Основні етапи розвитку регулювання енергозбереження у законодавстві України

Розвиток українського законодавства з питань енергозбереження та енергоефективності можна умовно поділити на три етапи: 1994–2000 рр., коли формувалася адміністративна система регулювання енергозбереження, 2000-2005 рр., етап вдосконалення системи регулювання, розвитку стандартизації, впровадження певних програм, насамперед, у бюджетній сфері, та останній етап, який розпочався у 2005 р. і який пов'язаний із зміною механізму регулювання енергозбереження та значним зростанням цін на енергоносії.

До основних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі енергозбереження України, необхідно віднести: Закон України «Про енергозбереження» № 74/94-ВР від 01.07.94 р. [33]; Закон України «Про альтернативні джерела енергії» № 555-ІV від 20.02.2003 р. [34]; Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40-ІV від 04.07.2002 р. [35].; Закон України «Про нафту і газ» № 2665-III від 12.07.2001 р. [36]; Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про енергозбереження» № 2550-ІІI від 21.06.2001 р. [37]; Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» № 1391-XIY від 14.01.2000 р. [38]; Закон України «Про ратифікацію Кредитної угоди (Фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії (УкрЕСКО) між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку» № 648-ХІV від 13.05.99 р. [39]; Закон України «Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів» № 89/98 від 06.02.98 р. [40]; Закон України «Про електроенергетику» № 575/97-ВР від 16.10.1997 р. [41]; Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» № 435/96-ВР від 29.10.1996 р. [42].

Законодавство України з енергозбереження почало розвиватися з 1994 року, коли був прийнятий Закон України № 74/94-ВР від 01.07.94 р. «Про енергозбереження» [33]. Цей Закон був і залишається базовим нормативно-правовим актом у сфері енергозбереження, і визначає правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх юридичних та фізичних осіб України. Закон визначив основні принципи державної політики енергозбереження і передбачив, що для проведення ефективної цілеспрямованої діяльності держави щодо організації та координації дій у сфері енергозбереження повинні розроблятись та прийматись державні цільові, регіональні, місцеві та інші програми, навчальні заклади мають включати до навчальних програм відповідні курси з питань енергозбереження тощо. Закон також визначив економічні заходи для забезпечення енергозбереження, які передбачають: комплексне застосування економічних важелів та стимулів для орієнтації управлінської, науково-технічної і господарської діяльності підприємств, установ та організацій на раціональне використання і економію паливно-енергетичних ресурсів; визначення джерел і напрямів фінансування енергозбереження; створення бази для реалізації економічних заходів управління енергозбереженням у вигляді системи державних стандартів, визначення системи дотацій, податкових, кредитних та інших пільг для стимулювання розробок, впровадження патентних винаходів та використання енергозберігаючих технологій, обладнання і матеріалів. Крім того, було визначено порядок проведення державної експертизи з енергозбереження, енергетичного аудиту та державного контролю, який здійснює у сфері енергозбереження Державна інспекція з енергозбереження.

Указом Президента України від 26 липня 1995 року № 666/95 «Про утворення Державного комітету України з енергозбереження» [43] було створено Державний комітет України з енергозбереження з мстою забезпечення проведення єдиної державної політики у сфері енергозбереження, підвищення ефективності роботи з раціонального використання та економного витрачання паливно-енергетичних ресурсів, реалізації Закону України «Про енергозбереження».

Указом Президента України від 6 жовтня 1995 року №918/95 затверджено положення про Державний комітет України з енергозбереження [44], де було визначено, що Держкоменергозбереження України здійснює державне управління у сфері енергозбереження, забезпечує проведення єдиної державної політики у цій сфері, підвищення ефективності роботи з раціонального використання та економного витрачання паливно-енергетичних ресурсів, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з питань енергозбере­ження і діяльність підприємств, установ, організацій, що входять до сфери його управління. У межах своїх повноважень Комітет організовує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

