44. Психологізм художнього твору.

Психологізм твору визначається спрямованістю на розкриття духовного світу героїв , та, як наслідок, їхніх дій. Якщо така мета автора досягається, то в цілісності твір має психологічний характер у розвитку і, зі зміною фабульних елементів, у розв’язці містить психологічну (характерну) концепцію. Тобто, висновок-вихід, що в разі успішності гарантовано стає моделлю для наступних творів. Таку рису художнього твору можна назвати «дієвим психологізмом». Це одна з причин появи у світовому літературному процесі «геніальних взірців монументальних творів», а також явищ наслідування культових письменників. Психологізм притаманний романтичним, сентиментальним текстам.

Психологізм( грец. psych — душа; лат. lohos — слово, вчення;) — передавання художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками.

Зачатки психологізму спостерігаються уже у творах усної народної творчості, де вони проявляються через художній прийом психологічного паралелізму. Цей фольклорний прийом творчо використовувався потім письменниками, починаючи з доби сентименталізму, як у прозі так і в поезії. У літературі сентименталізму зображення внутрішнього світу людини стає обов'язковим, але письменники-сентименталісти внутрішнє намагалися передати через зовнішні ознаки: щоб відобразити наприклад, радість людини, описувався радісний вираз її обличчя. Опис почуттів був загальним, йому не вистачало глибини. Романтичний психологізм глибший, але він охоплював лише зображення сильних, яскравих почуттів, найтонші їх відтінки залишилися поза межами уваги романтиків. Лише з розвитком реалістичного напрямку в літературі психологізм отримує свої справжні якості. Для реалізму характерний раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів). Цілком нової якості набув психологізм модерністської літератури. Модерністи визнавали інтуїтивний шлях пізнання поруч із логічним, вони осереджувались на внутрішньому світі людини та суб'єктивних враженнях героя. Для їх психологізму характерна пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я».

Найбільші можливості щодо виявлення психологізму надає проза. У творах Ф. Достоєвського, Л. Толстого, Ч. Діккенса та Г. Флобера психологізм набув такої властивості, як "діалектика душі". Це не просто глибоке і правдиве зображення внутрішнього світу персонажів, це його зображення в процесі розвитку з урахуванням усіх піднесень та падінь духу.

45. ПРИНЦИПИ АНАЛІЗУ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ — основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П.а.л.т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного відтворення дійсності включає такі принципи: а)художності, б)правдивості, в) ідейності, г) історизму, д) єдності змісту і форми. У системі структурального і пост-структурального літературознавства, де діють інші принципи аналізу художнього твору, вони втрачають свою доцільність.

У всіх методиках і посібниках зазначено, що при аналізі твору слід дотримуватись таких принципів: науковості, єдності змісту і форми, емоційності та історизму.

46. ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ ПРОЦЕС - безперервний і дуже складний та суперечливий розвиток і окремих національних літератур, і літератури світової, що нерозривно пов’язаний із суспільно-політичним життям, розвитком інших форм ідеології та інших видів мистецтва, мовними особливостями тощо.

Національні літератури у своєму розвитку відбивають і неповторно-своєрідне, і те, що зумовлене різноманітними зв’язками , впливами та взаємовпливами інших літератур. особливо ці зв’язки між окремими літературами посилюються в процесі формування буржуазного суспільства, з розвитком економічних і культурних зв’язків між каїнами світу.

Л.п. досліджують історія літератури і літературна критика. Завдання дослідників з’ясувати закономірності переходів від однієї худ. епохи до іншої, появу і боротьбу між худ. методами, літ. напрямами і школами, еволюції. жанрів і появу нових тощо.