- •Конспекти лекцій
- •З навчальної дисципліни
- •«Національна економіка»
- •1. Національна економіка: загальне та особливе
- •1.1. Предмет і завдання вивчення національної економіки
- •1.2. Теоретичні концепції національної економіки
- •1.3. Моделі національної економіки
- •1.4. Складові нормального функціонування національної економіки
- •1.5. Сутнісні особливості формування і розвитку національної економіки
- •2. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки
- •2.1. Економічні теорії та їхні загальні положення
- •2.2. Українська школа інституціонального, історичного та неокласичного напрямів
- •2.3. Базисні відносини та інститути національної економіки
- •2.4. Господарська збалансованість і стабільність як завдання державних інститутів національної економіки
- •3. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки
- •3.1. Суспільні потреби як соціальна база добробуту
- •3.2. Національний продукт як виробнича база добробуту
- •3.3. Теорії суспільного добробуту
- •3.4. Засади соціально-ринкової економіки
- •3.5. Державне регулювання праці, рівня життя населення та розвитку соціальної сфери
- •4. Характеристика економічного потенціалу
- •4.1. Поняття та склад потенціалу національної економіки
- •4.2. Природно-ресурсний потенціал
- •4.3. Демографічний та трудовий потенціал
- •4.4. Науково-технічний потенціал
- •4.5. Інформаційний потенціал
- •4.6. Виробничий потенціал
- •4.7. Зовнішньоекономічний потенціал
- •4.8. Екологічний потенціал
- •5. Господарський комплекс національної економіки
- •5.1. Основи формування господарського комплексу
- •5.2. Промисловий комплекс
- •5.3. Агропромисловий комплекс
- •5.4. Будівельний комплекс
- •6. Функціонування інфраструктури національного ринку
- •6.1. Національний ринок України
- •6.2. Сутність інфраструктури національного ринку
- •6.3. Загальна ринкова інфраструктура
- •6.4. Спеціалізована ринкова інфраструктура
- •6.5. Соціальна інфраструктура
- •7. Державність та державне управління економікою
- •7.1. Українська держава та її засади
- •7.2. Функції держави
- •7.3. Сутність державного управління економікою
- •7.4. Система органів державної влади та їх повноваження
- •7.5. Система методів державного регулювання економіки
- •8. Демократія, економічна свобода та економічний порядок
- •8.1. Сутність демократії та її місце в самоуправлінні економікою
- •8.2. Економічна свобода і її основи
- •8.3. Економічний порядок як система узгоджених інтересів
- •9. Програмування та прогнозування національної економіки
- •9.1. Прогноз та прогнозування національної економіки
- •9.2. Макроекономічне планування
- •9.3. Суть державного програмування, види програм
- •9.4. Цільові комплексні програми розвитку національної економіки
- •9.5. Програми економічного й соціального розвитку
- •10. Структурна перебудова національної економіки
- •10.1. Сутність та види структурних пропорцій в економіці
- •10.2. Стратегія структурних перетворень
- •10.3. Макроекономічна структурна перебудова
- •10.4. Реструктуризація національної економіки
- •11. Інституціональні чинники розвитку національної економіки
- •11.1. Сутність та теоретичні моделі економічного розвитку
- •11.2. Етапи та типи економічного розвитку
- •11.3. Чинники економічного розвитку
- •11.4. Система інституційних чинників економічного розвитку
- •11.5. Методичні засади оцінювання економічного розвитку
- •12. Сталий розвиток національної економіки
- •12.1. Сутність концепції сталого розвитку
- •12.2. Складові концепції сталого розвитку
- •12.3. Чинники сталого розвитку
- •12.4. Індикатори сталого розвитку
- •12.5. Особливості переходу України на модель сталого розвитку
- •13. Інституціональні форми інтеграції національної економіки в світовий економічний простір
- •13.1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку
- •13.2. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство
- •13.3. Тенденції розвитку світових інтеграційних процесів
- •13.4. Вплив інтеграційних процесів на формування ринків товарів, послуг і капіталу
- •13.5. Інституційні основи і форми економічної та політичної інтеграції України
- •13.6. Передумови і шляхи міжнародної економічної інтеграції
- •14. Економічна безпека національної економіки
- •14.1. Сутність економічної безпеки національної економіки
- •14.2. Інституційні основи системи економічної безпеки
- •14.3. Проблеми і пріоритети економічної безпеки
- •14.4. Методологічні аспекти визначення рівня економічної безпеки
- •14.5. Механізм забезпечення економічної безпеки національної економіки
11. Інституціональні чинники розвитку національної економіки
11.1. Сутність та теоретичні моделі економічного розвитку
Економічний розвиток ‒ це перехід від одного стану економіки до іншого, який характеризується розширенням виробництва нових товарів і послуг з використанням нових технологій. Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни.
