5. Художній образ, його види та основні властивості.

ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – створена засобами мови узагальнена картина реальної дійсності або переживань митця у формі конкретного, життєво повного явища.

Види художніх образів

Є образи символічні (хліб та сіль). Символ благородства намірів і дружби, а тому й гостинності. А також символ святості й прощення. І алегоричні (образ конокрадів) образи. Втілює зажерливість найбільш небезпечних та підлих людей.

За своїм характером образи можуть бути трагічними, комічними

За місцем у творі образи можуть бути головними (Іоган-Себастьян), другорядними (конокради і вундеркінди), епізодичними (готичні хліви, органний глагол, охлялий досвідчений лев).

За ставленням автора образи можуть бути позитивними (Іоган-Себастьян) і негативними (образ конокрадів, вундеркіндів, папського нунція).

За способом творення (типом асоціювання) образи ділять на зорові (книга, тінь, клинок, кривляння свічад), слухові (божевільно чутливі гами, мелодія, Ave Maria), дотикові («…як таланило пальцям навпомацки грати…» «Як болять мені болі…»), смакові, запахові. Ми сприймаємо світ органами чуття, через них письменник доносить до нас свій художній світ.

За предметом змалювання образи поділяються на: образи-персонажі (Іоган-Себастьян, писарчуки, папський нунцій); образи-пейзажі; образи-речі (п`ятірка линв,орган,); образи-емоції (радість, біль, ненависть, гнів, , заздрість); образи-поняття (слава, доля, натхнення, глупота).

За типом співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю образи ділять на автологічні і металогічні. Грецьке autos — сам, logos — слово.

Автологія — вживання слів у прямому значенні. Автологічним можна назвати тип, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка певним чином розширюючи та узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальованого, не виходить за його межі, тобто не вказує на жодний інший, якісно відмінний від нього предмет. Автологічний образ називають "самозначущим", "самодостатнім", частіше — образом-типом.

Різновидом автологічного образу є образ-гротеск. Гротеском називають такий художній образ, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставляються реальне та ірреальне, ті чи інші сторони зображуваного змальовуються у фантастично-перебільшуваному, загостреному вигляді. Власне кажучи, будь-який художній образ є умовним, побудованим на перебільшенні, оскільки в ньому відтворюється така дійсність або в такому її вигля­ді, в якому вона ніколи не існувала насправді. Проте гротеск доводить умовність і невідповідність чуттєвого образу дійсності до майже повної нісенітниці, якщо дивитися з точки зору об'єктивної логіки. Наприклад: «…погукало – аж мозкові в черепі тісно!», «захмеліє кривляння свічад», «Іоан-Себастьян залиша свій олімп і чвала навпрошки в дитинство…»

Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий образ та ідея належать тут до різного кола явищ. Металогічними образами є символ, алегорія і підтекст (олімп, готичні хліви, книга, лев, ніч).

Близьким до алегорії і символу є підтекст (що лежить під текстом). Підтекст (букв. — те, «що лежить під текстом», тобто певне глибинне, не поверхневе смислове значення), це тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, крім власного, має значення зумисно прихованого натяку на якусь іншу ідею чи образ, що прямо не називаються, але маються на увазі й суттєво переоцінюють зміст того, про що йдеться відкрито, у прямій формі. Наприклад: «надсухотно жахні вундеркінди, конокради, чорнильні душі».

Окрім образів-персонажів виділяють образ автора і образ читача. В епічних і ліро-епічних творах може бути образ оповідача. Він спостерігає і оцінює події збоку, як чуже життя. Це свого роду посередник між автором і героями. Його позиція може збігатися з авторською або не збігатися. Образом, нарешті, називають і ввесь твір у цілому, маючи на увазі при цьому насамперед спосіб специфічної смислової його організації, численні елементи якої, врешті-решт, виступають як видозмінювані форми прояву якогось єдиного смислового цілого

Властивості художнього образу:

картинність і конкретність – образ є одночасно художнім узагальненням і конкретним зображенням в одиничному малюнку багатьох однотипних подій, людей, явищ, предметів; емоційність – виражаючи переживання і настрої автора «в момент творення» (І.Франко), художній образ діє на почуття людини, хвилює її і викликає – позитивне чи негативне – ставлення до предмета зображення, його оцінку; стислість і місткість – небагатьма словами в літературі (звуками – в музиці, мазками фарб – у живопису тощо) художній образ виражає значний обсягом зміст, відтворює багатогранність суспільних подій і процесів, людських характерів, а також – світ предметів; змістовність – відтворює явища дійсності в «сконденсованому» вигляді, художній образ викладає різноманітні відомості про життя суспільства і природи, минуле й сучасне, про внутрішній світ і діяльність людини.

6. ПОНЯТТЯ АРХЕТИПУ. Важливу роль в художніх творах виконують архетипні образи (грец. archetupos — прообраз, модель). Архетип — це архаїчні культурні першообрази, уявлення-символи про людину, її місце в світі і суспільстві, нормативно-ціннісні орієнтації, що задають зразки життєдіяльності людей, які проросли через багатовікові класи історії і культурних трансформацій і зберегли своє значення і смисл у нормативно-ціннісному просторі сучасної культури". В архетипах фіксуються ідеї, образи, мотиви поведінки, стабільні комплекси переживань і уявлень, які повторюються з епохи в епоху.

В сучасній культурології виділяють культурні архетипи, під якими розуміють константні моделі духовного життя. Є два види архетипів: універсальні архетипи культури: "золотий вік", хаос, вогонь і етнокультурні. Кожна національна культура має свої культурні архетипи, які визначають характер, особливості світогляду, художньої творчості даного народу". Архетип — вмістище людського досвіду.