На виконання Закону України «Про енергозбереження» Кабінет Міністрів України прийняв кілька відповідних постанов. Так, Постановою КМУ від 18 вересня 1995 р. №741 «Питання Державного комітету з енергозбереження» [45] при Комітеті було утворено Державну інспекцію з енергозбереження з відділеннями на місцях для здійснення контролю за дотриманням нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів;

Постановою КМУ від 9 січня 1996 р. № 20 «Про управління сферою енергозбереження» [46] передбачено відповідно до Указу Президента України від 26 липня 1995 р. № 666 (666/95) «Про утворення Державного комітету України з енергозбереження» створення в Уряді Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, галузевих міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади і на підприємствах, що займаються отриманням, переробкою, перетворенням, транспортуванням, зберіганням, обміном та використанням паливно-енергетичних ресурсів, підрозділів з енергозбереження. Постановою КМУ від 15 липня 1997 р. № 751 затверджено програму заходів щодо скорочення споживання природного газу [47], Постановою КМУ від 17 січня 1996 р. № 100 була затверджена Державна програма «Екологічно чиста геотермальна енергетика України» [48], Постановою КМУ від 3 лютого 1997 р. № 137 «Про Комплексну програму будівництва вітрових електростанцій» [49] схвалено Комплексну програму будівництва вітрових електростанцій та утворено міжгалузеву координаційну раду з питань будівництва вітрових електростанцій і затверджено положення про неї, Постановою КМУ від 5 лютого 1997 р. № 148 схвалено Комплексну державну програму енергозбереження України (КДПЕУ) [50]. Стратегічною метою державної програми є вихід України в перспективі на рівень передових держав з ринковою економікою щодо енергоємності не тільки валового внутрішнього продукту (ВВП), а й окремих видів продукції, робіт та послуг.

Відповідно до КДПЕУ абсолютні показники потенціалу енергозбереження для кожного року залежали від загального стану економіки, обсягів виробництва ВВП та споживання паливно-енергетичних ресурсів, завантаженості підприємств та інших факторів. Однак реалізація КДПЕУ відбувалася у складних економічних умовах, які виявились гіршими за песимістичний сценарій, і завдання, зокрема за 1996—1999 рр., були виконані на 33,6 %.

Унаслідок цього Кабінет Міністрів України постановою від 27 червня 2000 р. № 1040 [51] «Про невідкладні заходи щодо виконання Комплексної державної програми енергозбереження України та на виконання Указу Президента України від 10 березня 2000 р. № 457 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 лютого 2000 року «Про невідкладні заходи щодо подолання кризових явищ у паливно-енергетичному комплексі України» схвалив розроблені Державним комітетом з енергозбереження додаткові заходи щодо застосування механізму економічного стимулювання ощадливого споживання енергоресурсів і масового впровадження енергозберігаючих технологій та уточнені показники виконання КДПЕУ і доручив Міністерству економіки під час розроблення показників інвестиційного розділу Державної програми економічного і соціального розвитку України передбачити включення до неї проектів, у тому числі інноваційних, спрямованих на розв'язання проблем енергозбереження, а під час розподілу державних централізованих капітальних вкладень планувати пріоритетне виділення коштів на фінансування цих проектів. Відповідно до зазначеного Указу вдосконалено систему управління у сфері енергозбереження, створено Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Розроблено та внесено зміни до базового Закону України «Про енергозбереження», розробляються нормативно-правові акти щодо впорядкування питань енергетичного аудиту, енергетичного балансу України, вдосконалення стимулюючих заходів щодо впровадження енергозберігаючих технологій (прийнято у першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження» [52] (реєстраційний № 0941). Починаючи з 2005 року, Законом від 25.03.2005 № 2505-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України започатковано бюджетні програми впровадження енергозберігаючих технологій в агропромисловому комплексі, бюджетної підтримки у придбанні високопродуктивного енергозберігаючого компресорного та електротехнічного обладнання для оснащення вугільних шахт, розробки найважливіших новітніх технологій у сфері енергозбереження, впровадження міжгалузевих енергозберігаючих заходів.