Однією з форм розвитку є економічне зростання, яке має позитивну динаміку. Воно не тотожне економічному розвитку. Економічне зростання є частковим випадком розвитку, може мати різний кількісний та якісний характер змін.
Проблеми моделювання економічного зростання завжди були предметом досліджень економістів країн ринкових економік. Такі проблеми виникали через тенденції нерівномірного і незбалансованого розвитку їхніх економік.
Ще у 1950-х роках Р. Харрод і Е. Домар відзначили деякі відмінні риси кейнсіанського підходу до аналізу проблем економічного зростання. Зокрема, вважали, що:
попит автоматично не дорівнює пропозиції, а заощадження − інвестиціям (капіталовкладенням);
найважливішу роль в економічному зростанні відіграє формування попиту, насамперед попиту на інвестиції;
основні технологічні коефіцієнти і пропорції (наприклад, відношення «капітал – продукт», «праця – капітал» та ін.) не змінюються унаслідок негнучкості цін і визначаються технічним прогресом, якщо він не впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів.
Відповідно до кейнсіанських моделей норма нагромадження (заощадження) − головний стратегічний фактор і основний параметр регулювання довгострокового зростання економіки. Це зростання стійке, якщо стійкі частка заощаджень у доході й відношення «капітал – продукт» (це − гарантований темп зростання). Однак така стійкість не досягається автоматично. Відхилення Гарантованого від природного темпу зростання, тобто темпу, що відповідає темпові зростання населення, викликає тривалі негативні тенденції у формі економічної стагнації або інфляції. Підтримка стійкого зростання економіки потребує державного втручання − регулювання нагромадження і споживання з допомогою заходів податкової і бюджетної політики.
З кінця 1950-х років проблемами економічного зростання почали займатися економісти неокласичного напряму, до представників якого належать Д. Піке, P. Солоу, М. Браун і ін. Вони виходили з того, що:
попит автоматично дорівнює пропозиції;
у процесі економічного зростання головну роль відіграє пропозиція економічних ресурсів і ефективність їх використання;
основні технологічні коефіцієнти змінюються залежно від цін виробничих факторів і характеру технічного прогресу.
Кейнсіанські моделі. Це найпростіші моделі, які використовуються як математичний інструментарій для вивчення економічної динаміки і факторів, що її визначають, а також для побудови прикладних економічних моделей та опису зв'язку глобальних економічних показників. Очікуваними величинами виступають обсяг національного доходу і темпи його зростання. Обмежувальними факторами тут беруть обсяг затрат капіталу і чисельність зайнятих у виробництві працівників, умовно прирівняних до чисельності населення країни. Головну увагу автори надають проблемам забезпечення повної зайнятості і підтримці стійких урівноважених темпів зростання економіки.
Неокласичні моделі. Загальне уявлення про сутність і зміст неокласичного напряму дає модель загальної рівноваги економічної системи К. Кожікзю. Його модель охоплює 10 параметрів: 5 екзогенних (заданих ззовні) і 5 ендогенних (розрахункових, очікуваних).
Крім уже наведеної моделі відомі моделі Р. Соллоу, Н. Бреттона, А. Смізіса, Н. Кальдора, Е. Фелпса, Д. Робінзона та багато інших. Здебільшого вони побудовані на продуктивній функції Кобба-Дугласа, яка містить коефіцієнти еластичності кінцевого продукту щодо праці і капіталу. Кожен з них показує, наскільки зросте обсяг кінцевого продукту при збільшенні обсягу одного з обмежених ресурсів і за постійного рівня затрат іншого.
Інституціональну теорію розвитку національної економіки слід розглядати як сукупність учень, які синтезують роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститутів у процесі їхнього функціонування.