Основними архетипами української ментальності є архетипи душі, землі, матері, родини, хати, хлібороба, воїна-кочівника, дороги, вогню, гори, моря. Ці архетипи колективного несвідомого творили національний характер українців.

Архетипи виражаються через символи, персоніфікації, тропи.

7. ЖИТТЄВА ТА ХУДОЖНЯ ПРАВДА. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАТТІ В. ФАЩЕНКА «ЩАБЛІ ДО ІСТИНИ». Художній процес, принципи художності у кожного митця базуються на життєвих реаліях. Однак художня ідея не обмежується одним фактом, навіть якщо він надзвичайно значущий. Художник конкретне явище узагальнює, виокремлює з подібних і виводить на рівень художньої ідеї. Професіонал високого рівня досягає бажаного результату завдяки ґрунтовній підготовці, помноженій на щоденну працю — це вищий вияв художності втілюване.

Велике значення для художності має етика творчого процесу, свідомий і вольовий контроль художника за втіленням образу, коли автор захищає образ від випадковостей, стежить за етикою втілення задуму, орієнтується на високогуманні засади. Лише в цьому разі твір може посісти чільне місце в мистецькій загальнолюдській спадщині.

У творі високого громадянського звучання художня і життєва правда завжди продекларована і закріплена автором, не вступає у суперечність із логікою його мистецької ідеї, що дає змогу відокремити істинне від випадкового. Внутрішня художня правда узгоджується з істиною лише через освоєння вищих рівнів і досягнень, здобутих попередниками. А. Чехов казав: "Правдиве те, що художнє".

8. ЗМІСТ І ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ. Як відомо, мистецтво відображає, пізнає дійсність за допомогою художнього образу, який тісно пов’язаний зі змістом художнього твору, і вони обов’язково зумовлюють один одного. Будь-який художній твір має зміст і форму, в яких також відображається навколишній світ.

Коли людина сприймає художній твір, проблеми змісту і фор­ми для неї не існує. Мистецький твір постає перед нею як щось цілісне, як єдність змісту та форми. Але у кожному творі є свій зміст і своя форма.

Зміст художнього твору — поняття складне й багатогранне. Це перш за все явища дійсності, які відображаються у мистець­кому творі, але він не зводиться лише до механічного копіювання предметів і явищ, які стали для нього основою. Справа у тому, що перед, тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитися у свідомості художника, бути ним усвідомлені, пройти через його серце. Саме тому у змісті виявляється особистість майстра, його смаки та погляди, його пристрасті та переконання. Світогляд велетня мистецтва має виключно важливе значення у художній творчості, й усі його слабкі та сильні сторони неминуче відбиваються у творах.

Художник відображає, відтворює, творить світ, дійсність, а не просто передає свої думки і почуття. Отже, зміст художнього твору — це дійсність, усвідомлена і пережита художником та відбита у цьому творі.

Для більш глибокого розуміння даної проблеми необхідно поділити зміст художнього твору на елементи: тему та ідею.

З теми та ідеї витікає оцінка твору. Усвідомлюючи тему ідейно-естетично, художник дає зображуваним явищам оцінку, яка має у мистецтві емоційний характер, бо виражає симпатії та антипатії автора. Тому авторська оцінка також може бути розглянута як елемент змісту

Таким чином, зміст — це головний елемент художнього твору; він виникає у процесі творчості митця під впливом об’єктивної дійсності й тієї суспільної свідомості, які сформувалися та існують за даної епохи. Зміст являє собою єдність об’єк­тивних і суб’єктивних начал у художньому творі, єдність теми, ідеї та авторської оцінки.

Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступ­них поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об’єктив­но-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої дум­ки і почуття іншим.

У цілому будь-який мистецький твір постає як гармонійне поєднання художнього образу і матеріалу. На основі вільного володіння матеріалом даного виду мистецтва створюється тех­ніка майстра. Але навіть володіння досконалою технікою може не привести до створення високохудожнього образу мистецтва. Лише у єдності з глибоким змістом технічна майстерність художника здатна створити шедевр.

Отже, форма включає матеріал і такі елементи, як компози­ція, сюжет, зображувально-виражальні засоби та ін.

Художня форма — це не механічне поєднання, елементів, вона являє собою складне утворення, що включає два рівні, інши­ми словами «внутрішню» і «зовнішню» форми, які по-різному співвідносяться зі змістом художнього твору.

Елементи форми, які знаходяться на «нижчому» рівні, утво­рюють внутрішню форму мистецтва, а елементи, які лежать на «вищому» рівні, — зовнішню його форму. До «внутрішньої» форми належать сюжет і характери, їх взаємозв’язок є образ­ною структурою художнього змісту, способом його розвитку; до «зовнішньої» — усі зображувально-виражальні засоби мистецт­ва, вона виступає способом матеріального втілення змісту. Такі елементи форми, як композиція, ритм — це скелет, кістяк ху­дожньо-образної тканини мистецького твору, вони поєднують всі елементи зовнішньої форми.

Процес матеріалізації художнього змісту у формі здійснюється з глибини на поверхню, зміст просочує всі рівні форми. Сприй­няття мистецького твору йде зворотним шляхом: спочатку лю­дина схоплює зовнішню форму, а потім, проникаючи у глибину твору, розуміє сенс внутрішньої форми. У підсумку вся повнота художнього змісту стає опанованою. Отже, аналіз елементів форми дозволяє дати більш чітке визначення форми художньо­го твору.

Форма — це внутрішня організація, структура ху­дожнього твору, створена за допомогою зображувально-вира­жальних засобів даного виду мистецтва для вираження худож­нього змісту.

Художній твір має певний зміст і притаманну йому внутріш­ню форму, зміст завжди зумовлює форму і є головним чинни­ком будь-якої естетичної структури. Зрозуміти художній твір можна тільки в єдності усіх його складових елементів.