Четвертинні (антропогенові) відклади

Четвертинні відклади утворюють на території Хмельницької області майже суцільний покрив потужністю до 30м і більше. Відсутні вони лише на крутих схилах каньйону Дністра та каньйоноподібних долин його лівих приток, а також на скельних вершинах Товтр і виходах кристалічних докембрійських порід у північній частині області.

На території Хмельницької області поширені відклади алювіального, еолово-делювіального, елювіального, делювіального, еолового та інших генетичних типів, формування яких відбувалося протягом нижнього, середнього, верхнього плейстоцену, а також голоцену.

Нижній плейстоцен. У нижньому плейстоцені формувались алювіальні відклади VІ і V терас Дністра, ІІІ тераси Горині, а на вододілах нагромаджувався лес.

Шоста тераса Дністра висотою 145...150м відіграє, за данними І.К. Іванової (1977), роль «надканьйонної» поверхні, оскільки усі більш низькі тераси збереглися переважно окремими клаптиками уже в каньйоні. Тераса ерозійно-акумулятивна. У будові алювію розрізняються руслові гравійно-галечникові нагромадження, здебільшого з валунами та прошарками різнозернистих косоверствуватих пісків, дуже озалізнених, ущільнених, ділянками зцементованих гідроокислами заліза до ста­ну пухких пісковиків. Загальна потужність руслового алювію тераси до 6...8км.

Заплавний алювій складений інтенсивно вивітрілими супісками та суглинками, голубувато-сірими, щільними, озалізненими, дуже зміненими грунтоутворюючими процесами. Потужність заплавного алювію становить 1...2м, досягаючи максимально 6...7м. М.О. Куниця (1974) знаходить у ньому сліди нижньоплейстоценового грунтоутворення.

П'ята тераса Дністра розвинена окремими ділянками у каньйоні на висоті 105...120м від рівня річки. За даними І. К. Іванової (1977), те­раса найбільш повно представлена у західній частині області до пере­тину Дністром Товтрової гряди. Тераса ерозійно-акумулятивна. У руслових відкладах алювію переважає гравійно-галечниковий матеріал і горизонтально та косоверствуваті піски, у яких виявлена багата фауна уніонід. У гравійно-галечниковому матеріалі зібрані рештки фауни крупних ссавців, зокрема етруський носоріг. Палеонтологічні матеріали свідчать про міндельський вік тераси.

Заплавний алювій V тераси Дністра складений суглинками і супісками, забарвленими на окремих ділянках у червонуватий колір, потужність його 2...3м, зрідка більше.

Третя тераса Горині на Хмельниччині також ерозійно-акумулятивна. Найбільш повно вона розвинена на правому березі річки у межах Теофіпольського району, де її ширина 5...8км. Висота тераси 35...40м, потужність алювію не перевищує 3...5м. Уперше виділена В.Д. Ласкаревим (1914) і названа ним «білогородською». Алювій тераси представлений жовтувато-сірими горизонтально верствуватими пісками потужністю 1...3м і лесовидними супісками, з прошарками та лінзами пісків нижньоплейстоценового віку і ІV тераса Південного Бугу висотою 24...26м, описана В.Г. Бондарчуком (1937), на ділянці Меджибіж-Сапрань. Алювій складений пісками, супісками та суглинками з прісноводною фауною, у складі якої В.Г. Бондарчук (1931) визначив Раludіna dіluvіаnа vаr. gгасіlіs Кuneh., Раludіnа dіluvіаnа vаr. сгаssа Кunch., Раludіnа sоkоlоvі Раv. тощо. Це дало йому змогу трактувати вік відкладів з фауною як міндель-риський інтергляціал.

Середній плейстоцен представлений на території Хмельницької області алювіальними відкладами ІV і ІІІ терас Дністра, ІІІ тераси Південного Бугу, ІІ тераси Горині, потужними лесами вододілів і привододільних схилів з розвиненим у них коршівським викопним грунтом. Сюди слід віднести також воднольодовикові піщані відклади, відомі в північній частині області, і відклади давніх прохідних долин.

Четверта тераса Дністра висотою 70...80м більш характерна для ділянок розширення долини. Складена вона русловим і заплавним алювієм загальною потужністю до 10м, часто перекритими делювіальними відкладами. Русловий алювій потужністю до 7м представлений гравійно-галечним матеріалом з прошарками та лінзами пісків. Породи щільні, інтенсивно озалізнені, горизонтально і косоверствуваті.

