Тектоніка

Найбільш складною тектонічною будовою відзначається кристалічний щит, його гірські породи дуже зім'яті в складки, пронизані магматичними тілами, розчленовані численними розломами різних рангів. Складки переважно лінійні вузькі крутопадаючі північно-західного простягання. Ядра антикліналей часто ускладнені гранітоїдами.

У будові щита виділяють дві частини, два великі блоки – Подільський та Волинський, які відрізняються тектонікою, абсолютним віком порід та історією геологічного розвитку.

Подільський блок – це жорстке ізометричне підняття, складене переважно гнейсами архею та магматичними породами подільського чарнокітового комплексу. Лише західна його частина входить у межі області.

Волинський блок складений в основному біотитовими гнейсами та магматичними породами кіровоградсько-житомирського і осницького комплексів, які за віком належать до нижнього і середнього протерозою На відміну від Подільського жорсткого блоку Волинський протягом усього протерозою був досить рухомою структурою, що привело до роздроблення його фундаменту на менші блоки та інтенсивного загального опускання ще до початку середнього протерозою. Невелику південно-західну частину, яка входить у межі області в басейні р. Корчик, називають ще Шепетівським блоком.

Межа зчленування Подільського та Волинського блоків досить чітка. Вона збігається з зоною Андрушівського розлому, яка витягнута у широтному напрямку в районі Шепетівки і кінцями виходить далеко за межі області.

Тектонічна будова осадочних товщ західного схилу Українського кристалічного щита зумовлена тектонікою кристалічного фундаменту тісно з нею зв'язана.

Кристалічний фундамент західного схилу щита розчленований численними розломами на окремі блоки різних розмірів і форм. Переважно вони виражені крутопадаючими скидами та підкидами, які не тільки розсікають кристалічний фундамент, але й місцями виразно простежуються у пізньопротерозойських, палеозойських і мезокайнозойських по­родах осадочного чохла. Ряд розривів фундаменту безамплітудний. Якщо під час формування осадочної товщі рухи по них не відновлювалися, то в осадочному чохлі вони проявляються дуже слабо або і зовсім не проявляються (В.А. Великанов, В.Я. Іванченко, 1970).

Більшість відомих розломів простягається у двох взаємоперпендикулярних напрямках: з північного заходу на південний схід і з південного заходу на північний схід. Наявні також розломи субмеридіонального і меридіонального напрямів, менш виражені широтні та субширотні розривні порушення.

З групи меридіональних розломів, які вважають найбільш давніми, відомий Ровенський розлом. Це ціла система розривних порушень, які простежуються у меридіональному напрямку від району м.Рівне на південь до Дністра і розсікають земну кору на значну глибину. Крайній західний розлом цієї групи проходить приблизив по лінії західніше Рівне – східніше Волочиська – Сатанова – Гусятина і дальше на південь до Мельниця-Подільська. Деякі розломи меридіонального простягання обмежують Український кристалічний щит з заходу і є східною межею поширення верхньопротерозойських осадочних порід.

Серед розривних порушень північно-західного простягання найбільш відомі Подільський, Меджибіж-Ямпільський, Бередзів-Тощанський розломи.

Подільський розлом простягається по лінії Зіньків – Нова Ушиця – гирло р.Жван і дальше на південний схід до Могильова-Подільського. Вздовж лінії розлому простежується збільшення абсолютних позначок покрівлі верхньопротерозойських порід і скорочення у декілька разів потужності сеноманських відкладів у піднятому південному його крилі. Подільський розлом виявлено за допомогою геофізичних досліджень, аерофотозйомки та свердловин.

Меджибіж-Ямпільський розлом починається на окраїні щита в районі Меджибожа і простягається у напрямку на Теофіполь-Ямпіль і дальше на північний захід за межі області. Виявлений він за допомо­гою геофізичних досліджень.

Берездів-Гощанський розлом – це південно-східний відрізок вели­кого тектонічного порушення, яке простягається від кристалічного щита на північний захід через Гощу, Олександрію до с.Стара Вижівка (північніше Ковеля). Розлом виявлений за допомогою геофізичних даних, підтверджений місцями геологічними матеріалами.

Намічається також розлом північно-західного простягання по лінії Городок–Волочиськ, який контролює поширення базальтової товщі у відкладах волинської серії.

Розломи північно-східного простягання вивчені менше. Більш-менш геологічно обгрунтовані два: Летичівський, який простягається по лінії Смотрич–Летичів, і Теребовля–Хмельницький. Обидва вони певною мірою відображені у структурі кристалічного фундаменту та пізньокембрійських осадочних утворень. Зокрема, Летичівський розлом розділяє два блоки фундаменту, нахилені у протилежні сторони – на північний захід і на південний схід. Теребовлянсько–Хмельницький розлом відіграв значку роль у розподілі областей волинського осадконагромадження. На північний захід від лінії розлому у волинський час осадки нагромаджувалися значно швидше, ніж на південний.

З розривних порушень широтного простягання найбільш значні Андрушівський розлом. Він проходить дещо південніше Шепетівки, розділяє Волинський і Подільський блоки Українського кристалічного щита і кінцями виступає далеко за межі області. Андрушівський розлом зафіксований як геофізичними, так і геологічними даними.

Ми ще не маємо змоги дати детальну картину блокової структури Подільської плити на території області, проте ряд геофізичних і геоморфологічних даних свідчить про те, що кількість розривних зрушень не обмежується названими вище розломами. Підтвердженням цього є розвиток на всій території області тектонічних тріщин в осадних породах різного віку від верхнього протерозою до кайнозою включно. Напрямки простягання тектонічних тріщин чітко збігаються з простяганням вже виявлених розломів. Як і розломи, тектонічні тріщини в осадочних породах утворюють стійкі виразно орієнтовані системи для основних напрямків простягання: північно-західного і північно-східного. Менше виражені тріщини меридіонального і широтного простягання, і розломи вказаних напрямків.

Плікативні порушення виявлені дуже пологими валоподібними вертикалъними підняттями та брахіантиклінальними складками більш добре вираженими лише у верхньопротерозойських та палеозойських родах. У більш молодих мезозойських і кайнозойських осадочних комплексах вони виражені менше, проте мають тісний зв'язок з структурами кристалічного фундаменту. Найбільше таких піднять виявлено у південній частині області, де проводилися детальні геологічні дослідження. До них належать: Новоушицьке, Сокілецьке та ін. Переважна їх більшість має вигляд складок обволікання та складок відбиття окремих блоків фундаменту в осадочному покриві гірських порід.

Локальні западини в свою чергу зв'язані з негативними ерозійними тектонічними формами рельєфу кристалічної основи.

Більшість локальних піднять і западин верхньодокембрійського часу внаслідок найновіших рухів успадковані сучасними морфоструктурами. Вертикальні переміщення блоків фундаменту, пов'язані з альпійським тектогенезом, зумовили утворення в міоценових відкладах половини складчастих структур платформенного типу з кутами нахилу верств крилах менше одного градуса і амплітудою, що, як правило, не перевищує 20...25м.

У сучасну епоху територія області піднімається зі швидкістю від 1 до 4мм на рік. Максимальні підняття (3...4мм на рік) виявлено у північній частині області в басейнах Горині та Случі.