Зоогеографічні особливості фауни хребетних

За сучасним зоогеографічним положенням Хмельницька об­ласть належить до Європейської лісостепової зоогеографічної зони, Дніпрогалицької округи (Л.О. Портенко, 1927), Волино-Подільського лісостеповоrо зоогеографічного району та Подільсько-Тернопільської степової дільниці (К.А. Татаринов, 1954).

Волино-Подільський зоогеографічний район займає східну частину західного регіону України і є типовим лісостеповим, в якому господарська діяльність людини проявляється особливо рельєфно. Внаслідок інтенсивного сільського господарства, розвитку легкої промисловості та щільної мережі комунікацій уся територія Хмельниччини дуже окультурена. Це вплинуло на формування фауни хребетних зоогеографічного району, в складі якої провідне місце займають синантропні та еврибіонті види.

Подільсько-Тернопільська степова зоогеографічна дільниця охоплює лівобережжя Дністра нижче впадання в нього Золотої Лини та дністровське правобережжя, захоплюючи північні райони Молдавської РСР. Характерною рисою цієї дільниці є наявність товтрового рельєфу, стрімких позбавлених рослинності урвищ по берегах річок, розгалужених балок, платоподібних вододільних просторів.

Фауна хребетних Хмельницької області відзначається певними зоогеографічними особливостями, які полягають у поширенні ряду специфічних видів. Деякі з цих видів досягають високої щільності, а тому мають практичне та біоценотичне значення. До них належать з амфібій – зелена ропуха, озерна та трав'яна жаби; з рептилій – водяний вуж, зелена ящірка; з птахів – кільчаста горлиця, балканський сірійський дятел, золотиста бджолоїдка, сиворакша, серпокрилець чорний, сорока, грак, сіра ворона, хатній та польовий горобці, шпак, біла плиска, польовий жайворонок, чорний дрізд, кам'яний дрізд, сільська та міська ластівки та інші; з ссавців – південний кріт, малий підковоніс, європейський широковух, степовий тхір, заєць-русак, рябий ховрах, звичайний хом'як, сірий хом'ячок, сірий пацюк, хатня миша, звичайна полівка та ін.

У межах Хмельницької області тепер поширено 311 видів хребетних, зокрема по класах: круглоротих і риб – близько 40, амфібій – 11, рептилій – 10, птахів – 190, ссавців – 60 (К.А. Татаринов, 1973).

Фауна хребетних типових зооценозів

У межах території Хмельницької області за ландшафтно-екологотипологічним принципом виділяють чотири основні зооценози: 1) зооценоз оброблюваних угідь, суходільних лук і пасовищ; 2) скельно-товтровий зооценоз; 3) зооценоз хвойно-широколистяних лісів; 4) водно-болотяний зооценоз.

Види, популяції яких постійно або періодично мають високу чисельність, називають фоновими. У кожному біогеоценозі їх не більше десяти. В області чітко виявлений сільськогосподарський економічний профіль, тому першим розглянемо фауну оброблюваних угідь.

Зооценоз оброблюваних угідь, суходільних лук і пасовищ. Основна галузь сільськогосподарського виробництва Хмельницької області – землеробство та тваринництво. Основні культури: зернові – озима пшениця, кукурудза на зерно, ячмінь, гречка; технічні – цукровий буряк; кормові – конюшина, овес, Наявність на оброблюваних землях великої кількості техніки впливає на фауну хребетних. Цілодобове завезення автотранспортом добрив, денна та нічна оранка, що супроводжується яскравим освітленням, гуркіт моторів лякають хребетних, порушуючи нормальний перебіг біоритмів, фенологічні процеси. До цього слід додати неприємний запах нафтопродуктів, частина яких потрапляє на рослини та грунт, загибель тварин під колесами та гусеницями, дію отрутохімікатів і деяких мінеральних добрив.

