7. Державність та державне управління економікою

7.1. Українська держава та її засади

Держава як суспільний інститут постійно вдосконалюється упродовж усієї історії розвитку суспільств на всіх континентах світу. Здебільшого держава функціонувала як інструмент примусу і підпорядкованості її громадян законові та владі. Це призводило до суспільних конфліктів між народом і владою, революцій, громадянських воєн тощо. Для суспільного миру люди шукали форми і методи формування держави, які не допускали б суспільних потрясінь і трагедій. На сьогодні вже є чимало країн, держави яких функціонують на засадах єдності закону і влади, що забезпечує суспільний спокій і порозуміння не лише між різними етнічними групами людей, а й різними расами.

Закони держави створюються людиною для співжиття у суспільстві на основі вимог об'єктивних природних і суспільних законів. Система цих законів досить складна.

Усі закони наука поділяє на природні (об'єктивні, тобто незалежні від волі і свідомості людей) і суспільні (об'єктивні та суб'єктивні, тобто створені самими людьми). До об'єктивних суспільних законів зараховують: закон господарської збалансованості (рівноваги), закон товарообміну і закон товаровиробництва. До суб'єктивних законів належать:

• Конституція України, яка є Основним Законом державотворення і співжиття громадян у суспільстві, незалежно від їхнього національного чи етнічного походження;

• закони країни, що регулюють виробництво, працю та її оплату, фінанси, соціальний розвиток, розподіл національного продукту, оборону, безпеку і т. ін.

Закони держави − обґрунтована і затверджена самими людьми як закони система принципів, правил і норм їхніх суспільних відносин з приводу виробництва, захисту і розвитку співжиття людей і є найвищою об'єднувальною надсуспільою силою, перед якою рівні всі люди на території країни, обмеженої її кордонами.

У багатьох країнах світу держави сформовані на основі титульної нації та її національних атрибутів. Держава отримує назву титульного народу і його національні символи: мову, герб, гімн і т. ін.

Державна влада − вибрані народом його представники і передані народом їм функції ухвалювати рішення згідно з державними законами в усіх сферах суспільного життя від народу і для добробуту народу.

Отже, державна влада стає органічно єдиною з державними законами і функціонує лише за їхніми положеннями.

Поділ державної влади має здійснюватися за такими засадами: законодавча; законоґарантійна; господарська; правоохоронна; судова.

Законодавча влада. Її здійснює Верховна Рада України з її комітетами, законодавчими ініціативами інших державних органів.

Законоґарантійна влада. Визначена в Конституції України і належить лише Президентові України й підпорядкованим йому державним органам. Конституція України повинна надавати всі повноваження і засоби забезпечення Гарантій безпеки. Цими засобами є Служба безпеки України, Збройні сили України, Міністерство внутрішніх справ України, Прокуратура України, Міністерство закордонних справ України, Рада національної безпеки та оборони України. Тільки за таких умов Президент України може гарантувати її суверенітет і безпеку.

Господарська влада. За логікою Конституція мала б визначати функції Кабінету Міністрів управління усією економічною системою України, в також його органи, які їх здійснюють.

Правоохоронна влада. Це здійснення нагляду за дотриманням законодавства України всіма структурами державної влади, зокрема й господарської, населенням. Здійснює ці функції прокуратура. Разом із Президентом вона повинна гарантувати законність функціонування відносин у державі.

Судова влада. Конституційний Суд здійснює тлумачення положень Конституції України і законів. Суди здійснюють судочинство карного і цивільного характеру.