Розроблення і реалізація програми енергозбереження в Україні тісно пов'язані з прогнозом розвитку економіки і її галузей, визначенням перспективних обсягів кінцевого показника розвитку економіки країни — ВВП, дослідження енергоємності якого дає змогу аналізувати ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів у масштабах країни.

Розглядаючи питання розвитку законодавства з енергозбереження, не можна не відзначити, що в Україні були зроблені певні кроки до наближення до європейських норм. Особливу увагу треба звернути на Постанову КМУ від 19 березня 1997 р. № 244 «Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів» [53]. Постановою затверджено план заходів щодо впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, міжнародних і європейських стандартів, включаючи Програму розроблення комплексу нормативних документів у галузі енергозбереження. Було доручено міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади забезпечити підготовку законодавчих та інших нормативних актів для поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, міжнародних і європейських стандартів; організувати роботу з реалізації галузевих програм упровадження в Україні стандартів для конкурентоспроможної продукції, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами. На жаль, заходи, визначені постановою, були лише частково виконані тільки в частині впровадження стандартів.

Постановою КМУ від 15 липня 1997 р. № 786 «Про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві» [54] було передбачено, що нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві України здійснюється з мстою раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів і є основою для застосування економічних санкцій за їх нераціональне використання та запро­вадження економічних механізмів стимулювання енергозбереження. Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів не передбачає втручання держави у господарську діяльність підприємств, пов'язану з обмеженням обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів або обсягів виробленої продукції. Воно є інструментом усунення нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів, викликаного безгосподарністю та застосуванням за­старілих технологій. Основними важелями цього механізму є матеріальне заохочення економії паливно-енергетичних ресурсів та фінансова відповідальність за їх нераціональне використання.

Крім того, постановою КМУ від 20 грудня 1997 р. № 1422 «Про створення Української енергозберігаючої сервісної компанії» [55] було створено Українську енергозберігаючу сервісну компанію (УкрЕСКО), у подальшому УкрЕСКО отримало кредит Європейського банку реконструкції та розвитку на виконання програм з енергоефективності та енергозбереження.

Уперше серед країн СНД започатковано механізм енергозбереження на основі авансування виконання проектів з боку ЄБРР, виконання проектів «під ключ» виконавцем (у цьому випадку — УкрЕСКО) та повернення коштів виконавцеві та банку в результаті економічного ефекту, який досягається у замовника проекту. Перша фаза була започаткована після прийняття Закону України «Про ратифікацію Кредитної угоди (фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії між Україною та Європейським банком реконструкції та розви­тку)» від 13.05.1999 № 648-ХІY [39]. У 1999 році Європейський банк реконструкції і розвитку вже давав 20 мільйонів доларів на енергозберігаючі технології, які впроваджені в Україні. Одержали їх 19 підприємств України. Досягнуто таких показників: 50 мільйонів кіловат-годин на рік — середня економія, яка отримана внаслідок цих запроваджених технологій; 5 мільйо­нів кубічних метрів газу на рік і приблизно 12 мільйонів гривень — це з тепла, пари і гарячої води. Всі кредити були своєчасно повернуті. ЄБРР, задоволений такими підсумками, запропонував зробити другу фазу. Позичено нових 20 мільйонів доларів, два роки перших — це пільговий період, загальний обсяг — 5 років, і Україна отримає, з погляду енергозбереження, додаткових 100 мільйонів гривень на енергозберігаючі технології. Кредитну угоду ратифіковано Законом від 15.03.2006 № 3536-ІV «Про ратифікацію Кредитної угоди (Фінансування Україн­ської ЕСКО (друга фаза) між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку».

Постановою КМУ від 31 грудня 1997 р. № 505 «Про Програму державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики» [56] було схвалено Програму державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики як складову частину Національної енергетичної програми України.