Однак, незважаючи на такі специфічні умови, зооценоз орних земель і пасовищ нараховує значну кількість видів хребетних тварин, хоч щільність окремих популяцій значно скорочується. Саме тому гостро стоїть питання про охорону більшості хребетних.

Земноводні тут представлені звичайною часничницею, зеленою та сірою ропухами, трав'яною жабою, рідко квакшею, яка трапляється на кущах, розкиданих по луках. Хоч дорослі особини перелічених видів амфібій постійно перебувають у агроценозах Хмельниччини, ікру вони відкладають виключно у воду і залежно від характеру водойм спостерігається різна виживаність личинок.

Про корисну роль земноводних у агроценозах свідчить аналіз вмісту шлунка трав'яної жаби: трав'яні клопи – 6%, ковалики – 38%, ставковики – 56%. Пуголовки сірої ропухи поїдають 51,1% рослинної їжі і 48,9% тваринної, а зеленої ропухи відповідно 41,5% і 58,5%. Серед кормів тваринного походження переважають різноманітні інфузорії, джгутикові, личинки комарів. Саме тому користь земноводних зооцено­зу орних земель і лук Хмельниччини не викликає сумніву.

Плазуни оброблюваних площ Хмельницької області порівняно з земноводними дуже нечисленні за видовим складом і тепер їх майже немає. На орних землях, зокрема по пришляхових смугах, канавах, рідко, але повсюдно влітку можна бачити живородящу та прудку ящірок і звичайного вужа. У Кам'янець-Подільському та суміжних районах Хмельницької області на пасовищах по Товтрах трапляється зелена ящірка.

Плазуни, зокрема ящірки, як і земноводні, – корисні види, бо живляться, в основному, комахами. Однак застосування отрутохімікатів зумовило поступову загибель ящірок, які поїдали комах. В їх організмах накопичувалась отрута, до якої комахи адаптувались, а ящірки не змогли.

Птахи у сільськогосподарських угіддях Хмельницької області є протягом усього року. Біомаси окремих популяцій змінюються по порах ро­ку і по роках залежно від умов середовища. Взимку на оброблюваних землях домінують граки. Ці птахи формують тисячні зграї. У малосніжні зими вони живляться зерном-падалицею, знищуючи кормову базу мишовидних гризунів, вибирають неперетравлене зерно та інші кормові рештки з гною на полях. До складу зимової авіфауни оброблюваних площ і лук входять сірі ворони, круки, сороки, польові та хатні горобці, звичайні вівсянки, щиглики, коноплянки, сірі сорокопуди, посмітюхи, зрідка пуночки, рюми, зимняки, сірі куріпки тощо.

Весною ці угіддя залишають зимняки, посмітюхи, рюми і з'являються прилітні птахи. Окремі з них мають високу щільність і також нале­жать до фонових видів. Це шпаки, польові жайворонки, білі плиски, сільські ластівки, чайки (чибіси), крім того на полях, левадах, луках ве­сною і влітку є міська ластівка, польовий та луговий щеврики, жовта плиска, одуд, сиворакша, болотяна сова, канюк звичайний, польовий та болотяний луні, звичайний боривітер, білий лелека, звичайний мартин, деркач, звичайна горлиця, перепел та чимало інших.

Восени поступово зникають гніздові птахи, з'являються перелітні види. Наприкінці листопада формується зимовий склад авіфауни.

Одним з домінуючих видів птахів сільськогосподарських угідь Хмельницької області є кулик-чайка. Гніздова щільність цих куликів на луках у верхів'ях Південного Бугу досягає 25–30 пар на 100га, на забагне-них ділянках – 10–15 пар, на орних землях – до 5 пар на 100га. У післяжнивний період зграї чайок найбільші. У першій половині осені щільність куликів-чайок зменшується, бо частина з них відлітає на південь.

