Гармонізації шляхів України і світової спільноти у побудові енергоефективної енергетики

Головною рисою сучасних тенденцій в світі є нерозривність і узгодження дій при вирішенні трьох завдань: енергозабезпечення, енергодоступності та енергоприйнятності, які прийняті світом як фундамент політичної стабільності та сталого розвитку. Запропонована “Стратегія розвитку енергоефективної економіки України” складається з п'яти важливих та взаємозалежних блоків: надійність енергопостачання; політика цін та тарифів; законодавство і нормативна база; безпосередньо програми ефективності використання енергії; захист навколишнього середовища та зменшення впливу на зміну клімату. Аналіз підходів до побудови цих стратегій показує, що вони в значної мірі подібні і різниця є тільки в тому, що в наданому варіанті окремо винесені питання законодавчої і нормативної бази та ефективності використання енергії. Таким чином, рекомендована Стратегія енергоефективності гармонізує шляхи розвитку України зі світовими тенденціями. Представимо цю Стратегію у форматі світової спільноти [9].

Енергозабезпечення

Підвищення ефективності використання енергії буде сприятипідвищенню надійності енергопостачання, поліпшенню екологічної ситуації і зниженнювитрат на імпорт енергоносіїв.

Найбільш очевидними стратегічними положеннями з досягнення цієї мети є:

1. Управління та координація процесів, пов’язаних з енергозбереженням має здійснюватися за принципами енергетичного менеджменту (згідно до пункту 5.1):

2. Вирішення проблеми з забезпечення функціонування енергетичної системи України в постійному нормальному збалансованому режимі:

• Структура вироблення електричної енергії має передбачати посилення децентралізації енергопостачання. Необхідно поступово довести коефіцієнт децентралізації не менше ніж до 0,2 у 2030 році; 0,4 у 2050 році. Для цього слід законодавчо (за рахунок ефективного стимулювання) сприяти впровадженню розосереджування енергоблоків за принципом використання місцевих енергоресурсів та при умові можливого їх використання для збалансованості енергосистеми України.

• Структура централізованої генерації (виробленої енергії) має дотримуватися таких співвідношень:

• 50%-40% (з поступовим зменшенням до 30%) за рахунок АЕС, при цьому середній за рік коефіцієнт використання потужності має бути вже в 2010 році - 75%-80%.

• 43% - 50% (з поступовим збільшенням 55%) за рахунок ТЕС, при цьому середній за рік коефіцієнт використання потужності маємо довести у 2010 році - 60%, а з 2015 року - 65%.

• 7% - 10% (з поступовим збільшенням 15%) за рахунок ГЕС та ГАЕС, при цьому середній за рік коефіцієнт використання потужності маємо довести для ГЕС у 2010 році - 20%, а з 2015 року - 25%, для ГАЕС у 2010 році – 20% а у 2020 році – 25-30%.

• Поступово (не пізніше 2015 року) досягти 20-25% маневрової потужності.

• Вирішити питання з підвищення ефективності використання традиційного паливаяк з місцевих джерел енергії, так і поставок палива з інших країн. При цьому:

Для енергетичного вугілля. Його видобування потрібно проводити за наступними ознаками:

• у відповідності до кількості надійних генеруючих блоків, які зараз є в Україні, і які можуть бути реконструйовані за певних економічних умов;

• з урахуванням такої кількості видобутку вугілля на шахтах, яка відповідає нормальним умовам за показниками безпеки та економічної доцільності, включаючи питання конкурентоспроможності;

• в районах видобутку енергетичного вугілля поширити практику впровадження децентралізованого енергопостачання шахтарських малих міст та селищ, за рахунок безпосереднього впровадження енергоблоків на ряді шахтах (з видобутком енергетичного вугілля) за схемою “добудування – генерація”: для власних виробничих процесів і покриття місцевих потреб населення та з включенням до енергосистеми.

Враховуючи те, що власного вугілля в Україні вистачить на значний проміжок часу, то нагальною потребою є:

• значне поширення науково-дослідних та конструкторських робіт з розробки сучасних технологій видобування та технологій безпосереднього використання енергії вугілля і метану;

• можливо закупити ліцензії на виробництво сучасних технологій добування та використання вугілля, включаючи його газіфікацію.

• розробити або закупити ліцензії на впровадження енергоблоків з використанням вугілля та паливних комірок (електричний ККД цих установок досягае 50% [10]).

