Загальний огляд

Хмельницька область утворена 22 вересня 1937 р. її площа 20,6 тис. кв. км, тобто 3,3% території республіки. За цим показником вона займає 19 місце. Населення області 1558 тис. чоловік (на 17.01.79 р.), що становить 3,2% населення УРСР. Середня густота населення 76 чол. на 1 кв. км. Національний склад: 90% українці, 4,5% росіяни, решта – інші національності.

Область поділяється на 20 адміністративних районів. Вона має три міста обласного і вісім районного підпорядкування, 22 селища міського типу і 474 сільські Ради, що об'єднують 1444 сільських населених пунктів.

Хмельницька область розміщена на крайньому сході Подільської лісостепової височини, а своєю північною частиною (Славутський і частково Шепетівський та Полонський райони) заходить у Полісся, яке в цій частині теж є височиною. Середня абсолютна висота області 275м над рівнем моря, а її максимальні висоти значно перевищують 300м (рис. 1).

Поверхня території Хмельницької області – це висока рівнина, пла­то, але з різною орографічною будовою. Найвищою його частиною є центральна смуга, на якій розміщені верхів'я Південного Бугу з його притоками (Бужком, Плоскою, Вовком, Іквою тощо) та верхів'я Случі. Абсолютні висоти тут перевищують 320м, піднімаючись у багатьох місцях до 360...380м. Ріки врізані неглибоко, долини мають переважно положисті схили, до яких прив'язана розгалужена сітка балок. Західну частину цієї смуги А.Тілло (1890) назвав Авратинською височиною, її ще звуть Верхньобузькою (від Волочиська до Летичева).

На північ і південь від Верхньобузької височини абсолютні висоти поверхні області знижуються. Північніше Шепетівки, у басейні р.Корчик, вони мають 220...240м і утворюють рівнину, вкриту пісками та гіпсовидними піщанистими суглинками. Цю рівнину В.Д.Ласкарев (1914) назвав Ганнопільським плато, її називають ще Шепетівською рівниною

На південь від Шепетівської рівнини знаходиться Горинь-Слуцька або Північноподільська лесова хвиляста височина з середніми висотами 300м над рівнем моря. Височина виразно відділяється 20...30-мeтровим уступом від Шепетівської рівнини. Уступ тягнеться по лінії сіл Кунів–Плужне та міст Шепетівка–Полонне, а далі переходить у Житомирську область на міста Чуднів–Бердичів.

На південь від Верхньобузької височини поверхня теж знижується в напрямку Дністра, і тому цю частину області називають Придністров`ям, або Східним Поділлям. Зниження поверхні Придністров'я відбувається дуже повільно. Якщо поблизу Верхньобузької височини абсолютні висоти верхів'їв приток Дністра-Смотрича, Ушиці та інших річок становлять 350...355м, то на відстані 15км від Дністра вододільні ви­соти мають 300...310м, тобто поверхня Придністров'я знижується лише на 40...50м на 80км відстані, або 50...60см на один кілометр. Особливість Придністров'я полягає в тому, що русло Дністра глибоко врізане і знаходиться у межах області на абсолютній висоті від 116м (у гирлі Збруча) до 78м (у гирлі Ушиці), тобто воно врізається на 180...200м у поверхню Придністров'я. Глибокий вріз головної ріки зумовив відповідний вріз усіх його приток, які теж виробили глибокі, часто каньйоноподібні, дуже мальовничі долини і розчленували поверхню Придністров'я на окремі пасма, що простягаються меридіонально, як і ріки Придністров'я.

Рівномірний похил поверхні Придністров'я порушується Товтровим кряжем, який простягається навкоси від смт Сатанова, а точніше, від с.Іванківці Городоцького району, через села Закупне, Кутківці, Вишнівчик, Черче, Нігин, Вербку, Гуменці, Врублівці до Дністра, за яким він переходить у Чернівецьку область.

Товтровий кряж – це ціла си­стема рифових масивів і окремих досить розкиданих широкою смугою горбів органогенного походження. Вони піднімаються на 30...50м над навколишньою місцевістю, досягаючи абсолютних висот понад 350м (максимально 409м).

Загальне уявлення про орографічну будову поверхні території Хмельницької області дає меридіональний профіль від с.Берездів до Кам'янця-Подільського (рис. 2).

Дослідження природи Хмельницької області має досить довгу історію. Мабуть, першою вірогідною картою, на якій показана територія сьогоднішньої Хмельницької області, була карта Боплана (1660), де правильно нанесені всі притоки Дністра та багато населених пунктів – Кам'янець-Подільський, Ізяслав, Городок, Смотрич, Проскурів, Меджибіж, Дунаївці та ін. На карті показані лісові масиви, болота і стави. Слід також назвати першу геологічну оглядову карту видатного польського вченого С.Сташиця (1806). Такі карти є попередньою і необхідною умовою вивчення природи будь-якої країни.

