Теми рефератів

1. Галицько-Волинський літопис – пам’ятник політичної думки України ХІІІ ст.

2. Князь Роман Мстиславич: історичний портрет.

3. Особливості внутрішньої боротьби у Галицько-Волинській державі в першій половині ХІІІ ст.

4. Коронація Данила Галицького 1253 р.: мета і наслідки.

5. Державний та соціально-економічний устрій Речі Посполитої.

9. Діяльність братств в українських землях.

Теми есе

1. Унія між православною та католицькою церквою в середині ХІІІ ст.: легенди та дійсність.

2. Кревська унія в історії українських земель.

3. Грюнвальдська битва та її вплив на Україну.

4. Міста і магдебурзьке право в Україні.

Самостійна робота

"Основні періоди історії Галицько-Волинської держави":

Який князь правив	Основні події	Результати подій

Ключові поняття та терміни

БАСКАК – представник монголо-татарських ханів, який відав збиранням данини і обліком населення на завойованих землях. Баскаки також контролювали діяльність місцевої влади.

БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 р. – одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні, внаслідок чого утворилась Українська Греко-Католицька Церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між Римським Престолом та Константинопольським Патріархатом, який відбувся у 1054 р. ГОРОДЕЛЬСЬКА УНІЯ – угода між польським королем Владиславом II Ягайло та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2.10.1413 у м. Городлі на р. Західний Буг. Рішення Г.у., заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.

ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО – територіальне утворення на західних землях Південної Русі, що складалося у другій половині ХІ ст. навколо м. Володимира-Волинського. У 1199 р. було об’єднано з Галицьким князівством Романом Мстиславовичем.

ВОТЧИНА – феодальна земельна власність, куди входила земля, будівлі, реманент і право на феодально залежних селян. У Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві відомо існування князівської, монастирської, церковної вотчини.

ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО – територіальне утворення на західних землях Південної Русі з центром у м. Галичі. Сформоване на початку 1140-х років Звенигородським князем Володимирком Володаревичем.

ДУУМВІРАТ – спільне правління двох монархів чи найвищих посадових осіб.

ЕКСПАНСІЯ – одна з форм зовнішньої політики, спрямованої на розширення території країни шляхом приєднання чи поглинання сусідніх територій.

КРЕВСЬКА УНІЯ 1385 р. – угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14.8.1385 р. у м. Крево (Литва). Передбачала об’єднання Польщі і Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. За умовою К.у. Ягайло ставав польським королем, одночасно залишаючись Великим князем Литовським.

ЛИТОВСЬКІ СТАТУТИ – кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на захоплених ними українських землях в ХVІ – І пол. ХІХ ст. Протягом ХVІ ст. було видано три Литовські статути: 1529 р. (“Старий”), 1566 р. (Волинський) та 1588 р. (Новий).

ЛІТОПИСИ – історичні твори ХІ—XУII ст., в яких у хронологічній послідовності викладаються події української історії. Літописи — найважливіші історичні джерела. Одним з найбільш відомих літописів, який дійшов до нас є “Повість минулих літ” (1113 р.), автором якого був монах Києво-Печерського монастиря Нестор.

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО – право міста на самоврядування. Органом місцевого самоврядування був магістрат, який складався з виборного війта, бурмистрів і двох колегій – ради, що складалася з радців і займалась адміністративними, господарським, фінансовими справами, та лави, яка відала судами, переважно карними.

СИНЬОВОДСЬКА БИТВА 1362 р. – переможна битва об’єднаної литовсько-української армії під командуванням князя Ольгерда Гедиміновича проти золотоординських військ на берегах ріки Сині Води. Під час битви основні сили ворога було розгромлено, а золотоординські воєначальники загинули. Внаслідок здобутої перемоги Ольгерд відвоював у татар захоплене ними у середині ХІІІ ст. Поділля і розширив свої володіння далеко на південь у напрямку до Чорного моря.

ЯНИЧАРИ – особливі підрозділи турецької армії, створеної з метою виховання для війська християнських дітей. Спершу комплектувалася з полонених міцних юнаків, пізніше – насильницьким набором хлопчиків із християнського населення Османської імперії.

ЯСИР – так у ХV–ХVІІІ ст. називали полонених, яких захоплювали під час своїх наскоків турки і татари. За звичаєм бранців продавали потім на невільничих ринках. Найбільші з яких існували в Кафі (Феодосія), де за один раз продавали до 40 тис. чол.; Козлові (Євпаторія), Стамбулі.