34. Складна строфіка: терцини, октава, тріолет, строфа «енеїди», рондель, сонет.

Терцини – низка 3-х рядків, що римуються за схемою аба, бвб, вдв, ...). Перший рядок римується з третім, а другий — з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає терцину рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша.

Октава (або восьмивірш) – традиційна строфа з восьми рядків п’ятистопного або шестистопного ямба з римуванням: абабабвв при обов’язковому чергуванні чоловічих і жіночих рим. У перших шести рядках одна рима повинна бути жіночою, а друга – чоловічою. Останній двовірш враховує певну традицію, за якою в цю останню риму включається й слово „октави”.

Тріоле́т (фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб. Тріолет виник у середньовічній французькій поезії, прижився в інших європейських літературах. В українській версифікаційній практиці з'являється епізодично.

Строфа « Енеїди» - це десятирядковий вірш, у « Енеїді» вони пронумеровані. Рондель - Рондель (франц. rondelle від лат. rotundus — круглий) — тринадцяти-рядкова строфа на дві рими. Включає три строфи: два чотиривірші і один п'ятивірш. Перший рядок повторюється тричі, а другий двічі. Сонет – ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, точніше з двох катренів та двох терцетів. Схеми: абаб абаб ввд еед, або абаб абаб вде вде, чи абаб абаб ввд еде.

З’явився сонет у XIII ст. в Італії. Сонети писали Петрарка, Шекспір, Пушкін. В українському віршуванні відомі сонети І. Франка („Вольні сонети”, „Тюремні сонети”), М. Рильського („Чернігівські сонети”, „Рибальські сонети”), М. Зерова, Б.-І. Антонича, Є. Маланюка, Д. Павличка

35. НАРОДНЕ ВІРШУВАННЯ — вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш (див.: Райошник) — вживається в прислів'ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов'язані здебільшого суміжними римами ("З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем позмагайся, то й із села вибирайся"; "Як оженився я, дав мені тесть в придане торбу з сьома перегородками: на хліб і на вихліб, на пшоно і випшоно, на сіль і на висіль [...]"). 2) Речитативний вірш , Пісенний вірш — використовується в ліричних, танцювальних і обрядових піснях.

Його метрична структура визначається кількістю складів у рядку і членуванням їх паузами на частини (коліна), метричні одиниці, а не будовою стопи, як у силабо-тонічному вірші. Кожен пісенний рядок — рівноскладовий і симетричний, має однакову кількість складів і відповідно однакове членування. Схематично таку структуру можна зобразити цифрами, наприклад, десятискладовий вірш багатьох колядок складається з двох колін (5+5), одинадцяти—, тринадцяти—, сімнадцятискладовий вірш весільних пісень — з трьох колін: (4+4+3), (5+5+3), (5+5+7). Пісенний вірш може мати різні форми строфи. Найчастіше це двовірш з ізометричних (однакових) або, рідше, гетерометричних (неоднакових) рядків.

Велике розмаїття будови пісенних строф зумовлене повторенням окремих їх частин, пісенних колін та приспівами-рефренами на початку, всередині і наприкінці вірша або строфи. Рима у народних піснях найчастіше парокситонна, рідше окситонна і подеколи дактилічна. Римуються часто не тільки закінчення віршових рядків, а й силабічні групи посередині їх — внутрішня рима

«"Через сад //' на посад // їстоньки носила, //Чом ко мні / не прийшов // єще-м тя просила"; віршовий розмір тут (3+3+6), (4+3+6).

В обрядових (колядках, весільних піснях) творах рима виступає Найчастіше в невиробленій, неповній формі й заступається асонансом. У пісенних строфах часто зустрічаються епанафора, конкатенація, риторична рима.

36. ТОНІЧНА СИСТЕМА ВІРШУВАННЯ (грецьк. tonos — наголос) — система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній рівномірності — впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2-, 3- і т. д.-наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4-наголошені рядки. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й варіативну роль у витворенні тонічного розміру. А в пісенній, фольклорній тонші додаються ще й суто музичні наголоси.

Російський учений М. Гаспаров називає чотири щаблі переходу від силабо-тонічного віршування: 1) силабо-тонічний віршорядок — обсяг міжіктових інтервалів постійний (у ямбі та хореї — один склад, у трискладових розмірах — два склади); 2) дольник — обсяг міжіктових інтервалів коливається в діапазоні двох варіантів (1–2 склади); 3) тактовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається в межах трьох варіантів (1–2–3 склади); 4) акцентовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається необмежено і на слух не сприймається. Суто тонічне віршування починається «за порогом тактовика» і вимірюється вже «не кількістю стоп (і, відповідно, кількістю сильних місць, іктів), а кількістю слів (і, відповідно, наголосів).

37. БІЛІ ВІРШІ. ВІЛЬНИЙ ВІРШ.

Бíлий ві́рш — неримовані вірші; в усьому іншому (розмір, ритм, чергування наголошених і ненаголошених закінчень тощо) мало чим відрізняється від римованих. неримовані вірші з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клавзула (наприклад, «Лісова пісня» Лесі Українки).

Вперше з'явився в Італії в 16 ст. Розвиток білого вірша пов'язаний з прагненням наблизити віршовану мову до розмовної. Найбільшого розвитку білий вірш досяг у драматургічнихжанрах(В.Шекспір,Дж. Мільтон, Й.-В.Гете, О.Пушкін,І. Кочерга), за класичний взірець яких можуть правити твориЛесі Українки(«У пущі», «В катакомбах», «Йоганна, жінка Хусова», «Лісова пісня»,«Бояриня» та інші), де п'ятистопний ямб, позбавлений рими, набуває гнучкої та природної інтонації.

В ліриці, якщо мовиться про білий вірш, використовуються будь-які віршові розміри, як двостопні, так і тристопні:

Біліли зорі, мов кульбаба,

і місяць ріс, мов молочай;

як поле ширшало під вітром,

коні прийшли до водопою (...) (Патриція Килина).

ВІЛЬНИЙ ВІРШ, верлібр – система віршованих рядків, яка будується, головним чином, на інтонаційно – синтаксичній основі, без урахування кількості складів і наголосів у віршованому рядку.найчастіше такий вірш без рими, але весь він має власний ритм. Сучасні українські літературознавці часто трактують верлібр як неримований нерівнонаголошений віршорядок, що має версифікаційні джерела у фольклорі, відмінний від вільного, власне нерівностопного римованого (переважно ямбічного) вірша. У верлібра довжина рядків різна, а у білого вірша — чітка внутрішня ритмічна структура.