- •5. Художній образ, його види та основні властивості.
- •9. Тема, проблема та ідея художнього твору.
- •10. Пафос художнього твору
- •11. Сюжет художнього твору. Основні елементи сюжету.
- •12. Сюжет і фабула.
- •13. Композиція художнього твору.
- •17. Архаїзми, неологізми, діалектизми, професіоналізми, варваризми, вульгаризми, макоранічна мова. Їх образотворчо – стильові функції.
- •19. Порівняння, їх види та ідейно – естетична роль
- •20. Епітети, види пітетів, їх ідейно – естетична роль
- •21. Метафора та її види, ідейно-естетична роль метафор.
- •22. Метонімія, її види та ідейно-естетична роль.
- •23. Символ, алегорія, оксиморон.
- •24. Гіпербола та літота.
- •25. Іронія та сарказм.
- •26. Фігури поетичного синтаксису. Інверсія та повтори.
- •27. Риторичні питання, звертання, вигуки (оклики).
- •28. Анафора та епіфора.
- •29. Звукова організація мови (фоніка). Асонанси, алітерація, звукопис.
- •30. Системи віршування, загальна характеристика.
- •31. Силабо-тонічна система віршування. Стопа, основні види стоп у силабо-тонічному віршуванні.
- •32. Рима, її роль у вірші
- •33. Строфа, види строф
- •34. Складна строфіка: терцини, октава, тріолет, строфа «енеїди», рондель, сонет.
- •38. Роди, жанри, жанрові різновиди художньої літератури.
- •39.Епос, його особливості. Жанри та жанрові різновиди епосу.
- •40. Лірика, ліричні жанри.
- •41. Драматургія та її особливості, основні жанри.
- •42. Ліро-епічні жанри.
- •43. Проблема художнього стилю.
- •44. Психологізм художнього твору.
- •47. Художній метод, напрям, течія, школа.
- •48. Основні літературні напрями.
- •49. Основні положення статті і. Я. Франка «із секретів поетичної творчості»
26. Фігури поетичного синтаксису. Інверсія та повтори.
Виразності і емоційності мови письменник досягає не тільки добором відповідних слів, але й будовою речень, їх інтонацією. Особливості синтаксису зумовлені змістом твору.
Особливості синтаксису залежать від творчого задуму письменника, ставлення автора до зображуваного.
Інтонаційно-синтаксичну своєрідність в художньому творі забезпечують фігури. Стилістичні фігури бувають різних видів.
Інверсія (лат. іnversio— перестановка). При інверсії порушується прямий порядок слів у реченні. Група підмета може стояти після групи присудка. Наприклад:
«О, зубрять,
Шаленіючи з власних безсиль,
Надсухотно жахні вундеркінди!»
Або: «То дарма, що з органу, немов з обійстя,
Повели його славу у ніч конокради.»
Або: «Глупоті не зарадить
Цупкий налигач…»
Або: «І трудились в поті чола свого
Конокради і вундеркінди.»
Еліпсис, еліпс (грец. еllеірsis — опущення, недостача) — це пропуск у реченні слова чи словосполучення, яке зрозуміле з конкретної ситуації або контексту. Еліпсис надає мові лаконічності і емоційного наснаження
Недомовлені, обірвані речення називають обривом. Обриви передають хвилювання того, хто говорить:«Ave Maria. І ти – пресвята?..»
Або: Ах, пусте!..
Незакінченість, уривання речення, щоб передати схвильованість мови, називається апосіопеза (грец. aposiopesis — умовчання):
«Переглянув. Одклав у немамять, на схов.
Задоволений, мов розкутий.
Тільки…, ах!..»
Анаколуф (грец. anakoluthos — непослідовний) — це порушення граматичної узгодженості між словами, членами речення.
За допомогою анаколуфа можна передати хвилювання персонажа, він використовується для посилення експресії поетичної мови.
Асиндетон (грец. asyndeton — безсполучниковість) — стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова і фрази: «Закололо, занило, розтнуло, звело»
Полісиндетон (грец. polysyndeton від polys — численний і syndeton — зв'язок) — стилістична фігура, яка полягає в повторенні однакових сполучників: «І знову, і знову, і знову»
Паралелізм (грец. parallelos — той, що йде поряд) — це розгорнене зіставлення двох або кількох картинок, явищ з різних сфер життя за подібністю або аналогією:
«Проглядає прожите неквапно, незле
Ніби книгу – повчання вияв.»
Пояснення: життя порівнюється із книгою, в ній зберігаються всі перемоги і поразки.
Антитеза (грец. antithesis — протилежний) — це зворот мови, у якому протиставляються протилежні явища, поняття, людські характери:
«Ба, й осмислене, взнане
шаленство хвиль –
не на щастя,
скоріш – на лихо.»
«А освітлений, чорний – од буйних нестям –// в шанобливій,// підступній тиші…»
Для того, щоб виділити потрібне слово чи вираз, вживають повторення: «Ave Maria!..Ave Maria?»
Повторення одного й того чи близького за змістом або звучанням слова називають тавтологією (грец. tdutos—те саме і logos — слово).
Анафора (грец. anaphora — виношу на гору, виділяю) — повторення однакових звуків, слів або словосполучень на початку речення або віршового рядка, строфи. Розрізняють анафору лексичну, строфічну, синтаксичну, звукову. Н-д: «через роки ,як ліс, Через терни голчаті.»
Епіфора (грец. epiphora — перенесення, віднесення далі) — стилістична фігура, заснована на поєднанні однакових слів у кінці речень, поетичних рядків або строфи.
Поетичне кільце (грец. epistrophe — крутіння) — повторення однакових слів на початку і в кінці речення, абзаца чи строфи.
Плеоназм (грец. pleonasmos — надмірність, перебільшення) — це стилістичний зворот, який містить слова з однаковими чи близькими значеннями: тишком-нишком, нам ятай-не забувай, буря-негода.
Парономазія (грец. para — біля, коло, рядом і оnоmаzo — називаю)
— стилістична фігура, побудована на комічному зближенні співзвучних слів, різних за значенням: «суміш сумніву і підлоти», «Як болять мені болі, а завтрашні долі// чекають від мене ясного мірила»
Тавтологія – повторення однаких чи спільнокореневих слів: «Як болять мені болі»
Градація (лат. gradatio — підвищення, посилення, gradus — крок, ступінь) — це стилістична фігура, в якій кожне наступне однорідне слово означає посилення або послаблення певної якості. Є два види градації: наростаюча і спадаюча. Наростаюча вказує на поступове збільшення, наростання якості змальованого явища. Градація висхідна: «Закололо, занило, розтнуло, звело»
Ампліфікація (лат. атріфсайо — збільшення, поширення). Це стилістичний прийом, який полягає у нагромадженні синонімів, однорідних виразів, антитез, однорідних членів речення для підсилення емоційного впливу поетичної мови: «Полонило, пригнобило і повело…», «закололо, занило, розтнуло, звело»є
Алюзія (лат. allusio — жарт, натяк) — натяк на загальновідомий літературний або історичний факт:
«І не знає того Іоган-Себастьян,
Як таланило пальцям
Навпомацки грати.»
Пояснення: загальновідомий факт, що Бах був сліпим.
Сентенція (лат. sententia — думка, судження) — вислів афористичного змісту: Ave Maria.
Ремінісценція (лат. reminiscencia — згадка) — відгомін у художньому творі образів, виразів, деталей, мотивів з широко відомого твору іншого автора, перегукування з ним. Запозичені слова і вирази переосмислюються, набуваючи нового змісту: Ave Maria.