Висока чисельність куликів-чайок у сільськогосподарських угіддях Хмельницької області пояснюється особливостями поведінки та спосо­бом життя цих птахів. Вони невимогливі у виборі місць гніздування (гніздуються групами, що забезпечує охорону кладок і пташенят від хижаків), використовують для їжі найрізноманітніші біотопи, а тому не мають кормових конкурентів; у них високий рівень адаптації до синантропного способу життя. Крім того, людина опікується куликом-чайкою значно більше, ніж іншими куликами, бо цей птах, як і ластівка, леле­ка, оспіваний у піснях, легендах, віршах.

До ссавців зооценозу оброблюваних земель, лук і пасовищ належать звичайний кріт, їжак, мала та білочерева білозубки, нечисленні тепер рукокрилі, темний тхір, горностай, ласка, лисиця, заєць-русак, рябий ховрах, хатня, мала та польова миші, звичайний хом'як, звичайна полівка. У літньо-осінній період трапляються борсуки, козулі, дикі свині. Заслуговує на увагу формування у деяких районах Хмельницької області польових мікропопуляцій козуль, які протягом року тримаються на оброблюваних землях. Влітку козулі концентруються у балках, де збереглися природні луки, зарості верболозів, взимку – поблизу скирт лучного сіна та конюшини, у очеретах.

Сільськогосподарські угіддя Хмельниччини займають 3/4 усієї площі, а тому їх слід використовувати не тільки для сільськогосподарських рослинних і тваринних продуктів. На них необхідно провести агромисливське впорядження, а відповідно з цим біотехнічні заходи. Хмельницька область до останніх років відзначалась високим рівнем заготівель хутро-промислових звірів, зокрема зайця-русака та звичайної лисиці. Багато відловлювали тут на луках кротів. Досить нагадати, що за період з 1958 по 1966рр. у цій області було заготовлено 1 188646 шкірок кротів на загальну суму біля 110тис.крб., 272494 шкірок зайця-русака на суму близько 152тис.крб., 33240 шкірок лисиць на суму понад 157тис.крб. Зазначені види промислових ссавців найщільніше заселювали сільськогосподарські угіддя, але в зв'язку з масовим проведенням хімічної боротьби з комахами-шкідниками сільськогосподарських культур, постійним застосуванням мінеральних добрив дуже багато цих корисних звірів загинуло, а ті, що залишились, різко знизили плодючість та життєздатність. Отже, потрібно вживати радикальних заходів щодо відтворення маточного поголів'я, в першу чергу зайця-русака.

Скельно-товтровий зооценоз. Товтри – інтерзональний елемент західного лісостепу. Вони характеризуються значною кількісною специфічністю фауни наземних хребетних. Їх ландшафтні параметри – вузькість скельно-горбастого пасма, незначна протяжність та розірваність горбів – не змогли зумовити видової фауністичної автономії, тобто тут постійно, по сезонах або періодично мешкають хребетні, які притаманні прилеглим рівнинним площам.

Земноводні скельно-товтрового зооценозу такі самі, як оброблювальних земель, але тут частіше трапляються квакші, особливо по чагарниках, більше зелених ропух, але менше часничниць. Чисельність трав'яних і гостромордих жаб по лісових ділянках Товтр (наприклад, на Товтрах біля с.Нігин) порівняно з орними землями набагато вища. У скельних розсипищах під брилами пісковиків концентруються на зиму звичайні та гребінчасті тритони.

