11.3. Чинники економічного розвитку

Основною проблемою забезпечення економічного розвитку є з'ясування чинників впливу і побудова моделей та механізмів збільшення обсягів валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, який є критерієм економічного добробуту суспільства.

Темпи та якість економічного розвитку залежать від певних чинників зовнішнього та внутрішнього характеру

Всю різноманітність факторів, які здійснюють вплив на економічний розвиток, можна звести до наступних груп:

• базисні фактори або фактори пропозиції;

• фактори попиту;

• фактори розподілу;

• інституційні фактори;

• соціальні фактори;

• культурні фактори;

• релігійні та інші фактори.

Різним етапам розвитку економіки відповідають різні чинники економічного розвитку та їх структурні комбінації. Кожна країна використовує доступні їй фактори для свого розвитку із врахуванням національних особливостей. Для країн з низьким рівнем розвитку більш характерним є залучення ресурсних факторів економічного розвитку, а для розвинутих ‒ інтелектуальних.

Разом з тим, існує цілий ряд факторів, які протидіють процесу економічного зростання. До них можна віднести:

• низький рівень доходів населення, що обмежує його попит;

• низька норма нагромадження підприємств, що знижує їх інвестиційні можливості;

• нестабільна соціально-політична атмосфера у країні;

• вичерпування природних ресурсів;

• підвищення рівня екологічних стандартів;

• необґрунтоване державне втручання у ринкові відносини;

• високі податкові та процентні ставки, тощо.

Серед факторів, які негативно впливають на економічне зростання, виділяють:

• корупцію, хабарництво, криміналізацію економіки;

• порушення трудової дисципліни та недобросовісне ставлення до праці;

• втрати робочого часу під час страйків, трудових конфліктів;

• техногенні та природні катаклізми, несприятливі погодні умови.

Висока результативність економіки може бути досягнута тільки при відповідному пропорційному та узгодженому залученні всього комплексу факторів економічного розвитку, які спроможні забезпечити високий рівень конкурентоспроможності країни в глобалізованому світі при обмежених економічних ресурсах.

11.4. Система інституційних чинників економічного розвитку

Систему інституційних чинників складають:

• інститути права;

• інститути управління;

• інститути власності.

Єдність і взаємодія чинників права, управління і власності створюють надійну систему продуктивного й ефективного функціонування виробничого та соціального потенціалів.

Інститути права формують щонайменше два рівні правових актів національного значення, які враховують насамперед верховенство права як найвищих вартостей людини. Йдеться верховенство права над законом держави. Рівнями правових актів є інститут конституції держави та інститути підконституційних законів, які визначають особливості відносин руху праці, капіталів, товарів і т. ін.

Стан і характер державної, політичної, економічної і соціальної організації України визначає Конституція України − її Основний Закон. Конституція України містить основні положення, що стосуються захисту прав і свобод людини та громадянина. Зокрема, вона стверджує, що всі природні права людини визначаються найвищою соціальною вартістю.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

За своїм функціональним призначенням Конституція України, тобто її положення, не конкретизують безпосередньо виробничі і соціальні відносини в економіці і державі. Сама Конституція України стверджує, що закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі її положень. Такі закони охоплюють широкий спектр відносин, що виникають у виробничій і соціальній сфері.

Зміни в національній економіці потребують адекватного правового забезпечення задля їх урахування при формуванні економічних, політичних чи соціальних рішень.

Інститути управління. Практично йдеться про інститути влади та їх функції в управлінні національною економікою. Конституція України стверджує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влад здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до підконституційних законів.

Однак практика показує, що функції влади мають трохи інший поділ з їх інститутами управління.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Функції забезпечення гарантій конституційного ладу в Україні і виконання підконституційних законів покладено на інститут Президента України.

Інститут господарської влади представлений Кабінетом Міністрів України. Функції Кабінету Міністрів зводяться насамперед до управління і регулювання господарством України.

Інститут власності. Теорія власності і практика господарювання обґрунтовують необхідність запровадження двох інститутів власності: інституту приватної власності та інституту неприватної власності.

Інститут приватної власності передбачає реального суб'єкта власності та форми її функціонування.

Суб'єктами приватної власності в Україні є фізичні особи, тобто кожен індивід має право бути власником засобів виробництва і результатів праці.

Інститут неприватної власності передбачає суспільного чи колективного власника з відповідними формами функціонування. Неприватна власність належить групі людей як сукупному власникові засобів виробництва і результатів спільної праці.

Форми двох інститутів власності функціонують як для реалізації інтересів їх власників, так і для суспільства загалом.