Охорона природи

Охорона природи та раціональне використання всіх природних ресурсів мають величезне значення в справі подальшого розвитку народного господарства нашої країни, підвищення добробуту радянських людей. Вплив людського суспільства на географічне середовище, зумовлений науково-технічною революцією, спричиняє до значних змін, призводить до виникнення небажаних, а часто і шкідливих, явищ і процесів. Щоб запобігти цьому, потрібно розробляти і втілювати у життя заходи щодо раціонального природокористування, розробляти та впроваджувати безвідходну технологію виробництва.

КПРС і Радянська держава на всіх етапах комуністичного будівництва постійно приділяють увагу господарському, дбайливому використанню природних ресурсів. Охорона природи в нашій країні стала справді всенародною справою. У своїй доповіді XXV з'їздові КПРС Генеральний секретар ЦК КПРС Л.І.Брежнев відзначив, що «використовувати природу можна по-різному. Можна – і історія людства знає чимало таких прикладів – залишати за собою безплідні, позбавлені життя, ворожі людині простори. Але можна і треба, товариші, облагороджувати природу, допомагати природі повніше розкривати її життєві сили. Є такий простий, відомий усім вислів «квітучий край». Так називають землі, де знання, досвід людей, їх прихильність, їх любов до при-роди справді творять чудеса. Це наш, соціалістичний шлях». Кожній радянській людині треба виробити комуністичне, ленінське ставлення до природи, як джерела нашого багатства, могутності та красоти.

Коротко про історію освоєння території області. Природні умови території Хмельницької області, розміщеної в зоні лісостепу, сприяли заселенню її первісними людьми. Як засвідчують археологічні пам'ятки, людина появилась тут ще у ранньому палеоліті (близько 300тис. років тому). Але протягом раннього та середнього палеоліту кількість населення була дуже малою і до наших часів збереглися лише поодинокі стоянки цієї доби. У пізньому палеоліті (40...13тис. років тому) знаходимо вже досить багато поселень переважно у долині Дністра. Зайняті мисливством, рибальством і збиральництвом, палеолітичні люди відчутно впливали на фауну лише там, де вони проживали.

Протягом першого тисячоліття нашої ери територію області населяють слов'янські племена, які утворюють антське міжплемінне об'єднання, що увійшло в науку під назвою племен черняхівської культури, а у VІІІ–XІX ст. – волиняни, дуліби, уличі та тиверці. Ці слов'янські пле­мена досягли високого рівня орного землеробства. Вони користувались дерев'яним плугом із залізним наральником, найбільш досконалим на той час знаряддям обробітку грунту, що давало змогу розорювати великі площі земель. У середині цього ж тисячоліття наші предки освоюють підсічну систему землеробства, тобто для збільшення площ ріллі та пасовищ випалюють і вирубують ліси. Все це приводить до різкого зростання продуктивності праці, прискорює майнову нерівність і розшарування суспільства на класи, нагромадження багатств у племінної верхівки. Разом з тим, це значно збільшує вплив людини на природу, призводить до виникнення ряду шкідливих явищ і процесів, таких, як водна ерозія грунтів, збіднення їх на поживні елементи, посилення весняних повеней, літніх паводків тощо.

Найбільшого розмаху вплив людини на природу набув у нинішньому тисячолітті у зв'язку з подальшим класовим розшаруванням суспільства і формуванням державних об'єднань і централізованих феодальних дер­жав. Особливо нещадної експлуатації зазнали природні ресурси при капіталізмі, коли для отримання максимальних прибутків іноземні капіталісти та місцеві поміщики по-хижацькому вирубували ліси.

Тваринне населення як найчутливіший компонент ландшафтів у першу чергу і найбільше змінюється під впливом господарської діяльності людини. Почавши з раннього палеоліту, мешканці території області постійно займались мисливством і рибальством, що зумовлювало збіднення фауни та зооценозів. Але найбільш відчутно впливає на тваринне населення зміна біотопів, що виражається у вирубуванні лісів і розорюванні степів, формуванні населених пунктів, осушенні перезволожених земель і боліт. Внаслідок цього тварини позбавляються потрібних для них місць перебування, живлення та розмноження. Одні з них зникають зовсім, інші пристосовуються до створених людиною біотопів, стають її «нахлібниками», так званими синантропними видами.