Герпетофауна Товтрів відзначається відносно високою щільністю популяцій усіх видів плазунів. Саме це є досить характерна фауністична особливість скельно-товтрового зооценозу. Тут постійно перебувають усі три види ящірок (прудка, живородяща, зелена), веретільниця, звичайний та водяний вужі, останній досить численний, мідянка, звичайна і, можливо, степова гадюка. Не зареєстровано у Товтрах лісового полоза та черепах. На особливу увагу заслуговує поширення зеленої ящірки. Цей вид плазунів трапляється виключно на цьому пасмі. Вона найпрудкіша з усіх лацертид, поширених на Україні, і досягає 30см довжини, з яких 2/3 становить хвіст. Дорослі самці мають зверху яскраво-зелене забарвлення з численними чорними та жовтими цятками. Горло у них блакитне або соковито-синє, а черево – яскраво-жовте. У самок зверху є дві ясні поздовжні смужки, горло і черево у них білувате. У Товтрах поблизу сіл Нігин та Залуччя зелені ящірки тримаються на схилах, зарослих терном. Часто їх можна бачити на гілках кущів, купах хмизу, на стеб­лах переплетених трав'янистих рослин. При небезпеці вони блискавично тікають, ховаючись у підземні нори. Дуже вправно полюють на комах, роблячи при цьому стрибки до 0,5м у довжину. Самки відкладають 6-15 яєць у грунт у липні, молоді зелені ящірки з'являються у кінці серпня. Зелена ящірка – окраса фауни хребетних скельно-товтрового зооце­нозу і її потрібно охороняти.

У Товтрах вздовж Смотрича чимало водяних вужів, які влітку постійно перебувають серед кам'янистих розсипищ. Водяного вужа легко відрізнити від звичайного: спина у нього оливкового кольору з вузькими темними рисочками, черево рожево-червонясте з прямокутними чорними плямами.

Пташине населення скельно-товтрового зооценозу відзначається значною чисельністю птахів скельного комплексу. До них належать шпак, галка, кам'яний дрізд, польовий горобець, серпокрилець, одуд, сич, пугач, звичайний боривітер. Крім того тут гніздяться всі інші види птахів, зареєстровані у межах Хмельницької області. У минулому в Товтрах постійно гніздувались крупні денні хижі птахи та численні види сов, зокрема пугачі. Ці птахи накопичували неперетравлені кістки своїх жертв. Ось чому в гротах, навісах, тріщинах Товтр поблизу сіл Біла, Карачківці до цього часу виявляють масові скупчення кісток дрібних і середніх хребетних плейстоценового та голоценовоrо віку.

Фауна ссавців цього зооценозу істотно не відрізняється від інших ценозів Хмельниччини, але саме тут у жовтні 1961р. вперше в межах досліджуваної області встановлено поширення малого підковоноса (К.А. Татаринов, 1967). Не виключено, що у Товтрах будуть виявлені ще деякі рідкісні середземноморські види рукокрилих.

Зооценоз хвойно-широколистяних лісів. Лісова рослинність у Хмельницькій області досить різноманітна, але великі суцільні масиви хвойних лісів розташовані переважно у північних районах. В околицях Сатанова росте бук, а по долинах річок, місцями на вододілах спостерігаються широколистяні острівні ліси з граба, дуба, черешні, груші, в'яза, ясеня, клена та інших видів. Лісосмуги розташовані вздовж залізничних колій, різного типу шляхових магістралей. Деревна паркова рослинність поширена по містах і селищах.

Лісові біоценози досить інтенсивно здійснюють не лише акумуляцію, але й синтез органічної речовини. У лісах Центрального Поділля мак­симальна середньорічна продуктивність органічної маси оцінюється масою середнього приросту деревини в абсолютно сухому стані і становить у дібровах приблизив 5,6т/га, а у сосняках трохи менше 5т/га. Долучивши до цього ще приріст гілок, коріння, чагарників, чагарничків, трав'янистих рослин, мохів та інших рослинних компонентів ценозу, маємо, що валова продукція сухої органічної речовини у подільських лісах досягає за рік 15т/га. Ці цифрові показники переконливо свідчать про величезну фітомасу порівняно з масою деяких труп хребетних, зокрема ссавців. Наприклад, сумарна біомаса дрібних звірків у лісах Хмель­ницької області досягає 5кг/га, копитних – близько 0,3кг/га, а птахів – 1,3кг/га. Ясно, що всі дикі хребетні – фітофаги, забезпечені рослинною різноманітною їжею.

