Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекції.doc
Скачиваний:
72
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
882.69 Кб
Скачать

2.2. Українська школа інституціонального, історичного та неокласичного напрямів

Якщо звернутись до представників вітчизняної економічної думки, то слід відзначити, що майже до кінця ХІХ ст. українська економічна школа перебувала під впливом західних вчень і рухалась за ними в одному напрямку. На початку XX ст. українська економічна наука подолала кризу класичної політичної економії і вступила на шлях інваріантності, яким пішла наука Заходу.

Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної економіки зробили видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласичного напрямків ‒ М.І. Туган-Барановський, О.М. Миклашевський, І.В. Вернадський, А.Я. Антонович, І.І. Янжула, В.Ф. Левитський, Є.Є. Слуцький, В.Я. Железнов, Д.І. Піхно та ін. Їх дослідження та дискусії точились над питаннями, тісно пов'язаними з дослідженням природи національної економіки, її сутності, місця і ролі кожної з її підсистем, взаємозв'язків з іншими елементами суспільного буття, визначенням особливостей розгортання господарського механізму національної економіки, аналізу господарських комплексів та пропорцій між ними. Навіть визначаючи предмет політичної економії, українські економісти виходять з того, що економічна теорія так чи інакше торкається питань національного характеру.

Загалом більшість представників вітчизняної економічної школи досить детально аналізували питання про народний добробут та його досягнення, структуру та форми прояву господарського механізму, історичні особливості розвитку окремих економічних систем тощо.

Апогеєм становлення та укріплення самої вітчизняної економічної школи та її активним поєднанням з загальноцивілізаційним економічним знанням, як зазначалось вище, став інституціоналізм. Подібно до представників західної школи інституціоналізму вітчизняні науковці відзначали той факт, що дослідження предмета політекономії не можливе без врахування усіх зв'язків, що виникають у суспільстві.

2.3. Базисні відносини та інститути національної економіки

Система базисних відносин. Життєві потреби людей задовольняються через декілька основних блоків (форм) відносин, об'єднаних відповідними організаційними інститутами. До них належать:

  • національно-громадські відносини (інститути освіти, культури, мистецтва, релігії, громадських об'єднань − політичних, національних);

  • державно-політичні відносини (інститути всіх рівнів влади);

  • соціально-економічні відносини (інститути господарського управління, виробництва, обігу, послуг).

Національно-громадянські відносини. Ці відносини визначають передусім внутрішній зміст самої людини, сім'ї та ін. Вони є основою розвитку загальнолюдських і національних цінностей. Така форма відносин розвиває інтелект, творчість, мислення, сприяє самоусвідомленню індивіда, розумінню свободи, праці на себе і мети поступу. Інтеграційна суть національно-громадських відносин — розпиток у членів суспільства високої духовності на основі спільної мови.

Державно-політичні відносини. Передбачають створення держави у формі відповідних інститутів влади і надання їм суспільно необхідних функцій законодавчої, виконавчої і судової. Кожна з гілок влади забезпечує через виконувані нею функції основи життя індивіда і суспільства загалом, свободи і права на працю, розвиток, власність, відпочинок, результати праці, освіту та ін.

Соціально-економічні відносини. Є засобом, механізмом створення матеріальної і духовної основи життя суспільства, його добробуту. Вони формують зміст і структуру національної економіки, її продуктивні сили, структуру й обсяги виробництва продукції, системи розподілу, обміну і споживання, соціальну інфраструктуру.

Кожен блок суспільних відносин відіграє важливу інтеграційну роль завдяки специфіці свого впливу. Їхнє функціонування є взаємообумовленим і взаємозалежним. Посилення впливу на формування суспільства якогось одного блоку відносин і послаблення іншого призводять до монополізму, який може негативно позначитися і на економіці, і на політиці, і на ідеології. Тому між ними завжди має існувати рівновага, яка забезпечує гармонійний розвиток економіки, держави і духовності відповідно до прав і свобод людини, нації, суспільства.

Інститути національної економіки. Стабільне і збалансоване функціонування національної економіки потребує інституційного забезпечення щодо управління та регулювання системи базисних відносин.

Прихильники теорії інституціоналізму справедливо вважають, що в процесі відтворення виникають такі відносини, які є неминучими, постійними, тобто набувають статусу інститутів, котрі потребують відповідного юридичного оформлення. Таких інститутів є чимало, і їх можна згрупувати за такими напрямами:

  • інститут сталого національного способу мислення: передбачає формування програм освітнього і наукового забезпечення підготовки фахівців і виховання національного патріотизму для створений національно-громадського суспільства і стабільного зростання виробництва і добробуту громадян;

  • інститути держави: практично це інститути влади - законодавчої, виконавчої, господарської, правоохоронної, судової, що покликані створити правові, фінансові, інвестиційні умови функціонування усіх інститутів національної економіки.

  • інститут правових норм: формування юридичних норм, нормативів, які закріплювали б природні права і свободи людей, забезпечували умови розвитку демократії, соціальної справедливості, зайнятості, розподілу національного продукту тощо;

  • інститут конкуренції: тобто чесне змагання товаровиробників за зміцнення їхніх позицій на товарних ринках; цей інститут потребує погодження спільних правил взаємодії на ринку;

  • інститут монополії: передбачає, з одного боку, право виробника завойовувати міцні позиції на ринку, а з другого − недопущення абсолютної чи надмірної монополії і створення умов сприятливого розвитку конкуренції;

  • інститут податків: передбачає розподіл частини доходів і прибутків власників капіталу і найманих працівників для формування централізованих і нецентралізованих коштів, маючи на меті фінансування утримання інститутів держави та їхніх соціальних програм;

  • інститут профспілок: передбачає організацію працівників за професійною ознакою та відстоювання ними прав на працю, оплату праці перед працедавцями, захисту соціальних прав, умов праці та ін.

Звісно, що сучасна економіка не обмежується лише названими інститутами. Їх діапазон значно ширший.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]