Постановою КМУ від 15 липня 1998 р. № 1094 «Про державну експертизу з енергозбереження» [57] затверджено Положення про державну експертизу з енергозбереження, як системи заходів щодо встановлення відповідності законодавству з питань енергозбереження, стандартам, нормам і нормативам енергозбереження виробничої діяльності підприємств, установ і організацій, проектів схем розвитку та розміщення продуктивних сил, проектів розвитку галузей суспільного виробництва, територіальних схем енергозабезпечення, інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів, будівельних норм і правил, документації на створення та придбання нової енергоємної техніки, технології та матеріалів, енерготехнологічної частини техніко-економічних обґрунтувань і проектів будівництва нових та розширення діючих об'єктів і підприємств, іншої передпланової та передпроектної документації, документів і матеріалів, що регламентують усі види діяльності у сфері енергозбереження, з метою досягнення якомога більшої ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, впровадження сучасних досягнень техніки і технологій у галузях суспільного виробництва.

Постановою КМУ від 17 серпня 1998 р. № 1308 «Про Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» [58] схвалено Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи, складовою частиною якої є експертиза з енергозбереження.

У період дії перехідних положень Конституції України Президент 16 червня 1999 року за № 662/99 видав Указ «Про заходи щодо скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами» [59], яким, зокрема, доручено Кабінету Міністрів України забезпечити розроблення конкретних механізмів, спрямованих на скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами. Практично, це були перші реальні заходи щодо енергозбереження, які включали: встановлення фіксованих обсягів витрат або норм питомого споживання за видами енергоносіїв; проведення регулярних обстежень, коригування обсягів витрат або норм питомого споживання щодо видів енергоносіїв за результатами провадження заходів з енергозбереження; скорочення енергоспоживання на 25 % до 2004 р., оснащення лічильниками води і теплової енергії та приладами регулювання енергоспоживання. На жаль, у подаль­шому розроблений на основі Указу проект Закону України «Про особливості бюджетної підтримки реалізації заходів з енергозбереження у бюджетних установах», зареєстрований за № 3769 від 12.05.2004 р. [60] (IV скликання) був відхилений профільним комітетом Верховної Ради України 12.05.2005 року.

Постановою КМУ від 14 березня 2001 р. № 241 [61] затверджено Положення про Міжвідомчу робочу групу з координації здійснення особливо важливих енергозберігаючих проектів, яка здійснює відбір найбільш ефективних енергозберігаючих проектів з числа поданих Держкоменергозбереження для прийняття рішення стосовно їх реалізації в Україні; проводить аналіз дотримання суб'єктами господарювання законодавства щодо виробництва та впровадження енергозберігаючих технологій, обладнання та приладів; вивчає чинники та сприяє заходам щодо впровадження енергозберігаючих технологій, обладнання та приладів вітчизняного виробника у бюджетних установах, організаціях, на казенних і державних підприємствах та ін.

Украй важливим кроком до визнання світової проблеми кліматичних змін було у 1996 році прийняття Закону України № 435/96-ВР від 29.10.1996 р. «Про ратифікацію Рамко­вої конвенції ООН про зміну клімату» [42] Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН став центральним нормативним актом у сфері законодавства про зміну клімату. Його основні положення містять конкретні та суттєві кількісні зобов'язання країн — учасниць Протоколу зменшувати у 2008—2012 рр. викиди шести парникових газів (діоксиду вуглецю (С0₂), метану (СН₄), закису азоту (N₂О), гідрофторвуглеців (ГФВ), перфторвуглеців (ПФВ), гексафториду сірки (SF₆))- Уже до 2005 р. учасники Рамкової конвенції й Кіотського протоколу повинні домогтися очевидного прогресу з виконання взятих на себе зобов'язань.