Багатюща педофауна Поділля. На 1га грунту припадає 1т грунтових організмів. Біомасу інших організмів ілюструють такі показники: нематоди – близько 75–150млрд/га, кліщі – 4–6млрд/га, личинки комах – до 35млн/га, найпростіші – 15млн. на 1г грунту.

Фауна хребетних хвойно-широколистяних лісів Хмельниччини змінюється залежно від пори року, віку та складу насадження. Відміни ці як якісні (видовий склад досліджуваного зооценозу), так і кількісні (біомаса тої чи іншої популяції).

Більше половини площі лісових масивів Хмельницької області займають грабняки з слаборозвинутим підліском та трав'яним покривом, який, в основному, розвивається по узліссях, на лісових галявинах та лісових культурах (до десяти років). У грабняках умови мало сприятливі для існування фауни наземних хребетних. Тому вона за видовим складом і в кількісному відношенні бідна.

На заході Хмельницької області є значний масив букового лісу – «Сатанівська дача». Він характеризується періодичними рясними плодоношеннями, кращими екологічними умовами для існування хребетних.

Соснові насадження поширені у Шепетівському, Славутському, Ізяславському та суміжних північних районах Хмельницької області. В ос­новному це середньовікові культури, які чергуються з виділами широколистяних видів, зокрема ольсами, що займають понижені, забагнені ділянки.

Молоді насадження перших класів віку відзначаються дуже добрими захисними умовами, і тут взимку концентруються зайці-русаки, ли­си, вовки, козулі, кабани. У цих культурах тримаються постійно лосі, які поїдають хвою сосни. Птахів тут мало, особливо взимку. У середньо-вікових насадженнях кращі кормові умови, і тут живе чимало видів птахів, у першу чергу два-три види дятлів, до п'яти видів синиць, сойки, а в певні сезони року – дрозди, зяблики, вівсянки, ковалики, щеврики, костогризи. 31 ссавців – вовки, білки, лісові куниці, деякі види мишовидних гризунів та комахоїдних.

Для лісових формацій типові такі земноводні: трав'яна та rостроморда жаби, квакша, червоночерева кумка, звичайна та зелена ропухи. Влітку та восени під гнилими колодами, пеньками, купами хмизу скупчуються звичайні та гребенясті тритони, які тут і зимують. Усі види земноводних корисні, бо живляться безхребетними, серед яких чимало шкідливих комах. У свою чергу за цими холоднокровними хребетними полюють плазуни, птахи та ссавці. Отже, земноводні – невід'ємний компонент лісових зооценозів.

У цьому зооценозі трапляються прудка та живородяща ящірки, веретільниця, звичайний та водяний вужі, звичайна гадюка і спорадично мідянка. Кількісне співвідношення між переліченими видами сучасних плазунів у Хмельницькій області змінюється в широтному напрямку. У північних районах, де лісові масиви займають більші площі, досить багато живородящих ящірок і звичайних гадюк. Веретільниці та звичайні вужі поширені рівномірно по всіх лісових угрупованнях у різних місцях області. Герпетофауна зооценозів хвойно-широколистяних лісів вимагає охорони, бо всі плазуни корисні.

Склад авіфауни зооценозу, що розглядається, порівняно з орнітофауною інших ценозів Хмельницької області найбагатший і нараховує понад 85 видів.

Фауна ссавців лісових ценозів Хмельницької області включає абсолютну більшість видів, що пояснюється мозаїчністю лісових масивів. Саме тому такі польові види, як рябий ховрах, звичайний хом'як, зви­чайна полівка та інші, часом трапляються у лісовому урочищі. У зооценозі хвойно-широколистяних лісів є кроти, чисельність яких внаслідок припинення масового промислу за останні роки (1972–1979) поступово зростає. Досить висока щільність звичайної та малої бурозубок, їжаків, жовтогорлих, лісових і польових мишей, підземних, темних і рудих лісових полівок, трапляються вовчки (сірий, лісовий та горішковий), зайці-русаки. Чисельність колоніальних видів рукокрилих (малий підковоніс, велика нічниця) скоротилась. Зростає кількість лосів, диких свиней та європейських козуль. У зв'язку з відсутністю в межах області звичайних оленів, можливо, доцільно акліматизувати плямистого оленя та лань. Полювання на дику свиню та козулю проводиться лише по ліцензіях, які видаються обласним управлінням лісового господарства і лісозаготівель та обласним управлінням Українського товариства мисливців та рибалок.

