- •5. Художній образ, його види та основні властивості.
- •9. Тема, проблема та ідея художнього твору.
- •10. Пафос художнього твору
- •11. Сюжет художнього твору. Основні елементи сюжету.
- •12. Сюжет і фабула.
- •13. Композиція художнього твору.
- •17. Архаїзми, неологізми, діалектизми, професіоналізми, варваризми, вульгаризми, макоранічна мова. Їх образотворчо – стильові функції.
- •19. Порівняння, їх види та ідейно – естетична роль
- •20. Епітети, види пітетів, їх ідейно – естетична роль
- •21. Метафора та її види, ідейно-естетична роль метафор.
- •22. Метонімія, її види та ідейно-естетична роль.
- •23. Символ, алегорія, оксиморон.
- •24. Гіпербола та літота.
- •25. Іронія та сарказм.
- •26. Фігури поетичного синтаксису. Інверсія та повтори.
- •27. Риторичні питання, звертання, вигуки (оклики).
- •28. Анафора та епіфора.
- •29. Звукова організація мови (фоніка). Асонанси, алітерація, звукопис.
- •30. Системи віршування, загальна характеристика.
- •31. Силабо-тонічна система віршування. Стопа, основні види стоп у силабо-тонічному віршуванні.
- •32. Рима, її роль у вірші
- •33. Строфа, види строф
- •34. Складна строфіка: терцини, октава, тріолет, строфа «енеїди», рондель, сонет.
- •38. Роди, жанри, жанрові різновиди художньої літератури.
- •39.Епос, його особливості. Жанри та жанрові різновиди епосу.
- •40. Лірика, ліричні жанри.
- •41. Драматургія та її особливості, основні жанри.
- •42. Ліро-епічні жанри.
- •43. Проблема художнього стилю.
- •44. Психологізм художнього твору.
- •47. Художній метод, напрям, течія, школа.
- •48. Основні літературні напрями.
- •49. Основні положення статті і. Я. Франка «із секретів поетичної творчості»
10. Пафос художнього твору
Оскільки письменник, розгортаючи певну тему (теми), відповідаючи на визначені для себе проблемні питання, обов’язково має власне емоційно-оцінне ставлення до зображуваного (позитивно чи негативно, критично оцінює зображуване; співчуває долі героїв твору чи висміює їх; виражає більш конкретні почуття: радості, смутку, презирства тощо), то це ставлення немовби огортає собою зображуване. Відповідні настрій і оцінка мимоволі передаються читачеві, спонукаючи його до усвідомлення авторського ставлення до зображуваного і формування ставлення власного. Це теж елемент змісту ЛХТ, і цей елемент часто називають терміном пафос (авторське ставлення до зображуваного, актуалізоване у літературно-художньому творі).
Видається слушним зауваження А.Ткаченка щодо певної прив’язаності терміна „пафос” до творів, у яких наявні надмірна риторичність, надмірна театральність, емоційність – творів патетичних. А.Ткаченко пропонує термін „пафос” залишити для означення забарвлення саме творів патетичного характеру, в інших випадках використовувати термін „тональність”. Але така термінологія на сьогодні не є усталеною в літературознавстві.
Отже, позитивне чи негативне ставлення автора до зображуваного виражається у наявності в творі передусім стверджувального чи заперечного пафосу. Залежно від того, співчуває автор героям твору, захоплюється ними, чи висміює їх, виділяють такі загальні види пафосу: трагічний, драматичний, героїчний, сентиментальний, романтичний, ліричний, сатиричний, гумористичний.
Трагічний пафос виникає внаслідок співчуття до долі героя, який гине через суперечливості, що їх неможливо розв’язати. Героїчним пафосом сповнені твори, автор яких образно розкриває основні якості героїчних характерів, захоплюється ними, оспівує їх. При цьому автор висловлює свої уявлення про подвиг, про сутність героїчного характеру, його значення. Драматичний пафос мають твори, у яких автор висловлює співчуття героям, чиє життя опиняється під загрозою поразки і загибелі внаслідок суперечностей суспільного і особистого життя. Сентиментальний пафос наявний у творах, що огорнуті підвищено чутливим, розчуленим ставленням до героїв. Романтичний пафос – у творах, в яких як правило передається захоплення станом душі, діями героя, що прагнене до високого ідеалу. Ліричний пафос наявний у творах, в яких виражається захоплення красою, силою почуттів героїв тощо, співчуття героям, що потрапляють у складні життєві ситуації (ліричні вірші, поеми). Сатиричний пафос мають твори, у яких наявне гнівно-глузливе заперечення рис героїв, що проявляються у суспільному і приватному житті. Комічний пафос мають твори, сповнені гумором, насмішкуватим ставленням до героїв, що потрапляють у комічні ситуації; часто сміх поєднується із жалістю, співчуттям .
Кожен з таких видів пафосу можна назвати узагальненим. Узагальнений пафос може мати більш конкретні реалізації.
Поезія «Музика» сповнена позитивним пафосом, тому що ми не спостерігаємо негативного чи сатиричного ставлення автора. Якщо конкретніше розглядати твір, то можемо помітити, що поезія пронизана сентиментальним пафосом.