Більш детально територію області вивчали професори Київського університету А.Анджейовський (1855) і В.Бессер (1828). Перший з них провів ботанічні дослідження Поділля і частково Причорномор'я, а другий, поряд з ботанічними дослідженнями, дав першу фізико-географічну характеристику Волині та Поділля.

Геологію території Поділля у XІX ст. досліджували Е.Ейхвальд (1830), Г.Бледе (1840), Н.Барбот-де-Марні (1867) та інші, але основну геолого-геоморфологічну характеристику території ще до революції дав В.Д.Ласкарев, який написав капітальну монографію «Общая геологическая карта России. Лист 17» (1914). Ця монографічна робота не втратила свого значення і до нашого часу.

Четвертинні відклади території області вивчали В.Д.Ласкарев, (1914) і П.А.Тутковський (1909). Вони описали поширення генетичних типів цих відкладів на Поділлі та Волині, обгрунтували їх походження, а В.Д.Ласкарев звернув увагу на ярусну будову лесів (1913). Ботанічні дослідження В.Бессера і А.Анджейовського продовжили Н.Монтрезор (1886–1898), І.Шмальгаузен (1886), Г.Танфільєв (1911), а завершив їх класичною монографією І.Пачоський (1910), в якій він уперше дав геоботанічну характеристику та історію розвитку флори південно-західної Росії, в тому числі і території Хмельницької області.

Метеорологічним та кліматологічним вивченням території області до революції найбільше займався проф. А.В.Клоссовський (1888–1898), який організував метеорологічні станції на південному заході Росії, в тому числі і в Кам'янці-Подільському.

Спеціальне вивчення грунтів області, як і всієї європейської частини Росії, було розпочате дослідженнями В.Докучаєва в 1877 р. Роботи В.Докучаєва продовжив А.І.Набоких (1915), який першим вказав на порушення зонального поширення чорноземних грунтів на Поділлі, виявивши опідзолені грунти у Придністров’ї. Він спростував думку Доку­чаєва про наявність там потужних чорноземів.

Спеціальне вивчення тваринного світу Поділля почалось працями К.Ф.Кеслера (1853, 1853, 1856), який дав чи не перші списки тварин бувшого Київського учбового округу, куди входила і Подільська губернія. Вивченням фауни птахів займався В.Боголєпов (1913).

Майже паралельно з геологічними дослідженнями Поділля велось і вивчення рельєфу його території. Піонером у цій справі був видатний картограф і геодезист Росії А.Тілло, який склав першу гіпсометричну карту середньої і південної частин європейської Росії (1890), що відтворювала достовірну картину орографії цієї території, зокрема правильно показала положення Подільської височини і відсутність її зв'язку з Карпатами. Карта А.Тілло дала змогу Д.Н.Анучину написати перший геоморфологічний нарис європейської частини Росії (1895) який став основою пізніших геоморфологічних праць не лише дореволюційних, але і радянських геоморфологів. Геоморфологічні дослідження на Поділлі проводили також А.А.Борзов (1913) і В.Д.Ласкарев(1915, 1916).

Гідрологічне вивчення річок фактично розпочалося лише наприкінці XІX ст., тому що на ріках Поділля не було гідрометричних постів, як вели б систематичні спостереження за рівнями і витратами води на ріках. Лише в 1901 р. опублікована двотомна праця Н.І.Максимович, «Днепр и его бассейн», в якій описувались Горинь і Случ, а в 1902 р. вийшла праця Н.П.Пузиревського «Днестр, его описание и предположення об улучшении». Згаданими працями вичерпуються дослідження річок Поділля.

Слід зауважити, що до революції підземні води Поділля, як і інші губерній царської Росії, практично майже не вивчались, оскільки не тільки села, але й міста використовували грунтові води та воду джерел. Лише подекуди, зокрема в Проскурові, були неглибокі свердловини, як діставали воду з крейдових порід. Мінеральні води на Поділлі та Волині в ті часи були невідомі.

Принципово іншого характеру стали дослідження природи після Жовтневої революції як щодо масштабів робіт, так і організації і методики. У ці дослідження широко включалась Академія наук УРСР, відповідні міністерства, численні наукові та учбові інститути. Розмах робіт став настільки великим та інтенсивним, що в короткому огляді ї неможливо охарактеризувати, тому обмежимося тільки загальним оглядом.

