Інституційний механізм регулювання відносин у сфері енергозбереження в Європейському Союзі і Україні Інституційний механізм регулювання відносин у сфері енергозбереження в Європейському Союзі

Діяльність органів Співтовариства в сфері енергозбереження розглядається як складова загальної енергетичної політики з огляду на статтю 174 (колишню статтю 130r) Договору про заснування ЄС, яка передбачає, що політика Співтовариства у сфері навколишнього середовища має на мсті розумне та раціональне використання природних ресурсів, а також підтрим­ку заходів на міжнародному рівні для розв'язання регіональних та загальних проблем навко­лишнього середовища. Таким чином, у сфері енергетики та енергозбереження відповідні органи ЄС діють у межах своїх загальних повноважень, інституційний механізм регулювання відносин з енергозбереження в ЄС не розвивається як окремий механізм, а є тісно пов'язаним із загальним механізмом у сфері енергетики та транспорту.

Щодо органів, які здійснюють регулювання та управління в галузі енергетики і, зокрема, у сфері енергозбереження, то в Договорі про заснування ЄС передбачено, що завдання, покладені на Співтовариство, мають виконувати такі інституції: Європейський парламент, Рада Міністрів, Європейська Комісія, Суд Справедливості та Палата Аудиторів. «Інституційний трикутник» — Комісія, Європейський парламент та Рада — розробляє основні напрями політики та затверджує нормативні акти в сфері енергозбереження, які застосовуються на території всього ЄС. Комісія вносить пропозиції щодо прийняття нових законів, а приймають їх уже Парламент та Рада. Дві інші інституції також відіграють значну роль: Суд Справедливості забезпечує дотримання європейського законодавства, а Палата Аудиторів слідкує за витрачанням коштів при проведенні діяльності ЄС. Загальна компетенція зазначених органів поширюється і на питання у сфері ефективного використання енергії. Члени Ради є представниками держав-членів, тобто на засіданнях Ради присутній один міністр з кожного національного уряду ЄС, який саме міністр відвідує засідання залежить від питань, винесених на порядок денний. Якщо, наприклад, Рада обговорює питання, пов'язані з навколишнім середовищем, на засіданні буде присутній міністр з охорони навколишнього середовища (з екологічних питань) з кожної держави-члена ЄС, і такі засідання матимуть назву «Екологічна Рада». Усього існує дев'ять таких конфігурацій Ради залежно від предмета обговорення, серед яких є Рада з питань транспорту, телекомунікації та енергетики. В рамках цієї Ради й розглядаються питання енергозбереження.

Таким чином, політика енергоефективності дуже тісно пов'язана з енергетичною політикою Співтовариства і є її складовою, тобто при прийнятті рішень у сфері енергетики завжди має враховуватись аспект енергозбереження. Оскільки Європейський Союз обрав спосіб розв'язання проблеми значної залежності ЄС від імпортованих енергоресурсів шляхом зменшення попиту через більш ефективне, раціональне використання наявного обсягу енергоресу­рсів та уникнення марнотратства енергії.

Комісар з питань енергетики, який входить до складу Європейської комісії відповідає також і за провадження політики з енергозбереження. Забезпечення Європи стабільним енергопостачанням з одночасним наданням можливості споживачам купувати електроенергію та газ за доступними цінами і є головним завданням Комісара з питань енергетики, проте при виконанні цих завдань він також забезпечує реалізацію положень щодо розвитку ефективного використання енергії, зокрема кінцевими споживачами. Окрім того, у складі Європейської Комісії з 1 січня 2000 року функціонує Генеральний Директорат з питань енергетики та транспорту, який було створено внаслідок злиття Директорату з питань енергетики та Директорату з питань транспорту. Поєднання цих сфер впливу в одній інституції пояснюється комплексним підходом Співтовариства до розв'язання проблеми значної енергозалежності. Насамперед це пов'язано з тим, що одним з найбільшим споживачів енергії є транспортний сектор. Окрім того, транспортний сектор має стратегічне значення для існування держави та гарантування її безпеки, в цьому випадку ЄС розглядає те, що комплексне регулювання постачання енергії та забезпечення енергією, а також її раціональне використання транспортним сектором мають регулюватися узгоджено.

