчуття — це не лише чуттєвий образ, але і діяльність або її компонент.

Відомий психолог Б.Г. Ананьєв (1) виділив такі умови розвитку відчуттів:

— безпосередній вплив трудової діяльності на підвищення чутливості тих аналізаторних систем, що включені в трудові акти;

— прогресивний розвиток знарядь праці, технічних засобів, що опосередковують розвиток відповідних видів чутливості;

— зворотний вплив логічного мислення, в основі якого лежить чуттєве пізнання, на удосконалення способів пізнання.

Зорові відчуття і сприймання дають людині найбільшу кількість тонко диференційованих даних найширшого діапазону. Зір відіграє провідну роль в таких видах діяльності людини, як орієнтовна і трудова. Цілком зрозуміло, що часткова, а тим паче повна втрата зору, викликає найбільш серйозні, а іноді, нічим не відшкодовані втрати у сфері чуттєвого відображення, перш за все у сфері відчуттів.

Перераховані, навіть у самих загальних рисах, зміни в процесах чуттєвого пізнання сліпих і слабозорих, достатньо переконливо показують необхідність спеціального їх вивчення, як невід’ємної частини всієї психіки дитини з ураженим зором, для більш повного і швидкого подолання та профілактики наслідків порушень зору.

Глибоке зниження зору, відбиваючись на сфері пізнання, впливає на формування уявлень про оточуючий світ, змінюючи можливості взаємодії з ним.

У тифлопсихології здавна велись суперечки щодо можливостей виникнення адекватних образів уявлень при глибоких порушеннях зору. Треба зазначити, що в певний період розвитку психології під відчуттями та сприйманнями розуміли уявлення, змішуючи ці поняття. Так, одні вчені, виводячи на перший план суб’єктивність уявлень, залишали на другому місці їх матеріальну основу та зв’язок з дійсністю. В результаті уявлення визначались не як образи реальних об’єктів, а як їх знаки, символи, ієрогліфи. Уявлення, будучи пов’язаними з відчуттями та мисленням мають суб’єктивний характер, це — є внутрішньо заперечливий психічний процес.

Представники ідеалістичної психології стверджували, що уявлення відображають не матеріальний об’єктивний світ, а ідеї, що виникають в свідомості людини, а це в свою чергу призводить до відмови від можливості пізнавати зовнішній світ через органи відчуття. Ці теорії знайшли своє тлумачення і в тифлопсихології в тому, що сліпі уявляють собі простір, час та тілесність зовсім інакше, ніж зрячі, що на сучасний погляд має певну рацію, адже уявлення сліпих, сформовані на іншій, ніж у зрячих, сенсорній основі і повинні відображати відповідні властивості об’єктів. Проте представники вищеназваного напрямку мали на увазі не чуттєве відображення, а духовне. Так, наприклад, відомий тифлопсихолог Моріс Сізеран стверджував, що “відчуття (тобто уявлення в сучасному розумінні) — лише знаки, якими душа користується, як бажає… оцінка і визначення значення їх залежить від контексту, у який вони вписуються, від внутрішнього строю душі, яка їх приймає” (14). Інші вчені, зокрема Руднєв В.І., також характеризували уявлення сліпих як “сурогати дійсності”, “зменшення схеми”, “численні словесні символи”, “поєднання одних симультанних сприймань з іншими” та ін. В усіх прикладах спостерігається відмова від зв’язку чуттєвого пізнання з дійсністю. Такі ствердження тифлопсихологів призводять до думки про те, що сліпа людина не може нічого знати про оточуючий світ, її уявлення обмежуються розрізненими, синтетично не сприйнятими деталями, що знаходяться в зоні дії рук. Інший простір для них недоступний і замінюється ідеєю простору. Відомий тифлопсихолог П. Вілей (5) (сам сліпий) наводить такі приклади: “Зрячий часто пропонує сліпому запитання: “Яким чином уявляєте ви собі стіл, стілець, трикутник? Якими здаються вони Вам?”. І знаходить такі відповіді: “Вони усвідомлюють, що у сліпих уявлення повинні бути якісь інші…” Сам П. Вілей вважав, що “наше мислення, іноді саме того не помічаючи, оперує майже завжди образами, і тому втрата якого-небудь органу відчуття вносить у нього глибокі зміни і порушує його діяльність” (5).