Водно-болотяний зооценоз. Хмельницька область має досить густу гідрографічну сітку. Для притоків Південного Бугу та Прип'яті характерні низькі береги, повільна течія, заболоченість заплав, а тому вони екологічно більш сприятливі для існування комплексу водно-болотяних хребетних. На річках басейну Південного Бугу та Прип'яті знаходяться численні стави, луки та торфовища.

Водно-болотяний зооценоз складають типові водні та напівводні хребетні, а також екологічно пластичні види – убіквісти. Найповніше цей зооценоз представлений весною та літом, найбідніше – взимку. Таким чином, сезонні аспекти фауни в цьому зооценозі добре виявлені.

Фауна риб Хмельницької області досліджена недостатньо. О.П. Маркевич, І.І. Короткий (1954) у басейні Південного Бугу налічують 72 види риб. З родин прісноводних риб найбільше видів охоплюють коропові, бичкові, окуневі. Поодинокі види належать до родин міногових, осетрових, щукових, сомових, тріскових, колючкових, в'юнових.

Якщо вилови дикої річкової риби зменшуються і на водоймах Хмельницької області дозволено тільки спортивне рибальство для задоволення потреб рибаків-любителів, то улови різних форм коропа, частково карася, яких розводять у ставкових господарствах, зростають.

Фауна риб басейну Південного Бугу включає цінні півпрохідні та прохідні види. Це, зокрема, білуга, стерлядь, азово-чорноморський осетер, севрюга, керченський та чорноморський оселедці, чорноморська кілька, звичайна тюлька, чорноморський лосось, тарань, білизна, рибець, чехоня, атеринка, судак, річкова камбала тощо. Зрозуміло, що в зв'язку зі спорудженням різноманітних гребель ці риби тепер майже відсутні у водоймах Хмельницької області, хоч раніше вони тут були (О.П. Маркевич, І.І. Короткий, 1954).

Найбільш практичне значення мають види родини коропових, а се­ред них різні раси коропа та карася. Мальок коропа запускається у ставки рибокомбінатів, радгоспів і колгоспів, спортивних товариств, зариблюють котловани торфорозробок, технічні гідроспоруди тощо.

По усіх річках Хмельницької області дозволено спортивне рибальст­во з вудочками. Рибалки-любителі для своїх потреб виловлюють щук, пліток, в'язів, краснопірок, линів, верховодок, лящів, карасів, в'юнів, сомів, окунів, йоржів, бичків.

Для збагачення іхтіофауни Хмельниччини у водоймах області запускають такі види риб-фітофагів, як товстолобик, білий амур. Постійно ведеться боротьба з браконьєрством на акваторіях, контролюються правила вилову риби за розмірами. Для підвищення продуктивності рибальства слід більше уваги приділяти очищенню стічних вод, не проводити вирівнювання русел рік.

Земноводні зазначеного зооценозу особливо численні у весняно-літній час, коли озерні та ставкові жаби, червоночереві кумки досягають максимальної чисельності. Тут багато звичайних і гребенястих тритонів, а також усіх інших видів безхвостих амфібій (жаб, ропух, квакш). Земноводні – корисні хребетні, але співвідношення рослинних і тваринних кормів у них змінюється залежно від віку та умов зовнішнього середовища, зокрема кількості опадів, відносної вологості повітря, температури води та температури повітря.

