5. Господарський комплекс національної економіки

5.1. Основи формування господарського комплексу

Економічний розвиток держави обов'язково супроводжується процесами поглиблення суспільного поділу праці і спеціалізації у господарській діяльності. Але будь-яка спеціалізація доцільна та правомірна тільки при наявності координації діяльності і формування зв'язків між різними галузями і виробництвами. Розвиток і певна фіксація таких зв'язків приводить до тісного поєднання суб'єктів господарювання, тобто до створення господарського комплексу національної економіки.

До основних факторів формування господарського комплексу національної економіки слід віднести:

• економіко-географічне положення;

• природно-ресурсний потенціал;

• трудоресурсний потенціал;

• історія розвитку і рівень господарського освоєння території.

Господарський комплекс України виник на основі соціально-економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. Для нього є характерним:

• наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

• активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці;

• надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

• паритетність промислового і агропромислового виробництв в більшості областях;

• екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

• недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

• наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

• недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

• застарілість технологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;

• низька забезпеченість паливно-енергетичними, лісовими, водними ресурсами;

• недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів), зокрема в будівництві.

На рівні галузей економіки можна спостерігати об'єктивно існуючий процес створення міжгалузевих комплексів, які витупають в формі пов'язаних у певному відношенні галузей (підгалузей, видів діяльності) окремої території.

Визначають такі основні підходи до виділення міжгалузевих комплексів.

1. Цільовий підхід. Міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей господарського комплексу або окремих виробництв, які поєднані спільною метою розвитку.

2. Технологічний підхід. Передбачає групування галузей, які пов'язані між собою послідовністю переробки і використання загального матеріалу та однаковим призначенням продукції.

3. Відтворювальний підхід. Є визначальним у виділенні міжгалузевих комплексів на регіональному рівні. Він поєднує цільову спрямованість і технологічну послідовність переробки сировинних матеріалів. Характерним для нього є відтворювальна цілісність міжгалузевих комплексів на всіх стадіях та об'єднання підприємств і організацій виробничої та невиробничої сфер господарства.

5.2. Промисловий комплекс

Паливно-енергетичний комплекс ‒ це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працюють на нетрадиційних джерелах енергії.

Металургійний комплекс України представлений підприємствами чорної та кольорової металургії. Металургія є галуззю спеціалізації України в міжнаціональному територіальному поділі праці. Чорній металургії належить одне з провідних місць в сучасній економіці України: Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором формування територіальних промислових комплексів. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли.

Машинобудівний комплекс України значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, але й її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного та промислового розвитку країни. Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють такі чинники:

• сировинний фактор;

• споживчий чинник;

• фактор трудових ресурсів та наукоємності.

На основі технологічних процесів, матеріаломісткості та місця і ролі у виробничому комплексі галузі машинобудування поділяються на:

• важке;

• загальне;

• середнє;

• виробництво точних механізмів;

• виробництво приладів та інструментів;

• виробництво металевих виробів та заготовок;

• ремонт машин і устаткування.

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв'язку з тим, що на нього впливають такі чинники:

• Екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

• Невисока трудомісткість. її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

• Споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

У міжнаціональному поділі праці Україна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи потужною сировинною базою для хімічної промисловості. В надрах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей тощо. Хімічний комплекс використовує в значних обсягах як сировину, так і промислові відходи, які створюються у значних обсягах в деяких галузях промисловості (чорна та кольорова металургія, нафтопереробка, теплова електроенергетика, лісова промисловість тощо).

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) об'єднує підприємства, пов'язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини. Основний продукт лісу - деревина, яку використовують переважно для виробництва засобів виробництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Підприємства комплексу здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хімічну обробку й переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідролізну промисловість, виробництво деревно-стружкових плит, тари, а також меблеву промисловість.

Основою ЛПК України є лісове господарство, яке займається вивченням, обліком, збереженням лісів, відтворенням та поліпшенням їхньої якості, підвищенням продуктивності.