Французький матеріаліст Д. Дідро у трактаті “Лист про сліпих в повчання зрячим” (8) зробив спробу пояснити механізми виникнення уявлень у сліпих. Сліпий не може мати уявлень, — пише Д. Дідро в своєму “Листі про сліпих”, — тому, що для того, щоб уявити собі що-небудь, треба пофарбувати фон і виділити на цьому фоні предмет, що має інше забарвлення. Якщо предмет буде одного кольору з фоном, він одразу ж зіллється з ним, і образ зникне.” А через 34 роки, незадовго до смерті, він писав: “Признаюсь, що я ніколи не міг зрозуміти, як може сліпа людина мати уявлення не пофарбувавши їх. Невже вона уявляє собі цей куб на основі дотикових відчуттів? Її мозок зробився значить чимось ніби руки. Якими ж можуть бути уявлення сліпих?”.

В той час англійському філософу Д. Лолку ірландським природодослідником В. Моліне (12) було задане запитання: чи зуміє сліпа людина, яка прозріла, відрізнити куб від кулі за допомогою зору, якщо до прозріння вона вміла відрізняти їх за допомогою дотику? Д. Лолк та В. Моліне вважали, що не зуміє. На відміну від них, Лейбніц доводив, що в цьому випадку можливо розрізнення куба і кулі при умові зв’язку “…принципів розуму в поєднанні з чуттєвим пізнанням, яке надане йому раніш дотиком”. Протилежність поглядів Д. Лолка та Г. Лейбніца поклали початок дослідженню ролі дотику та інтелекту в процесі пізнання простору.

Сучасник Д. Дідро — Е.Кондильяк вважав, що людина, яка прозріла, або нічого не побачить, або побачить куб і кулю різними. Д. Дідро, розвиваючи в матеріалістичному дусі думку Е.Кондильяка, вказував на те, що “тільки дослід навчає нас порівнювати відчуття з тим, що викликає їх”, тобто з предметами та явищами. Звідси Д. Дідро зробив важливий висновок: “…Я зовсім не думаю, що око не спроможне навчитися, і, якщо можна так висловитись, набратися досвіду у самого себе”.

Що ж стоїть за інтересом цих мислителів до процесу сприймання людини, яка прозріла? Досить важлива проблема: чи навчаються сприйманню, чи воно являє собою вроджену якість?

Прихильники теорії вроджених ідей, а значить і ідей про вродженість уявлень стверджували, що “сліпонароджений стане бачити негайно після операції”. У філософській системі Р. Декарта (7), вчення про вроджені ідеї отримало систематичний розвиток. Воно означало неможливість навчитися сприймати за допомогою одних органів чуття того, що сприймається за допомогою інших. Тобто не можливо сприймати на дотик те, що повинно сприйматись зором.

Д. Лолк і В. Моліне, а слідом за ними Е. Кондильяк і Д. Дідро піддали критиці подібну точку зору. Вони вважали, що навчатись доводиться абсолютно усьому, навіть розрізненню (тому вони і говорили про нездатність прозрілої людини розрізняти кулю та куб), припускали існування природних задатків, зокрема здатності до розрізнення (тому і говорили про можливість розрізнення прозрілою людиною кулі та кубу, але прозрілій ще доводиться навчитися впізнавати кулю як кулю, а куб як куб). А якщо сприйманню навчаються, то в певній мірі сприймання за допомогою одних сенсорних модальностей можна замінити сприйманням за допомогою інших. Д. Дідро в доведення цієї думки розповів про сліпого професора Кембріджського університету математика та фізика Н. Саундерсона: “Цей знаменитий сліпий доводить своїм прикладом, що дотик може стати більш чітким відчуттям, ніж зір, якщо його удосконалювати шляхом вправ” (8).

