108. Концепція атрибутивного лідерства (причинно-наслідковий підхід до вивчення лідерства).

Дана концепція спирається на теорію атрибуції, яка пояснює причинно-наслідковий зв'язок між тим, що сталося, тим, що люди вважають причиною того, що сталося. Атрибутивний підхід до лідерства виходить з того, що висновки лідера в рівній мірі, як і поведінка послідовників, обумовлені реакцією лідера на поведінку останніх. Спостерігаючи за роботою підлеглих, лідер отримує інформацію про те, як вона виконується. У залежності від цього він робить свої висновки про поведінку кожного з працівників вибирає стиль своєї поведінки таким чином, щоб адекватнс реагувати на поведінку підлеглого. Визначення лідером причин поведінки підлеглого базується на трьох складових: особистість, сама робота, організаційне оточення чи обставини. У пошуку причин лідер намагається отримати три різні види інформації про поведінку підлеглого: ступінь відмінності, послідовність і ступінь унікальності. Перша пов'язана з бажанням керівника зрозуміти зв'язок між поведінкою і роботою з тієї точки зору, наскільки дану поведінку можна приписати відмітних особливостей завдання. По-друге, лідера цікавить те, наскільки підлеглий послідовний у прояві даної поведінки або як часто така поведінка у нього проявляється. І нарешті, лідер враховує, наскільки інші підлеглі ведуть себе таким же чином. Тобто чи є дана поведінка унікальним, характерним для одного підлеглого або спостерігається у багатьох На описаний вище процес визначення лідером причин того, що сталося впливають атрибутивні регулятори або перешкоди, які спотворюють його сприйняття і змушують лідера бути непослідовним у своїй поведінці. Чим більше поведінку підлеглого бачиться лідеру як результат його особистісних харатеристик (внутрішні причини), тим більше лідер покладає на підлеглого відповідальності за результати. У цьому випадку окремі риси особистості підлеглого стають атрибутивними перешкодами.

109. Концепція перетворюючого лідерства або лідерство для змін

Поняття перетворюючого або реформаторського лідерства має багато спільного з харизматичним лідерством, але трактується істотно. Лідер -реформатор мотивує послідовників шляхом підвищення рівня їхсвідомості у сприйнятті важливості та цінності поставленої мети,надання їм можливості поєднати свої особисті інтереси із загальноюметою, створення атмосфери довіри та переконання послідовників унеобхідності саморозвитку. Лідер-реформатор - це перетворювач, а нерятівник, він проявляє творчість, а не кудеснічество, за ним стоятьреалії, а не міфи, він веде послідовників від результату до результату, а невід обіцянки до обіцянки, орієнтує людей на працю, а не на дивіденди, йогомета не змінити світ, а змінитися у світі через розвитку.

Модель перетворює або реформаторського лідерства припускаєнаявність у лідера і послідовників певної поведінки, придатного, задумку розробників моделі, для творчого вирішення проблеми в кризовійситуації.

Модель має ряд відмінних моментів. По-перше, визнаєтьсянеобхідним для лідера впливати на послідовників через залучення їх доучасті в управлінні, бути самому частиною групи організації, а не «стоятинад нею», з ентузіазмом підтримувати спільні зусилля. Від послідовниківпотрібно не сліпе слідування за лідером, а критична оцінканаданих можливостей і свідомий підхід до своїх дій,зменшення вплив емоцій і збільшення значимості раціональності вповедінці. По-друге, оскільки атмосфера довіри розвиває сильнувзаємозалежність між лідером і послідовниками, то виникає серйознанебезпека того, що керівник оточить себе угодовцями, або жнавпаки, керівник піде на поводу у підлеглих. Ці два традиційніпідходу не придатні для лідера-перетворювача.