Приєднання до Кіотського протоколу потребуватиме від України не перевищувати рівня викидів 1990 р. протягом періоду 2008—2012 рр. (стаття 3 Кіотського протоколу). Україна по­сідала у 1990 р. шосте місце в світі за обсягами викидів парникових газів після США, Росії, Китаю, Німеччини та Японії. Загальні викиди ПГ в Україні становили 880,5 млн т СО₂— еквівалента. За період з 1990 по 1998 рр. унаслідок економічних чинників викиди ПГ значно зменшилися і в 1998 р. становили 315,9 млн т СO₂-еквівалента. Відповідно до наявних прогнозів розвитку економіки України, навіть за оптимістичним сценарієм, викиди парникових газів у період до 2012 чи навіть до 2020 рр. не досягнуть рівня 1990 р. Таким чином, в Україні немає нагальної потреби скорочувати викиди парникових газів, що виключає потребу у фінансових ресурсах на обов'язкове зменшення викидів ПГ.

Еталонним роком відліку при визначенні обсягів скорочення викидів був прийнятий 1990 р., оскільки вже тоді загальносвітовий обсяг емісії парникових газів в атмосферу набув загрозливих розмірів. Додаток В до Кіотського протоколу містить кількісні зобов'язання щодо обмеження та скорочення викидів у кожній конкретній державі-учасниці у відсотках в порівнянні з базовим роком, а загалом в результаті його реалізації розвинені країни разом з країнами з перехідною економікою мають протягом періоду 2008—2012 рр. зменшити свої сумарні викиди на 5,2 % порівняно з рівнем викидів 1990 р.

Кінцева мста цієї Конвенції і всіх пов'язаних з нею правових документів, які може затвердити Конференція Сторін, полягає у тому, щоб досягти у виконанні відповідних положень Конвенції стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного, антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню по­дальшого економічного розвитку на стійкій основі.

Закон України «Про електроенергетику» № 575\97-ВР від 16.10.1997 р. [41] визначаючи правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулюючи відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі також закріпив, що державна політика в електроенергетиці ґрунтується на забезпеченні раціонального споживання палива і енергії. На відміну від інших законів, Закон «Про електроенергетику» містить конкретні стимулюючі заходи щодо розвитку нетрадиційних та поновлювальних джерел енергії (вітроенергетики), а також когенераційних технологій. Так, наприклад, на фінансування будівництва вітрових електростанцій, згідно з Комплексною програмою будівництва вітрових електростанцій, встановлювалася цільова надбавка в розмірі 0,75 відсотка до діючого тарифу на електричну енергію, що продається виробниками електри­чної енергії на оптовому ринку електричної енергії України, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками.

Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» № 1391-XIV від 14.01.2000 р. [38], визначаючи правові, соціальні, економічні, екологічні та організаційні заса­ди виробництва (видобутку) і споживання альтернативних видів рідкого та газового палива на основі залучення нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини, стимулює використання альтернативних видів рідкого та газового палива. Прийняття цього Закону започаткувало розробку низки проектів з використання альтернативних видів рідкого та газового палива, однак повною мірою норми цього Закону не працюють. На практиці ефективно працюють статті, що стосуються організаційного напряму використання альтернативних джерел енергії. Закон є правовою основою для розроблення загальнодержавних, галузевих та місцевих програм у сфері альтернативних джерел енергії, а також їх наукове, науково-технічне супроводження, розробки і виконання завдань відповідних загальнодержавних цільових наукових та науково-технічних програм;

Закон став основою для розроблення інших законодавчих актів, що розвивають використання альтернативних джерел енергії за напрямами, зокрема Закону України від 05.04.2005 № 2509-ІV «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» [62], в частині використання скидного енергопотенціалу, проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку малої гідроенергетики України, прийнятий у першому читанні (реєстраційний № 1222) [63], проект Закону про газ (метан) вугільних родовищ, прийнятий у першому читанні (реєстраційний № 0939) [64], а також щодо здійснення стандартизації у сфері альтернативних джерел енергії, розроблення нормативних документів для забезпечення на об'єктах альтернативної енергетики, застосування обладнання належної якості, дотримання екологічних вимог тощо.