Д. Дідро — представник матеріалістичної точки зору у питанні про пізнання світу людиною. Основні його положення, які відносяться до сприймання сліпих, зокрема, та до проблеми просторових уявлень, мають принципове значення. Із його критики теорії вроджених ідей виходить не тільки те, що прозрілий сліпий може і повинен виробити уявлення та поняття про світ, але й те, що сліпі, як і зрячі, здібні до розумового розвитку та навчання.

Можливість відображення візуально та дотиково одних і тих же фізичних, просторових і часових параметрів була доведена І.М. Сєченовим (14). Він показав, що в основі подібності зорового і дотикового сприймання лежать рухи ока і руки, об’єктивність зорових і дотикових образів, що виникають. Можливість відображення одних і тих самих категорій ознак об’єктів і, нарешті, здатність і руки і ока виділяти контур об’єкту, є необхідною умовою виникнення цілісного образу.

Порушення зору, обмежуючи чи виключаючи можливість зорового сприймання, відбиваються і на уявленнях. Чого не було у сприйманні, не може бути і в уявленні. Таким чином, уявлення сліпих відрізняються від уявлень зрячих, їх обмеженою кількістю. Ця своєрідність частково компенсується кількістю уявлень інших видів, отриманих через збережені органи відчуття. Але кількість уявлень сліпих не може досягти рівня зрячих, оскільки відсутня можливість сприймати предмети і явища оточуючого, які знаходяться на відстані.

Процес формування образів зовнішнього світу при порушеннях зору знаходиться в прямій залежності від стану усієї сенсорної системи та глибини і характеру порушення зору.

У дітей, які мають залишковий зір, він виявляється домінуючим в пізнанні оточуючого. Проте зрозуміло, що таке сприймання не може повністю адекватно відображати світ. На допомогу приходять збережені аналізатори, які разом із залишковим зором, виступають як цілісна аналізаторна система. При цьому один з аналізаторів виконує провідну роль. Так при тотальній сліпоті у сенсорному відображенні світу основним стає дотик, але участь усієї сенсорної системи при цьому залишається основною умовою отримання повної інформації про оточуюче.

При порушеному зорі, так само як і при збереженому, зорові образи виникають на сенсорно-перцептивному рівні, на рівні уявлень та на вербально-логічному рівні. Проте, порушений зір дає збіднені, часто деформовані і нестійкі зорові образи. Їм характерні ригідність і малорухливість, стереотипність. Порушення зору відбивається на протіканні усього процесу формування образів. Так, відомо, що для сприймання властива вибірковість, тобто виділення тих об’єктів, які викликають інтерес і увагу. При слабозорості або залишковому зорі, зорові стимули настільки слабкі, що у дитини не виникає візуальний інтерес до оточуючого, знижується пізнавальна активність, і, як результат вибірковість сприймання.

Таким чином, порушення зорової системи в різних її ділянках призводить до змін і специфічності сприймань та формування образів уявлень.

Так, при слабозорості змінюється процес утворення образу, порушується симультанність (одномоментність) впізнавання ознак об’єкту: форми, розміру та кольору. Особливо це спостерігається при органічних порушеннях зорового аналізатора. Це у свою чергу призводить до порушення образної пам’яті, а надалі і якісного впізнавання об’єктів.

З’ясовано, що при зниженні зору порушується кількість послідовних і паралельних операцій сприймання ознак об’єктів. Процес стає розгорнутим і тривалим, що ускладнює інтеграцію образу. Наприклад, сприймання дітьми з порушеним зором кольорових складних зображень сюжетних ситуацій та пейзажів, а також впізнавання зображень на основі сприймання окремих їх частин характеризується нестабільністю, неповнотою образів, низьким рівнем вербалізації, слабким розвитком візуального мислення, що свідчить про труднощі об’єднання сенсорної та несенсорної інформації. Як наслідок збіднюється запас уявлень і виникає формалізм мови. Все це ускладнює розуміння дітьми сюжету малюнка, виділення його змісту і встановлення причинно-наслідкових зв’язків.