Заплавний алювій складений переважно супісками та суглинками, часто з прошарками та лінзами пісків загальною потужністю до 2м, зрідка більше. Дрібнозем постійно має сліди давнього грунтоутворення. Третя тераса Дністра висотою 45...55м ерозійно-акумулятивна, трапляється клаптиками у вузькій внутріканьйонній частині долини. Хороші відслонення цієї тераси на лівому березі Дністра між селами Жванець і Брага (І.К. Іванова, 1977). Там на цоколі з силурійських вапняків залягає алювій ІІІ тераси. У нижній частині алювію – гравійно-галечникові відклади, у верхній – піски. Перекриті алювіальні відклади потужною (до 15м) товщею делювіальних лесовидних порід.

Друга тераса Горині поширена на обидвох берегах річки у межах Подільської височини. Її будова ерозійно-акумулятивна, висота 18...25м над рівнем моря. Висота цоколя при цьому дуже мінлива і досягає подекуди 20м. Чіткі розрізи тераси спостерігаються в околицях Ізяслава, Клубівки, Мислятина, Білогір'я. У будові тераси можна виділити не рідко власне алювіальну та субареальну лесові частини, розділені між собою викопним грунтом (горохівський викопний грунтовий комплекс) рис-вюрмського віку.

Заплавний алювій ІІ тераси Горині складений супіщано-суглинистим матеріалом з прошарками та лінзами пісків. Це уже майже монотонна товща лесового вигляду потужністю 4...6м, яка стала материнською по­родою горохівського грунтоутворення рис-вюрмського віку.

Середньоплейстоценова ІІІ тераса Південного Бугу за висотою (20... 25м) мало відрізняється від ІV тераси. Складена вона піщано-глинистим матеріалом, на якому залягає товща лесових порід.

Можна припустити, що середньоплейстоценовими піщано-глинистими відкладами виповнені прохідні долини, уперше виділені на Хмельниччині В.Д. Ласкаревим (1914). Одна із таких долин – Летичівська низина – простягнулася між містами Летичевом і Літином, має вигляд чотирикутної улоговини шириною 12... 15км і довжиною 35км. На заході долина переходить у долину Південного Бугу, а на сході – у долину Згару.

На території Хмельницької області досить поширені середньоплейстоценові еолово-делювіальні леси, які складають нижні частини розрізів майже суцільного лесового покриву вододілів і привододільних схилів. Залягають вони нижче горохівського викопного грунтового ком­плексу і є для нього материнською породою.

Досить повно розрізи середньоантропогенових лесів описані нами у Волочиську, Хмельницькому, Ружичній, Ярмолинцях, Красилові та інших пунктах. Складені вони однорідними пальовими з зеленуватим відтінком супісками та суглинками, карбонатними, ділянками озалізненими і неясноверствуватими, загальною потужністю 10м і більше.

У середньоплейстоценових лесах Поділля розвинений коршівський викопний грунт (комплекс?), що складається з добре вираженого чорноземовидного грунту у верхній частині та інтенсивно оструктуреного грудкуватого шару з сірим малопотужним гумусовим горизонтом у його нижній частині. Потужність комплексу близько 2,5м, зрідка більше. Коршівський комплекс відповідає одному із додніпровських середньо­антропогенових потеплінь. Комплекс інтенсивно порушений у верхній частині соліфікацією.

У середньоплейстоценових лесах, між коршівським та горохівським комплексами, чітко виражений викопний середньоплейстоценовий діючий шар потужністю 0,7м, з яким пов'язані крупні (по вертикалі до 3м) псевдоморфози по повторно-жильних льодах – свідки максимуму середньоплейстоценового похолодання.

Середньоплейстоценові водно-льодовикові відклади відомі лише на півночі області, у межах Шепетівського Полісся. Тут вони представлені косо- і горизонтальноверствуватими пісками з включенням гальки та гравію. Роль водно-льодовикових відкладів у будові антропогенового покриву Шепетівського Полісся суттєво перебільшувалась. Нові матеріали переконливо свідчать про переважання ділянок денудаційного ре­льєфу на докембрійських кристалічних, палеозойських, крейдових і неогенових породах. Навіть більше того, у розрізах пісків, наприклад, в околиці Славути, які вважались типовими водно-льодовиковими, виявлені вуглисті глини з неогеновою мікрофауною і флорою, що дає змогу переглянути їх вік і генезис.