Генеральний Директорат з питань енергетики та транспорту очолює директор, він підзвітний Комісарові з питань транспорту та Комісарові з питань енергетики й тісно співпрацює з іншими Директоратами, наприклад, у сфері охорони навколишнього середовища, досліджень та міжнародних відносин. Генеральний Директорат з питань енергетики та транспорту відповідає за розвиток та впровадження політики ЄС у сфері енергетики та транспорту, під час здійснення якої враховуються критерії енергоефективності. Його основне завдання — забезпечувати, щоб енергетична та транспортна політика проводилась з найбільшою користю для всіх сфер суспільства: ділових, міських, сільських районів і, понад усе, для населення. Секто­ри енергетики та транспорту є центральними для забезпечення європейського способу життя та функціонування економіки, а в такому випадку управління цими секторами відповідальне і за економічні, соціальні умови та умови в сфері охорони навколишнього середовища та гаран­туванні безпеки, зниження енергозалежності Співтовариства шляхом раціонального використання енергоресурсів, і саме ці галузі є не тільки найбільш залежними від енергоресурсів, але й можуть впроваджувати новітні енергозберігаючі технології. З листопада 2004 року віце-президент Європейської Комісії відповідає за транспортну політику, а Комісар — за політику в сфері енергетики.

Генеральний Директорат з питань енергетики та транспорту налічує понад 1000 працівників у десяти Директоратах, які розміщуються в Брюсселі та Люксембурзі. Про те, що провадженню політики енергозбереження в Генеральному Директораті з питань енергетики та транспорту приділяється значна увага, свідчить той факт, що до компетенції одного з Директоратів належить сфера «Нові та відновлювальні джерела енергії, енергоефективність та інновації». Цей Директорат складається з чотирьох департаментів: департамент регуляторної політики та поширення відновлювальних джерел енергії, департамент з управління програмами дослідження та технічного розвитку у сфері енергетики, департамент з енергоефективності, департамент з питань чистого транспорту та сталого розвитку. Відповідно питаннями, пов'язаними з реалізацією політики енергоефективності в Європейському Співтоваристві, опікується департамент з енергоефективності, проте і в цій інституційній структурі ЄС ми спостерігаємо комплексний підхід до раціонального використання енергії, тобто враховуються такі сфери застосування енергозбереження, як відновлювальна енергетика, чистий транспорт, беруться до уваги нові розробки програм дослідження та технічного розвитку в секторі енергетики.

Виконавча Агенція «Розумна енергія для Європи», яка займається впровадженням програм щодо фінансової допомоги в енергетичному секторі, зокрема і проектами, пов'язаними з поширенням енергозбереження та відновлювальних джерел енергії у Співтоваристві, також підзвітна Генеральному Директорату з питань енергетики та транспорту. Окрім розвитку транспортної та енергетичної політики Співтовариства, включаючи державні допомоги, Гене­ральний Директорат відповідає за управління програмами фінансової підтримки транс’європейських мереж, технологічного розвитку та інновацій.

Одним з пріоритетних напрямів дій Директорату протягом 2005 року було заохочення сталого розвитку, а саме: проводилась робота щодо послідовного оподаткування та прозорої інфраструктури, намагаючись забезпечити справедливі ціни для споживачів та заохочуючи до зміни дорожнього транспорту на види більш сприятливі для навколишнього середовища; зменшення попиту на енергію, зокрема шляхом проведення активної політики енергоефективності, яка визначена у Зеленій книзі; поширення використання відновлювальних джерел енергії, щоб досягти 22 % «зеленої» електроенергії у 2010 році.

