Лучно-чорноземні грунти

Грунти цього типу поширені невеликими масивами на території області, але найбільше їх у Волочиському та Чемеровецькому районах. Загальна площа 23,6тис.га, в тому числі 21,4 тис.га. ріллі. Сформувались вони на лесових відкладах обширних древніх долин та їх терас з неглибоким заляганням грунтових вод (3...4м). За будовою грунтового профілю вони дуже близькі до чорноземів глибоких, визначаються оглеєнням материнської породи і дещо більшим зволоженням всіх горизонтів, особливо весною. У зв'язку з цим строки достигання грунтів для обробітку у них дещо довші, ніж у плакорних земель.

Гумусовий горизонт лучно-чорноземних грунтів сягає 40...50см, вся глибина гумусового зафарбування 80...90см і більше. Гумус у орному шарі в середньому 5,8%, а на глибині 50...60см, ще 4,1...4, реакція грунтового розчину слабокисла (рН сольове 6,0), сума увібраних основ досягає 23,3мг-екв. на 100г грунту, а гідролітична кислотність, дуже низька – 2,7мг-екв. на 100г грунту. У зв'язку з цим ступінь насичення основами становить 90,3...94,4%. Грунти мають досить енергію нітрифікації і малу рухомість фосфору. Маючи близькі до чорноземів фізико-хімічні властивості, лучно-чорноземні грунти краще забезпечені вологою.

Залежно від глибини залягання карбонатів кальцію виділяють лучно-чорноземні карбонатні та лучно-чорноземні вилуговані грунти, які значно менш поширені, ніж типові. Ще рідше трапляються осолоділі лучно-чорноземні грунти. У пониженнях на територіях, зайнятих опідзоленими лісостеповими грунтами, лучно-чорноземні грунти маю виражені ознаки опідзолення. Лучно-чорноземні грунти придатні для вирощування основних інтенсивних культур, районованих для лісостепу. Для підвищення родючості вони потребують систематичного внесення органічних і мінеральних добрив. Найбільший ефект дає застосування фосфорних добрив.

Чорноземно-лучні та лучні грунти

Чорноземно-лучні грунти поширені переважно в північній та центральній частинах області, займаючи площу 22,9тис.га, в тому числі 19,2тис. га ріллі. Вони приурочені до зниження надзаплавних терас, складених делювіальними та алювіальним терасами. Значна частина чорноземно-лучних грунтів утворилась на щільних глинах, що призвело до поверхневого перезволоження і оглеєння так звані чорноземно-лучні мочаристі та мочарні грунти, що залягають на шлейфах схилів, у місцях виклинювання грунтових вод.

Цей грунтовий тип займає проміжне місце між лучно-чорноземними та лучними грунтами. Профіль порівняно з лучно-чорноземними дещо вкорочений, але значно глибший, ніж у лучних. Крім чорноземно-лучних грунтів оглеєна нижня частина профілю, а в них гірший водно-повітряний режим. Мочаристі та мочарні відміни залягають на важких щільних глинах в умовах постійного або сезонного підтоплювання, тому вони перезволожені і оглеєні по всьому профілю. Особливо незадовільний водний режим весною, коли орний шар перетворюється у драглисте місиво, що залягає над щільним і водонепроникним перехідним горизонтом. Все це погіршує фізичні властивості грунтів, знижує родючість.

Чорноземно-лучні грунти відзначаються досить високим вмістом пе­регною (4...5%), мають слабокислу реакцію грунтового розчину (рН сольове 5,7...6,4). Сума увібраних основ коливається в межах 25,0...35,0мг-екв. на 100г грунту, а ступінь насичення основами досягає 90,1%.

Лучні грунти сформувались на сучасних алювіальних відкладах, часто шаруватих, від супіщаних до середньосуглинистих за механічним складом, у заплавах річок, днищах балок і лощинах стоку. Загальна площа 37тис.га, в тому числі ріллі 13,8тис.га.

Профіль лучних грунтів слабо диференційований на генетичні гори­зонти. З поверхні виділяється 3–5-сантиметрова дернина, складена з відмерлих стебел і коріння рослин. Гумусовий горизонт (Н) 20...30см. Він добре гумусований (5% гумусу), з чітко вираженою зернистою структурою. До глибини 50...70см простягається перехідний горизонт (НРк), здебільшого карбонатний, добре гумусований, з виразними слідами помірного оглеєння.

Лучні грунти відзначаються сприятливими фізико-хімічними властивостями. Вони мають слабокислу реакцію грунтового розчину (рН сольової витяжки 6,0), низьку гідролітичну кислотність і високу суму увібраних основ – відповідно 0,3...0,6 та 24,9...40,6мг-екв. на 100г грунту. Ступінь насичення основами 98,2%.

Чорноземно-лучні та лучні грунти характеризуються високою при­родною родючістю, а тому можуть забезпечити вологою найбільш вибагливі культури. Вони мають великі валові запаси поживних речовин і сприятливу динаміку. Обробляти весною їх потрібно пізніше від плакорних грунтів у зв'язку з перезволоженням і збільшенням термінів дозрівання. Мочарні та мочаристі чорноземно-лучні грунти потребують докорінного поліпшення шляхом розпушування, внесення органічних доб­рив, а в умовах інтенсивного підтоплювання також гончарного дренажу.

Грунти придатні для вирощування основних інтенсивних культур, районованих для лісостепу, особливо коренеплодів і бульбоплодів, сіяних трав і городніх культур.