Найбільш проблематично реалізуються статті щодо фінансування заходів у сфері альтернативних джерел енергії, стимулювання виробництва та споживання енергії, виробленої з альтернативних джерел. Вони мають в основному декларативний характер, характер доручень Кабінету Міністрів України, але не містять реального стимулювання, зокрема не ініціюють зміни до податкового законодавства. Норма щодо фінансування заходів у сфері альтернативних джерел енергії здійснюється за рахунок коштів, передбачених в оптових тарифах на електроенергію і тарифах на теплову енергію, шляхом впровадження спеціальної цільової надбав­ки до тарифу, визначеної законом, не визначає яким законом.

Закон України «Про нафту і газ» № 2665-111 від 12.07.2001 р. [36] передбачив вимогу раціонального споживання газу, нафти та продуктів їх переробки та впровадження енергозберігаючих технологій, включаючи обладнання газопроводів газотурбінними та турбодетандерними установками, додержання єдиних державних норм, правил і стандартів усіма суб'єктами відносин, пов'язаних з видобутком, транспортуванням, постачанням і використанням газу, нафти та продуктів їх переробки, забезпечення екологічно безпечного функціонування об'єктів нафтогазової галузі.

Важливе значення для впровадження енергозберігаючих технологій має Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40-IV від 04.07. 2002 р [35]. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Законом передбачено механізм державної підтримки інноваційної діяльності, яку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти.

Дуже важливим з погляду розвитку нетрадиційних та поновлювальних джерел енергії є прийняття Закону України «Про альтернативні джерела енергії» №555-IV від 20.02.2003 р. [34]. Цей Закон визначив правові, економічні, екологічні та організаційні засади використання альтернативних джерел енергії та сприяння розширенню їх використання у паливно-енергетичному комплексі. На виконання цього Закону Постановою КМУ від 5 жовтня 2004 р. № 1307 «Про порядок видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного» [65] був затверджений порядок видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного, яке вида­ється Державним комітетом з енергозбереження.

Окремо слід зазначити роль прийняття Закону України № 89/98-ВР від 06.02.98 р. «Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів» [40], оскільки Україна, яка приєдналась до Енергетичної Хартії, зобов'язується проводити роботу в галузі енергетичної ефективності та екологічних аспектів енергетичного циклу, поліпшення надійності енергозабез­печення.

Законодавство України з питань енергозбереження певною мірою розвивалося за прин­ципами, які склалися ще за часів Радянського Союзу, тобто предметом його регулювання у період 1994-2000 років були відносини, що складалися у процесі видобування, переробки, транспортування, зберігання, виробництва, розподілу та використання паливно-енергетичних ресурсів. Мстою регулювання було саме їх раціональне використання та економне витрачання. Крім того, вважалося, що єдиним реальним важелем впровадження політики енергозбере­ження є пряме адміністрування, встановлення норм споживання енергії, контроль за її вико­ристанням тощо. З прийняттям Указу Президента України від 31.12.2005 № 1900/2005 «Про утворення Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів» [66] (на базі ліквідованого Державного комітету з енергозбереження та створенням Національного агентства України) предмет регулювання певною мірою змінився (інвестиційні проекти, впровадження стандартів, енергоаудиту тощо) і перейшов у площи­ну взаємовідносин між виробниками та споживачами енергетичного обладнання, що наближає українське законодавство до європейського.

Взаємна економічна відповідальність постачальників і споживачів ПЕР передбачена статтею 15 Закону України «Про енергозбереження», але вона тривалий час не була конкретизована. Елементом .такого регулювання стали нещодавні зміни до Правил користування електричною енергією (внесені Постановою НКРЕ Правила, форма від 17.10.2005 №910 Про внесення змін до Правил користування електричною енергією [67]). Більш загальні вимоги щодо застосування договірних відносин при постачанні енергетичних ресурсів приєднаними мережами та порядок розрахунків визначені Цивільним кодексом та Господарським кодексом України. Крім того, Правила користування електричною енергією конкретизують умови при­пинення постачання та передачі електричної енергії, а також права, обов'язки та відповідаль­ність постачальника електричної енергії за регульованим тарифом, постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом, електропередавальної організації і споживачів електричної енергії.