Верхній плейстоцен Хмельницької області представлений алювіальними відкладами ІІ і І терас Дністра, І тераси Горині, І (піщаної) та ІІ (однолесової) терас Південного Бугу, горохівським викопним грунтовим комплексом, нижнім і верхнім горизонтами верхньоплейстоценових лесів, розділених дубнівським викопним грунтом, травертинами тощо. У верхньому плейстоцені відбувалося інтенсивне нагромадження делювіальних шлейфів схилів. Кліматичні умови протягом верхнього плейстоцену були суворими, з максимумом похолодання на відрізку 17...20 тис. років тому.

Друга тераса Дністра ерозійно-акумулятивна, її висота 25...40м, ІІІ максимальній висоті цоколя до 15м (І.К. Іванова, 1977). Для цієї тераси Дністра характерні найбільш потужні (до 25м) делювіальні лесові покриви, з якими пов'язані широко відомі палеолітичні поселені Придністров'я (Молодове І, Молодове V, Кормань ІV тощо).

Русловий алювій тераси складений гравійно-галечниковим матеріалом потужністю 4м і більше, що поступово змінюється піщано-супіщано-суглинистим матеріалом заплавних фацій алювію потужністю до 6м.

Перша тераса Дністра часто виявлена тільки у піщаній фації. На відміну від інших терас вона позбавлена лесового покриву. Цоколь тераси значно нижче меженного рівня річки, підіймається максимально на l...l,5м над водою. Висота тераси 10...15м.

В алювіальних відкладах описаної тераси знайдено багату фауну молюсків, серед яких переважає Vаllоnіа рulсhеllа Мnll. Важливо, що у верхній частині алювію І тераси, зміненого голоценовим грунтоутворенням, відкриті мезолітичні поселення.

Перша тераса Горині розвинена на подільській і поліській ділянках долини. На подільській (до м.Ізяслава) ділянці її висота 8... 12м, ширина змінюється від 0,2 до 2,5км. Алювій представлений дрібно- і середньозернистими пісками, супісками та суглинками загальною потужністю в 5...15м. Піски, супіски та суглинки здебільшого горизонтально верствуваті, діагональна і косохвиляста шаруватість трапляється головним чином у лінзах крупно- і грубозернистих пісків, які буваю у нижніх частиках розрізів руслового алювію.

На поліській ділянці Горині (Ізяслав – Острог) І тераса шириною 0,5...2,0км, висотою 6...8м, потужність алювію зрідка більше 10м. Подекуди тераса цокольна, причому у цоколі виходять рифейські та крейдові породи (Славута). У складі верхньоплейстоценового алювію в Шепетівському Поліссі переважає піщаний матеріал.

Верхньоплейстоценові тераси розвинені у долинах Случі, Південного Бугу, Бужка, Хомори та інших рік. Складені вони піщано-глинистим матеріалом змінної потужності.

Понад 80% території Хмельницької області покривають верхні плейстоценові леси загальною потужністю до 10м, які є материнською породою сучасних грунтів і широко використовуються при господарській діяльності (основи споруд, цегельно-черепична сировина та ін.). Подається верхньоплейстоценова покривна товща горохівським викопним грунтовим комплексом з максимальною потужністю 3м, який формувався протягом рис-вюрмського міжльодовиків'я і одного з ранніх терстадіалів верхнього плейстоцену.

Горохівський викопний грунтовий комплекс досить поширений, має добре виражені морфологічні ознаки та є надійним маркуючим гopизонтом. Його вивчення по меридіану Хмельницького (розрізи Ізяслав, Старокостянтинів, Красилів, Хмельницький, Ружична, Ярмолинці, Дунаєвці, Кам'янець-Подільський) виявили, що розвиток грунтів горохівського комплексу проходив у два етапи. У першу фазу (відповідає микулинскому міжльодовиків'ю) кліматичний фактор сприяв розвитку грунтів лісового типу, а в другу, що тривала під час одного із ранніх інтерстадіалів верхнього плейстоцену, грунтоутворення змінилось дерновим і сформувались потужні гумусові горизонти.

Більша частина території Подільської височини під час микулинського грунтоутворення знаходилась у степовій зоні, коли формувались потужні чорноземовидні грунти. Грунти чорноземного типу формувались і під час одного з ранніх інтерстадіалів верхнього плейстоцену. Тому для території Поділля (особливо південніше широти Хмельницького) горохівський викопний грунтовий комплекс побудований головним чи­ном із накладених один на одного двох чорноземних грунтів. Лише іноді, у мікрозападинах давнього рельєфу, виділяються різко диференційовані на генетичні горизонти профілі, у яких розрізняються гумусовий, вилуговування та ілювіальний горизонти.