У галузі геологічних досліджень території Хмельницької області необхідно відзначити детальні праці зі стратиграфії палеозойських і мезокайнозойських відкладів Поділля, що знайшло висвітлення в багатотомній монографії «Стратиграфія УРСР» за редакцією академіка АН УРСР В.Г.Бондарчука (1969–1975). Опубліковано спеціальний атлас палеогеографічних карт республіки за тією ж редакцією (1960). Великих успіхів досягнуто у вивченні тектонічної будови області, зокрема виявлена серія розломів кристалічного фундаменту, які його розбили на низку блоків, добре відображених у рельєфі та гідрографії території області (див. розділ «Геоморфологія»). Відкрито багато джерел мінеральних вод, в тому числі бальнеологічного значення.

Значних успіхів досягнуто і у вивченні рельєфу Поділля, історії його розвитку і впливу на природне середовище області. Серед досліджень присвячених геоморфологи Поділля, слід назвати праці M.І.Дмитрієва (1936), П.M.Цися (1961), К.І.Геренчука (1949, 1950, 1951), О.M.Mаринича (1950, 1953), І.Я.Яцко (1933) та ін.

Докорінні зрушення сталися у вивченні клімату області. Вже у перших дослідженнях про клімат Поділля Л.Данилов зробив спробу кліматологічних прогнозів (1924). 3 того часу значно розширилась сітка метеорологічних станцій і дощомірних постів, які систематично подають результати спостережень, що публікуються в метеорологічних щомісячниках. На підставі узагальнення спостережень опубліковані агрокліматичні довідники російською і українською мовами (1959), в яких наявні важливі для сільського господарства кліматичні дані.

Організована досить густа сітка водомірних постів не лише на великих ріках (Дністер, Горинь), але і на їхніх численних притоках. Спостереження цих постів публікуються як у щорічниках, так і монографічних працях, таких, як «Ресурсы поверхностных вод СССР», том 6, вип. 1 І 2, де подана детальна характеристика річок басейнів Дністра, Південного Бугу і Прип'яті (1964, 1969).

Великих успіхів досягнуто у вивченні грунтового покриву області. Ще в передвоєнні роки проведено рекогносцирувальне обстеження в середньому масштабі грунтів на землях колгоспів і радгоспів. У післявоєнні роки (1957–1961) завершено крупномасштабне картографування грунтів усіх колгоспів, радгоспів і лісгоспів, що дало змогу створити детальні грунтові карти усіх господарств області. Ці карти, що супроводжуються обгрунтованими рекомендаціями щодо меліорації та агрохімії, стали основою раціональної організації сільськогосподарських підприємств та їхньої спеціалізації.

Природна рослинність на території області займає невеликі площі: лісами, луками і болотами зайнято приблизив 17% території. До того ж треба мати на увазі, що територія області відзначається дуже давнім сільськогосподарським заселенням, внаслідок якого не тільки скоротилися площі під лісами, луками і болотами, але і дуже змінились природні фітоценози. Проте рослинність території Хмельницької області характеризується деякими особливостями, які привертали до себе увагу ботаніків. По-перше, це наявність Товтрового кряжу, де добре збереглася природна рослинність вапнякових скель, серед якої багато реліктових і ендемічних видів; по-друге, флористичний і фітоценологічний склад лісів області настільки багатий і своєрідний, що дало змогу на їхній основі розробити досконалу геоботанічну класифікацію лісів республіки, яка лягла в основу лісівничої класифікації на Україні.

Рослинність Товтрового кряжу досліджували М.М.Круцкевич – викладач Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту (1937, 1964) та І.І.Мороз (1970, 1973). Типологія лісів була розроблена Є.В.Алексєєвим (1928) і завершена роботами акад. П.С.Погребняка (1931) і проф. Д.В.Воробйова (1953).

Певні успіхи досягнуті і у вивченні фауни Поділля. Необхідно згадати іхтіофауністичні дослідження Ю.П.Сластенка (1929) та орнітологічні праці В.П.Храневича (1925, 1929). Нову сторінку в дослідженні фауни області відкривають дослідження проф. К.А.Татаринова (1965, 1966, 1970, 1973), який започаткував неоген-плейстоценову палеофауністику Поділля. Заслуговують на увагу праці В.І.Гулая (1974, 1975, 1977), Ю.С.Куща (1975) та ін.

Доводиться з жалем визнати, що сучасні комплексні географічні (ландшафтні) дослідження на Хмельниччині практично ще не розпочаті. Отже, ландшафтна характеристика території Хмельницької області у цій книжці є першою спробою такого типу.