1.5. Сутнісні особливості формування і розвитку національної економіки

Національна господарська система України пройшла у своєму розвитку ті ж стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутворення (формування власних засад відтворення) та розвитку. На останній сходинці українська економіка перебуває й до цього часу. Проте вказані стадії були різними за тривалістю і темпами переходу з одного стану системи в інший.

Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі (феодальний лад). Саме в цей період йде активне формування української нації з її характерними ознаками та способами економічного буття. Руські князі значну увагу приділяли формуванню єдиної національної господарської системи держави. Наприклад, за часів князювання Ольги було встановлено чіткі терміни і форми збирання данини, визначено основні види державних податків, території їх збирання та призначено спеціальні адміністрації для означених цілей.

За часів князя Святослава Київська Русь прославилась на всю Європу як могутня військова та економічна держава. У цей період іде активний розподіл і територіальне визначення кордонів держави, розширюються масштаби зовнішньої торгівлі, визначаються пріоритетні напрямки геополітичної стратегії тощо.

Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається період занепаду національної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами його нащадків за політичну та економічну владу в державі. Міжусобна боротьба зробила Київську Русь вразливою і призвела до того, що українські землі майже до кінця XX ст. перебували у колоніальній залежності від інших держав.

Так, перебуваючи територіально, політично та соціально-економічно залежною від Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московщини Україна мала незначні права у формуванні власної стратегії соціально-економічного розвитку.

На досить короткий період частина українських земель виборола право на політичну та економічну самостійність ‒ період Запорізької Січі та гетьманства. Проте влада гетьманів за привілеї та політичну і економічну владу звела нанівець усі спроби вибороти незалежність.

Руйнацією Січі, скасуванням гетьманства, запровадженням губернського устрою було обмежено національну та культурну самостійність України, розпочався процес приєднання українських земель до складу Російської імперії та Польської держави, що призвело до національної, релігійної, економічної та соціальної залежності України від інших держав.

Повна втрата економічної та політичної незалежності України розпочалась у 1918 році. У цей період у Радянській Росії відбувається перехід до формування соціалізму швидкими темпами ‒ політика воєнного комунізму.

Проте вже на початку 20-х рр. XX ст. стало зрозумілим, що політика воєнного комунізму ще більше прискорює назрівання економічної кризи та веде до активізації процесів соціальної напруженості у суспільстві.

Альтернативою воєнному комунізму стала нова економічна політика (НЕП) ‒ спроба переходу до формування відкритої економічної системи Радянської Росії та демократизації економічних відносин (спроба повернутись до зачатків ринкової економіки). Політика НЕПу у своєму первісному вигляді проіснувала приблизно шість років і спромоглась вивести країну на довоєнний рівень розвитку національної економіки.

Подальший розвиток господарської системи СРСР відбувався під впливом політичних подій та ідеології, що була започаткована політикою воєнного комунізму. Проте протікали дані процеси у більш завуальованій та згладженій формі.

За часів СРСР Україна мала де-юре досить значну економічну самостійність, що визначалась законодавчо конституцією СРСР. Проте де-факто, її економічні права і можливості були вплетеними у загальносоюзну стратегію економічного розвитку.

Ринкові відносини на мікро- та мезорівнях радянської економіки були відсутні і замінені державними планами і директивами. Відбувалась зрівнялівка в доходах різних соціальних верств населення, що у сукупності вело до зниження мотивації праці останніх.

З метою спрощення механізмів управління і контролю за господарською системою СРСР, а також з метою утримання важелів економічної влади в руках політичної еліти було повністю скасовано приватну власність.

Реальні підвалини для формування національної економіки України були закладені в середині 80-х рр. XX ст. цей період прийнято називати «перебудовою». Це час усвідомлення того факту, що закрита економіка, позбавлена реальної об'єктивної рушійної сили приречена на загибель. За управління команди М. Горбачова було проведено ряд економічних заходів (активізація товарно-грошових відносин, розробка стратегії для формування відкритої економіки СРСР, формувались механізми вирівнювання диспропорцій у галузевій структурі економіки, закладались підвалини нової грошово-кредитної політики, відносин власності та принципів підприємництва, системи оподаткування тощо), проте їх недоліки не дали змоги довести розпочаті реформи до логічного завершення.

В результаті того, що Україна фактично увесь період свого існування перебувала в якості не окремої незалежної держави, а як одиниця інших країн, стадія виникнення та формоутворення як дійсної національної господарської системи з усіма вище означеними ознаками нації та національної економіки відбулись з отриманням нею незалежності у 1991 році. До цього часу формування національної економіки України відбувалось на основі того досвіду, економічного потенціалу, що вона отримала, перебуваючи частиною інших економічних систем.

Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема формування та розвитку власної господарської системи.

Відповідні економічні реформи було розпочато фактично одразу після здобуття незалежності України, вони тривають і досі. Економічні реформи ознаменували період переходу (трансформації) національної економіки України до нового типу господарювання ‒ змішаної економіки або, якщо говорити більш конкретно, до моделі соціально орієнтованої ринкової економіки.