Стратиграфічно вище залягає нижній горизонт верхньоплейстоценових лесів потужністю до 2м. Він представлений суглинками, іноді супісками жовтувато-сірими, у верхній частині з червонуватим відтінком. Суглинки карбонатні, відносно однорідні, у нижній частині розрізів оглеєні, з чіткою посткріогенною структурою, неповносітчастою (висота сітки близько 1см, ширина 2см і більше).

Нижній горизонт верхньоплейстоценових лесів став основою дубнівського викопного грунту, розвиненого в основному до широти Хмель­ницького. Дубнівський (брянський за схемою А.О. Величка і Т.Д. Морозової, 1969) викопний грунт відповідає паудорфськсму інтерстадіалу верхнього плейстоцену і має потужність 0,4...0,7м, зрідка більше. У північній частині Поділля (розрізи Ізяслав, Білогір'я) дубнівський грунт виразно виділяється у розрізах внаслідок інтенсивної плікативної (соліфлюкційної) деформованості і наявності по верхньому та нижньому кон­тактах чітких хвилястих смуг бурого озалізнення, іноді щільних, до ортштейну потужністю 1...2см. Складений горизонт суглинками щільними, різною мірою карбонатними, сірого, голубувато-сірого, подекуди з лінзами бурої гітії потужністю близько 0,3м.

У південних розрізах дубнівський грунт морфологічно досить однорідний, жовтувато-коричневий, тріщинуватий.

Перекривається дубнівський грунт верхнім горизонтом лесів потужністю 6...8м і більше (особливо на півночі Подільської височини). У верхньому горизонті верхньоплейстоценових лесів виявлені найбільші для Волино-Подільської височини псевдоморфози по повторно-жильних льодах з вертикальною потужністю 3...4м і більше, розмірами полігональної сітки 20...30м. Псевдоморфози розпочинаються звичайно нижче сучасного грунту, в похованому діяльному шарі, і досягають горохівського викопного грунтового комплексу, а іноді пробивають його. Відзначені псевдоморфози, пов'язані з максимумом похолодання 17...20 тис. років тому.

Завершує розріз лесових товщ верхнього плейстоцену Хмельницької області похований діяльний шар (красилівський горизонт) фінально-плейстоценового кріогенного етапу потужністю до 1м. Складений шар супісками і суглинками сірими, голубувато-сірими, часто з коричневим або зеленуватим відтінком, щільними, оглеєними, збагаченими залізисто-марганцевистими новоутвореннями. Для красилівського горизонту характерна неповносітчаста посткріогенна текстура (висота сітки близько 3см, ширина до 10см) з плівками бурого озалізнення по текстурних відокремленостях. Красилівський горизонт досить поширений. Щільний та оглеєний, він слабо пропускає воду, що сприяє заболочуванню вододілів і привододільних схилів.

Голоценові (сучасні) відклади представлені на Хмельниччині утвореннями заплав і русел річок, еоловими (перевіяними) пісками, автохтонними торфами, травертинами тощо. Протягом голоцену відбувалося формування сучасних грунтів.

У Середньому Придністров'ї серед голоценових слід виділяти відклади високої заплави Дністра (5...7м), а також два рівні сучасної заплави (3,5...4 і 1,5м), складені піщано-супіщаним матеріалом, а також гравієм і галькою (І.К. Іванова, 1977).

Широкі, часто заболочені заплави з кількома рівнями мають Південний Буг, Бужок, Случ, Хомора, Горинь та інші ріки Хмельниччини. За даними буріння сучасні алювіальні відклади представлені горизонтально верствуватими пісками, супісками та суглинками потужністю від декількох до 15м, зрідка більше. Алювій часто заторфований, переповнений сучасними молюсками.

Сучасні еолові (перевіяні) піски трапляються в основному на території Шепетівського Полісся. Вони пов'язані здебільшого з піщаними дюнами та барханами різноманітної форми і є перевідкладеною вітроверхньою частиною розрізів алювіальних і водно-льодовикових відкладів (околиці Славути, Білотина, Плужного та ін.).

Автохтонні торфи також більш характерні для північної частини області. Наявні вони на поверхнях заплав і перших надзаплавних терас Горині, Хомори, Случа, Бужка, Південного Бугу, а також їхніх притоків. Болотні масиви з потужними торфовищами відомі і в давніх прохідних долинах.

Відклади вапнякових туфів у вигляді окремих екзотичних скельних виходів відомі у ряді пунктів на схилах Дністра, Збруча, Смотрича, Студениці тощо.

На території Хмельницької області досить поширені відклади, які формувались протягом усього континентального етапу її розвитку і тому віднесені до нерозчленованих. Серед нерозчленованих відкладів найбільшу роль відіграють делювіальні утворення та елювіальні нагромадження.

