12.2. Складові концепції сталого розвитку

Економічний підхід до концепції сталого розвитку заснований на теорії максимального потоку сукупного доходу Хікса-Ліндаля, який може бути сформований за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і здійснюється цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних ‒ природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.

Однак при вирішенні питань про те, який капітал повинен зберігатися (наприклад, фізичний або природний, або людський капітал) і якою мірою різні види капіталу є взаємозамінними, а також при вартісній оцінці цих активів, особливо екологічних ресурсів, виникають проблеми правильної інтерпретації і розрахунку. З'явилися два види стійкості ‒ слабка, коли мова йде про не зменшуваний в часі природний та виробничий капітал, і сильна ‒ коли повинен природний капітал не зменшуватися (причому частина прибутку від продажу невідновних ресурсів повинна спрямовуватися на збільшення цінності відновлюваних природних капіталу).

Соціальна складова сталого розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу його життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання.

З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери.

Важливими є механізми взаємодії цих трьох концепцій. Економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як досягнення справедливості всередині одного покоління (наприклад, щодо розподілу доходів) та надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам населення. Механізм взаємодії економічного та екологічного елементів породив нові ідеї щодо вартісної оцінки та інтерналізації (обліку в економічній звітності підприємств) зовнішніх впливів на навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів викликала інтерес до таких питань як внутрішньопоколінна і міжпоколінна рівність, включаючи дотримання прав майбутніх поколінь, та участі населення в процесі прийняття рішень.

12.3. Чинники сталого розвитку

1. Конкурентоспроможність країни є основним показником сталого розвитку економіки ‒ чим вищий рівень конкурентоспроможності економіки, тим вищий ступінь її стійкості.

Між конкурентоспроможністю та сталістю розвитку економіки прослідковується прямий зв’язок, оскільки головною ціллю їх досягнення є стабільне економічне зростання.

2. Особливе місце в досягненні сталого соціально-економічного розвитку національної економіки займають такі чинники як людські ресурси і освіта. Це обумовлено специфічною роллю особистісного чинника в сучасній економіці і її значення для підвищення його ефективності.

3. Вирішальне значення в сучасній системі міжнародної конкуренції має інформаційно-технологічний чинник, що впливає на ефективність науково-технологічної, організаційної та управлінської складових національної економіки, її місце в системі міжнародного поділу праці, конкурентні переваги національного бізнесу і, в підсумку, ролі держави у світовому господарстві.

Якість інформаційно-технологічних ресурсів, таким чином, створює основу для сталого економічного розвитку.

4. Основна умова сталого розвитку національної економіки ‒ ефективне державне регулювання. Для цього держава розробляє певні стратегічні напрями державної політики в області науки, техніки, інновацій і підвищення конкурентоспроможності.