Ще одним органом, який має повноваження щодо регулювання енергозбереження та енергоефективності, є Рада європейських регуляторів з енергетики (РЄРЕ). Ця неприбуткова асоціація єднає незалежних національних регуляторів з енергетики держав-членів Європейського Союзу. РЄРЕ діє як центральний вузол для контактування між національними регуляторами з енергетики та виражає їх інтереси на європейському рівні з Європейською Комісією, зокрема з Генеральним Директоратом з питань енергетики та транспорту, Генеральним Директоратом з питань конкуренції та Генеральним Директоратом з питань проведення досліджень щодо енергетичних аспектів. Тобто на цьому рівні також враховується політика енергозбереження.

У березні 2000 року десять національних регуляторних органів вирішили підписати «Меморандум порозуміння про створення Ради європейських регуляторів з енергетики», таким чином було створено РЄРЕ. Ключовими цілями створення РЄРЕ були: співпраця між національними регуляторами з питань енергетики та співпраця з інституціями ЄС. Для вирішення постійно зростаючої кількості питань та для поліпшення співпраці на рівні провадження діяльності, регуляторні органи у 2003 році вирішили створити неприбуткову асоціацію відповідно до законодавства Бельгії та заснувати невеликий офіс у Брюсселі.

Загальною метою діяльності Ради європейських регуляторів з енергетики (РЄРЕ) є сприяння створенню єдиного конкурентного, ефективного та сталого внутрішнього ринку газу та електроенергії в Європі, а також обмін інформацією між членами про питання ефективного використання енергетичних ресурсів.

Окрім того, у Йоханесбурзі у 2002 році відбувся світовий саміт щодо сталого розвитку, на якому було прийнято Йоханссбурзький план імплементації, який, зокрема, передбачав потре­бу у «швидкому та суттєвому збільшенні світової частки джерел відновлювальної енергії з мстою підвищення її внеску до загального постачання енергії». Визнавалася значна роль встановлення національних та добровільних регіональних показників, а також проведення ініціативних дій. Щоб забезпечити відповідне втілення зазначеного Плану щодо відновлювальної енергетики, ЄС разом з країнами-однодумцями прийняли «Декларацію стосовно шляху для відновлювальної енергетики». Відтак відповідні міністри цих держав та компетентні службовці регулярно проводять зустрічі під час конференцій та інших заходів. Високі посадовці визначили значне коло завдань стосовно поліпшення політики з питань відновлювальної енергетики та заходів, пов'язаних також з охороною навколишнього середовища, безпекою енергопостачання, розвитком сільського господарства та підприємництва, торгівлі, працевлаштування.

Група держав, які підтримують цю Декларацію, відомі, як Йоханссбурзька Коаліція з питань відновлювальної енергетики. Засновниками були 66 держав, проте сьогодні кількість зросла до 88 (Україна не приєдналась до цієї Декларації). Члени Коаліції визнають найбільш важливим інструментом для впровадження та розвитку інтегрованої політики введення зв'язаних часовим проміжком показників, які мають бути досягнуті. Показники можуть встановлюватись у різних форматах і є ефективними інструментами для пришвидшення роз­витку ринку відновлювальної енергетики та для заохочення інвестицій.

Таким чином, інституційний механізм регулювання відносин у сфері енергозбереження в Європейському Союзі полягає: у розробці та впровадженні спільної політики з енергозбереження та енергоефективності, встановленні ефективної ринкової структури, зацікавлення і самого ринку, і споживачів ПЕР в енергозбереженні, розвитку та підтримці самої інституційно-організаційної основи. Інституційний механізм удосконалюється разом із розвитком самої структури ЄС і останнім часом схиляється до створення суспільних неприбуткових організацій, які б могли впливати на відповідні регулюючі органи країн ЄС шляхом розробки та впровадження суспільно значимих програм з енергозбереження та енергоефективності.