Рослинний покрив почав зазнавати інтенсивних змін з часу розвитку землеробства. Спочатку розорювали землі у південній подністровській частині області, а потім землеробство поширилось на північ, на всю територію області. Розорювання степових і лучних ділянок призвело до поступового, але неухильного зменшення площ зі степовою та лучною рослинністю. Рештки степової рослинності збереглись на крутосхилах річкових долин і на товтрах.

Ліси області почали зменшуватись з часу впровадження підсічної системи землеробства, коли для збільшення площ сільськогосподарських угідь спочатку на рівних ділянках, а пізніше і на схилах різної крутизни, вирубувались і викорчовувались лісові масиви на великих площах. Тепер в області ліси займають 13% її території. До впровадження підсічної системи землеробства площа лісів області становила близько 56,2%. Лісами були вкриті землі з різними типами опідзолених і дернових грунтів з хвилястим і горбистим рельєфом у подільській частині області, на рівнинах і річкових заплавах Шепетівського полісся.

Невідкладною для Хмельницької області є проблема встановлення оптимальної! лісистості кожного природного району з метою відновлення водорегулюючих і грунтозахисних властивостей лісів, боротьби з лінійною та площинною ерозією грунтів на крутосхилах, зсувами, повенями та паводками у річкових долинах. Не менш важливого значення набуває відновлення корінних лісостанів на місці розладнаних насаджень, упорядкування колгоспних лісів," які використовуються для заготівлі деревини та випасання худоби, що призводить до їх швидкої деградації.

Грунтовий покрив області теж зазнав глибоких змін у зв'язку з його давнім освоєнням і тривалим використанням у сільськогосподарському виробництві. Це в першу чергу привело до зміни характеру грунтоутворення. У звільнених від лісу грунтах підзолистий процес замінюється на дерновий. Найдавніше освоєні лісові грунти з опідзолених перетворились у деградовані. У них затухають процеси опідзолення, а починаються процеси вторинного насичення грунтів карбонатами кальцію та магнію. У зв'язку з цим ці грунти поступово наближаються до чорноземів, у них підвищується насичення основами та збільшується вміст гумусу, а звідси і поліпшуються фізичні властивості.

Агротехнічні заходи на оброблюваних землях, особливо на плоских вододільних плато і в лощинах стоку, зменшили роль глейового процесу у грунтоутворенні, посилили аеробні умови розвитку грунтової мікрофлори. Осушувальні меліорації у річкових долинах сприяли скороченню болотного процесу грунтоутворення, заміни його на лучний і дерновий, а також перетворенню болотних грунтів у родючі землі, які за властивостями наблизились до лучних грунтів.

Сільськогосподарське освоєння та використання грунтів призвело до розвитку таких шкідливих процесів, як площинна та лінійна ерозія, акумуляція змитого матеріалу в долинах річок і на шлейфах схилів. Еродовані землі на території області займають близько 480,7тис.га, що становить 30,9% площі земельних угідь колгоспів і радгоспів. Слабо-змиті грунти поширені на площі 292тис.га (18,8%), середньозмиті – 153,1тис.га (9,8%), сильнозмиті грунти та виходи корінних порід на площі 37,5тис.га (2,3%). Втрати поживних речовин від ерозії грунтів надзвичайно великі та в багато разів перевищують їх щорічні внесення з органічними і мінеральними добривами. У зв'язку з ним боротьба з ерозією грунтів є одним з найважливіших завдань сільськогосподарського виробництва. Потрібно, виходячи з природних особливостей кож­ного фізико-географічного району, розробити систему комплексних заходів щодо боротьби з ерозією, яка включала б лісо- та лукомеліорації, терасування крутих і спадистих схилів, правильну організацію протиерозійних сівозмін, весь арсенал агротехнічних прийомів обробітку землі та догляду за посівами.

Мережа всіх заповідних об'єктів у Хмельницькій області зараз складає понад 140 одиниць. З них державних заказників 4, пам'яток природи республіканського значення 3, місцевого 104, заповідних парків республіканського значення 9, місцевого 15.

Подаємо короткі дані про ці об'єкти (рис. 21).