Плазуни водно-болотяного зооценозу області тепер дуже рідкісні. Подекуди можна спостерігати болотяну черепаху, звичайного та водя­ного вужів, живородящу ящірку. На піщаних косах у північних районах області зрідка трапляються прудкі ящірки, а по вересових пустищах, які підходять до водойм, – веретільниці. Малочисельність усіх видів плазунів цього та и інших зооценозів вимагає повсюдної, тривалої охорони.

Птахи водно-болотяного зооценозу за останні десять років детально вивчали В.І. Гулай (1974–1977), В.С. Талпош, Ю.С. Кущ (1975), К.А. Татаринов (1973). З річкових качок у верхів'ях Південного Бугу найчисельнішим є крижень, а до фонових видів цього зооценозу в верхів'ях Південного Бугу та усієї Хмельниччини відносяться чирки – тріскунок та свистунок, хоч їх сумарна річна чисельність і поступається чисельності крижнів. Кількість чиркових качок (білоока та червоноголова чернеті) значно нижча порівняно з річковими качками.

Весною в області регулярно спостерігаються пролітні гоголі, морські та чубаті чернеті. З поганок у водно-болотяних ценозах Хмельницької області найбільше чомг. Чисельність куликів (крім чайок) невисока, але після закінчення гніздового періоду на заболочених луках верхів'їв Південного Бугу припадає від 15 до 38 бекасів на 1км маршруту. З хижих птахів на водоймах гніздяться болотні луні (рис. 18).

Теріофауна водно-болотяного зооценозу області в якісному і кількісному відношеннях значно поступається орнітофауні. До характерних підводних ссавців належать звичайна кутора, річкова видра, водяна полівка, ондатра. Остання має високу щільність і запаси її в області досить високі. На вологих луках поширені темна та сибірська полівки, польова та малесенька миші, ласка і горностай. Тут трапляються зайці-русаки, сірі щури, лисиці, темні тхори, звичайні та малі бурозубки, кріт, ставкова та водяна нічниці. Усі види амфібіотичних ссавців-хижаків мають коштовне хутро, на них інтенсивно полюють, тому вони потребують охорони.

Аналіз стану фауни хребетних Хмельницької області приводить до висновку про необхідність термінових заходів щодо їх охорони. Найдоцільнішою формою такої охорони є організація резерватів.

На території області доцільно створити такі резервати і заказник:

а) Лісовий резерват у Славутському районі, де є лосі, багато диких свиней і козуль, лісові куниці, різні види летючих мишей та інших комахоїдних звірів. З птахів тут трапляються рябчик, тетерев, пролітає чимало вальдшнепів, чорнишів та інших куликів. Подекуди виявлено гніздування сірих гусей та інших пластинчатодзьобих. У цілому цей резер­ват може служити осередком збереження і примноження лісової фауни.

б) Товтровий резерват у Чемеровецькому і Кам'янець-Подільському районах, де збереглася унікальна змішана лісостепова фауна. Тут можна натрапити на степову гадюку, водяного вужа, зелену ящірку, бджолоїдку, строкатого кам'яного дрозда, степового боривітра, пугача, кам'яну куницю, рябого ховраха, малого підковоноса та інших хребетних, яких вже нема у суміжних природних районах, більш окультурених і густо заселених.

в) Верхньобузький заказник у верхів'ях Південного Бугу, Бужка, Збруча необхідний для відтворення і збереження напівводних тварин, серед яких в першу чергу слід назвати болотяну черепаху, різноманітні види куликів, пластинчатодзьобих, голінастих, пастушків, очеретянок, рідкісні види лунів, ондатр, водяних землерийок, норок, річкових видр, горностаїв тощо. Саме у верхів'ях цих річок досить багато на орних землях зайця-русака, лисиці – основних видів мисливських звірів.

Отже, у Хмельницькій області треба створити найближчим часом три ландшафтно-фауністичних заказники (резервати): лісовий, товтровий і водно-болотяний.