Делювіальні відклади на Хмельниччині пов'язані з районами інтенсивно розчленованого рельєфу: північний край Подільської височин схили долини Дністра та нижніх течій його лівих приток (Збруча, Жванчика, Смотрича, Студениці, Ушиці та ін.). Делювіальні шлейфи схил мають неоднорідну будову і за характером осадконагромадження поділяються на три частини з властивими їм різновидностями делювію: привершинну, центральну та периферійну. Характер делювію при цьому значною мірою зумовлюється крутизною схилів, геологічною будовою, кліматичними умовами тощо.

Найбільш повно основні риси делювієутворення проявляються у долині Дністра. Розглянемо конкретні приклади.

На крутих схилах (до 60...70°, місцями більше), характерних для прямих ділянок каньйоноподібних долин і побудованих палеозойськими піщано-глинистими породами, майже дві третини схилу припадає на частку денудаційної частини і лише нижня частина є акумулятивним шлейфом, що складений жорств'яно-щебінчасто-уламковим матеріалом. Ширина таких шлейфів 10...30м, потужність алювію 1...2м, зрідка більше.

Інакше побудовані делювіальні шлейфи на відносно пологих схилах вигнутих меандрів, а також районів розвитку внутріканьйонних терас. У основі розрізів залягають тут жорств'яно-щебінчасто-уламкові відклади, погано відсортовані, з піщаним або супіщано-суглинистим заповнювачем, які відповідають привершинній фації делювію, мають мінливу потужність, що рідко перебільшує 3м.

Середня частина розрізів пологих схилів представлена більш дрібнозернистими відкладами. Це переважно піски, збагачені крупноуламковим і глинистим матеріалом, з супіщаними, суглинистими та глинистими прошарками і лінзами. Кількість останніх зростає до верхньої частини розрізів, де вони нерідко переважають, набираючи при цьому лесовидного вигляду. Потужність відкладів середньої частини делювіальних шлейфів схилів становить 3...4м і більше.

І, нарешті, верхня частина делювіальних шлейфів схилів (периферійна зона делювію) представлена лесовидними супісками та суглинка­ми, макропористими, шаруватими у напрямку схилів, з вмістом прошарків і лінз грубозернистого матеріалу тощо. Їхня потужність 15м і більше.

Верхня частина розрізів делювію найбільш однорідна і складена лесовидними породами (А.Б. Богуцький, 1967, 1968). Доведено, що їх джерелами були в основному еолово-делювіальні леси вододілів і пологих привододільних схилів. А обширний палеонтологічний матеріал, археологічні дані (І.К. Іванова, 1959, 1977), повсюдний розвиток у делювіальних відкладах сингенетичних палеокріогенних деформацій – все це свідчить про холодні кліматичні умови часу формування шлейфів. Що стосується делювіальних лесовидних порід, то основна маса сформувалась у перигляціальних умовах верхнього плейстоцену.

Елювіальні нагромадження на Хмельниччині пов'язані з вапняковими вершинами Товтрової гряди, оолітовими вапняками північної частини області, а також докембрійськими гранітами ряду ділянок Шепетівського Полісся.

Елювій на вапняках товтрових масивів Поділля складений в основ­ному уламковим матеріалом різного розміру та форми. Максимальні розміри уламків властиві елювію, утвореному на найбільш міцних, переважно перекристалізованих відмінах вапняків. Матеріал пухкий, без заповнювача, потужність елювію незначна.

Інакше побудовані елювіальні нагромадження на оолітових вапня­ках. Тут

елювій представлений двома зонами. В уламковій потужністю близько 3м переважають різноманітні сітчасті уламки, розмір яких зменшується до покрівлі зони. Матеріал пухкий, здебільшого без заповнювача, особливо у нижній половині зони.

Зона залишкових нагромаджень на оолітових вапняках складена в основному різнозернистими кварцовими пісками з окремими уламками вапняків. Піски неоднорідні, погано обкатані, інтенсивно озалізнені, майже повністю позбавлені пилуватих і глинистих частинок, вимитих, очевидно, у підстелюючі горизонти. Потужність пісків рідко перевищує 0,4м.

Елювіальні утворення на докембрійських кристалічних породах та­кож можна розділити на дві зони – уламкову та залишкових нагрома­джень. У першій залягає пухкий уламково-жорств'яний матеріал потужністю декілька метрів, у другій – глинисті залишкові нагромадження і нові сполуки, здебільшого каоліни (села Буртин, Хмелівка та ін.).