129.Волюнтаризм та анархія в менеджменті.

Волюнтаризм - Социально-философское направление, признающее волю человека движущей силой общественного развития. В политическом смысле под волюнтаризмом обычно понимаются действия, идущие вразрез с реальными потребностями, произвол.

Анархизм - Отрицание необходимости государственной власти; политическое учение, сложившееся в середине XIX в. В России идейным вдохновителем сторонников безвластия был князь Кропоткин. Они отрицали организованную борьбу с самодержавием, проявляли склонность к террору.

В аспекті розглянутої проблеми волюнтаризм - це домінування волі людини над іншими проявами духовного життя, включаючи і мислення. Тобто волюнтаризм проявляється як спроба довільно вирішувати виникаючі проблеми людини, суспільства, не рахуючись з об'єктивними законами природи, суспільства, умовами буття.

Коріння волюнтаризму містяться в християнській догматиці, навчаннях І. Канта, І.Г. Фіхте, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше. Так, передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Канта про переважне значенні практичного розуму. Кант стверджує, що хоча існування вільної волі не можна теоретично ні довести, ні спростувати, практичний розум вимагає постулювати свободу волі, у противному випадку моральний закон втратив би будь-який сенс. Виходячи з цього Фіхте бачив у волі основу особистості, а в вольової діяльності «Я» - абсолютний творчий принцип буття, джерело духовного самопорождения світу. При цьому воля у Фіхте є розумною за своєю природою, джерелом здійснення морального початку. На противагу цьому Шопенгауер дає ірраціональну трактування волі, як сліпого, нерозумного, безцільно-діючого першооснови світу, що і характеризує його як філософського песиміста. Волюнтаристично ідеї Шопенгауера з'явилися одним із джерел філософії Ніцше.

130. Організаційні зміни

В процесі функціонування організації під впливом численних факторів зовнішнього середовища виникає невідповідність сформованої організаційної структури реальним потребам. Організаційні невідповідності у таких випадках стають сферою управління організаційними змінами.

Під організаційними змінами розуміється будь-яка зміна в одному або кількох елементах організації. Зміни можуть стосуватися будь-якого елементу процесу організації (рівня спеціалізації; способів групування; діапазону контролю; розподілу повноважень; механізмів координації).

При цьому слід зауважити, що зміни у будь-якому одному підрозділі організації, як правило, впливають на інші підрозділи і на організацію в цілому.

Причини, які викликають необхідність змін, поділяють на дві групи: зовнішні і внутрішні.

Зовнішні – пов’язані із змінами в компонентах загального і специфічного середовища функціонування організації. Компоненти загального середовища:

• економічна ситуація;

• державне регулювання;

• технологічна складова;

• міжнародні аспекти;

• соціально-культурні особливості тощо.

Більш сильний вплив на необхідність проведення організаційних змін чинять фактори специфічного середовища:

• конкуренти;

• споживачі;

• постачальники.

Внутрішні чинники також можуть бути причинами організаційних змін. При цьому:

• частина з них може бути наслідком прямого та/або непрямого впливу змін у зовнішньому середовищі,

• решта може бути результатом розвитку самої організації.

Організації можуть пристосовуватися до змін у середовищі трьома способами:

• адаптація до змін у середовищі, які не були заздалегідь визначені. Отже, для цього способу характерним є реагування із запізненням;

• пристосування до середовища шляхом урахування тенденцій його розвитку. Цей спосіб передбачає наявність механізмів постійного спостереження за середовищем. Його використовують організації, які "шукають" змін;

• організація намагається пристосовувати середовище під себе. Такий спосіб використовують виключно сильні, великі організації, що займають монопольне становище на ринку.