При такому підході вже через 15-20 років вугілля дійсно стане гарантом енергетичної безпеки України.

Для нафти та газу: політика розвитку своїх копалень та закупівлі з закордону; впровадження сучасних технологій розвідки, добування, транспорту, переробки.

3. Здійснення рішучих кроків до співпраці з іншими країнами світу щодо включення в процеси глобалізації в енергетичних транспортних мережах. Оскільки такі процеси в світі відбуваються незалежно від нас, тому тепер, поки ще не пізно, потрібно знайти найбільш вигідні варіанти для країни.

4. Значне поширення використання поновлюваних джерел енергії. Україна повинна вже зараз значно поширити розвиток технологій та обладнання поновлюваних джерел енергії, оскільки для цього є всі необхідні передумови крім наявності нормативних, організаційних та фінансових заходів. Перед всього необхідно:

• змінити діючу схему стимулювання виробника поновлюваних джерел енергії на схему стимулювання користувача цих джерел, яке має здійснюватися за умови, що відповідне обладнання пройшло сертифікацію на якість та надійність;

• створити та обладнати відповідні сертифікаційні центри для обладнання та технологій для використання поновлюваних джерел енергії.

5. Законодавчо забезпечити поступову послідовність реалізації правил енергоринку: активізацію і посилення конкуренції, поступове послаблення втручання державних структур, тобто збільшення свободи ринковим механізмам.

6. Створити автоматизовані системи обліку енергії та розрахунків, які мають відповідати правилам енергоринку та забезпечити нормативну точність обліку, своєчасність реєстрації комерційної інформації та верифікацію даних щодо потужності та енергії.

7. Законодавчо забезпечити, що влаштування комерційного обліку енергії має здійснювати постачальник енергії, а витрати за вимірювальні прилади і обладнання та послуги з їх обслуговування мають покриватися через відповідну статтю витрат у тарифах на постачання енергії.

8. Нормативним актом взаємовідношень між постачальниками та споживачами енергії повинні бути відповідні правила купівлі - продажу енергії та надання послуг. В цих правилах головним має стати:

• жодна з сторін не має право вмішуватися в економічну діяльність другої сторони (в ринкових умовах кожен суб’єкт господарювання не може негативно впливати на інший);

• нормативні документи сторін, які передбачають технологічні відносини між сторонами (визначення параметрів договірних відносин по кількісним та якісним показникам енергозабезпечення), не повинні допускати диктат з жодної сторони;

• виключити будь-яке обмеження в постачанні енергії без згоди споживачів;

• технологічне обмеження споживачів (при передінформуванням, або аварійних ситуаціях) може відбуватися за умови, що споживач буде економічно зацікавленим;

• законодавчо передбачити право продавця на можливість збору платежів на умовах місячної передоплати за енергію і відключення споживача у разі несплати за енергію;

• законодавчо закріпити, що стягнення за порушення договірних зобов’язань (як за показниками кількості та якості енергії та наданих послуг) будь якою стороною повинно здійснюватися тільки через позиви до суду.

9. Реформувати систему субсидій [11], що потрібно здійснюватися за критеріями:

• цілеспрямованість – субсидії мають отримувати тільки ті, для кого вони призначені і хто на їх заслуговує;

• ефективність – субсидії не мають підривати стимули для поставників або споживачів щодо ефективності представлення або використання послуг;

• обґрунтованість – в основі субсидії має лежати вичерпний аналіз відповідних витрат та вигод;

• практичність - об’єм субсидії має бути прийнятним та має бути передбачена не дужу витратна процедура забезпечення практичної реалізації даної програми субсидіювання;

• транспарентність – населення має бачити, скільки коштує програма субсидіювання та хто отримує вигоду від неї;

• обмеженість в часі - програми субсидіювання мають діяти в обмежених термінах та підлягати регулярному перегляду, щоби вартість програми не виходила з оптимальні рамки;

• відмінити субсидії, які не забезпечують явних соціальних або екологічних вигод;

• орієнтувати субсидії тільки на чітко визначені категорії та технології та забезпечити механізм, який надає позитив від введення субсидій;

• компенсаційні міри для підтримки бідних верст населення мають бути прямі та ефективні, не допускати субсидії безпосередньо через енергію;

• довести до відома населення всі зміни з питань субсидій, важливість змін для громадськості та економіки держави;

• замість надання субсидій виробникам обладнання чи на технології передбачити субсидії споживачам енергії чи обладнання і технологій.