Перші інституціональні теорії виникли у 20-30-ті роки XX ст. У рамках інституціональної теорії доцільно виокремити теорії соціально-психологічного інституціоналізму Торстейна Веблена, соціально-правового інституціоналізму Джона Коммонса, кон'юнктурної концепції Уеслі Мітчелла.
Інституціональні теорії досліджують три основних групи проблем: взаємозв'язок монопольного сектору економіки з дрібним і середнім бізнесом; взаємоузгодження приватних і суспільних інтересів; взаємодію праці та капіталу.
Інституціональні погляди Т. Веблена називають соціально-психологічними, тому що в основу розвитку суспільства і економіки як його частини було покладено психологічні чинники ‒ звички, поведінку, традиції, уявлення, прагнення.
Складовими соціально-правового інституціоналізму Дж, Коммонса є позитивізм, практицизм, прагматизм. На основі примату права Коммонс вважав за доцільне зробити все для збереження та модифікації капіталістичного ладу в цілому.
Практичну орієнтацію на конкретні варіанти державного втручання має інституціоналізм У. Мітчелла, який дістав назву емпіричного. Обстоюючи позиції мінової концепції, У. Мітчелл головними явищами економічного розвитку вважав гроші та грошовий обіг, а сучасну капіталістичну економіку називав грошовою цивілізацією. Таким чином, у ранньому інституціоналізмі економічні явища трактувалися з трьох позицій: психології та технології, права, ринкової кон'юнктури.
Сучасним напрямом розвитку економічної думки, який розвиває методологію, теорію, традиції інституціоналізму кінця XIX - початку XX ст., є неоінституціоналізм, представниками якого є У. Ростоу, Р. Хейлбронер, А Тоффлер (США), А Берлі, Ж. Еллюль, Ф. Перру, П. Массе (Франція), Г. Мюрдаль, Ж. Акерман (Швеція), Р. Дарендорф (Німеччина) та ін. Вони скептично поставилися до кейнсіанських спроб знайти закономірність розвитку співвідношення доходів, заощаджень і споживання, піддали сумніву універсальний характер законів неокласиків, висуваючи на перший план суспільні відносини людей, сферу обміну, споживання, форми організації ринку, моральні принципи, надавали вирішальне значення в економіці інститутам (державі, великим корпораціям, профспілкам) і розробили низку теорій, зокрема теорії «демократизації капіталу», «управлінської революції» А Берлі, Д. Бернхема, концепцію держави загального добробуту Пола Семуелсона (змішаної економіки), теорію «колективного капіталізму» Г. Мінза. Ці теорії охоплюють різні сфери суспільного життя, формуючи альтернативне (відмінне від неокласичного та кейнсіанського) бачення закономірностей розвитку економічних систем. У них здійснено спроби відобразити і пояснити новітні явища економічного життя світу, спрогнозувати майбутній напрям руху економіки, політики, науково-технічного прогресу, соціології в їх взаємозв'язку, показати тенденції розвитку суспільства як невіддільного цілого.
Наприкінці 60-х років XX ст. індустріальне суспільство почали розглядати як певну стадію, а не кінцеву форму суспільства. Дедалі більшого значення набуває концепція «постіндустріольного» (інформаційного) суспільства американського соціолога Даніела Белла, формуються теорії конвергенції двох світових систем Дж.К. Гелбрейта.
Слід зазначити, що в сучасній світовій економіці у кожній країні неоінституціоналізм набув специфічних рис і розвивається під впливом особливостей національного історичного досвіду і менталітету, традицій філософської та економічної науки тощо. Однак доцільно виокремити спільні ознаки, які визначають суть і специфіку цього напряму в сучасних умовах. До них належать: критичне ставлення до неокласичної теорії і практики ринкового господарювання; підтримка міждисциплінарного підходу у дослідженні економічних явищ; перехід від методологічного індивідуалізму неокласиків до дослідження колективних інститутів (корпорацій, профспілок, політичних партій); позиціонування історичного підходу з втіленням принципів еволюціонізму, емпіричного аналізу в дослідженні економічних явищ та процесів; акцентування на суттєвих недоліках сучасного ринкового господарства (економічні кризи, масове безробіття, різка соціальна диференціація, бідність значної частини населення, контрастний розподіл обмежених економічних ресурсів), а також на соціальних і глобальних проблемах (екологічні, демографічні, расові, проблема багатих і бідних країн тощо); підтримка ідеї державного соціального контролю ринкової економіки.