1. Вступна частина
Мережа автомобільних доріг зв'язує службово-технічну зону забудови аеродрому, зі станцію постачання, базовими складами ПММ, авіамістечком з метою забезпечення найбільш доцільної та економічної організації перевезень при можливо меншій довжині і вартості доріг. Таким чином, мережа автомобільних доріг повинна задовольняти умову найбільш ефективного використання автомобільного транспорту або найменших тимчасових, магістральних і технічних витрат на будівництво доріг.
2. Основна частина
2.1. Елементи плану дороги.
Намічений на місцевості напрямок осі майбутньої автомобільної дороги називається її трасою.
Автомобільна дорога у плані здебільшого має звивистий вид і складається з прямих і кривих ділянок.
У плані автомобільна дорога характеризується:
загальною довжиною;
шириною проїзної частини, узбочин,дорожнього і земляного полотна;
кількістю кутів поворотів і кривих та їхніми елементами;
умовами видимості на кривих ділянках та в закритій місцевості;
числом і характером переходів через водотоки;
числом перетинань з іншими автомобільними і залізничними дорогами;
віддаленням від інших автомобільних і залізничних доріг;
характером проходу через населені пункти або їх обходу;
природними умовами місцевості в смузі дороги.
Вибір напрямку військової автомобільної дороги у тому числі під'їзної до військового аеродрому має враховувати: вододільний, долинний, косогірний і поперечно вододільний ходи.
При вододільному ході дорога може бути протрасована прямими великої довжини, що забезпечують великі швидкості руху, водовідвід вирішується легко, водопропускних споруджень мало. Але занадто довгі прямі ділянки дороги, що проходять по одноманітній місцевості, діють стомлююче на водіїв. Тому довжину їх не варто робити більш 5–7 км. Крім того, при вододільному ході погіршуються умови маскування дороги і просування по ній.
Доловим ходом називається положення траси уздовж річкового долу.
Розташування траси на річковій терасі, що не затоплюється, може виявитися зручним, якщо долина не дуже звивиста. Але штучних споруд може бути багато (притоки, оповзи, болота). У гірській місцевості траса прокладається, як правило, по річкових долах. Умови маскування дороги і просування по ній, краще, ніж при вододільному ході.
При косогірному ході – обсяг робіт з улаштування штучних споруд менший, ніж при доловому ході, але зростає обсяг робіт по забезпеченню стійкості земляної полотнини. Маскування може бути краще, ніж при інших ходах.
Поперечно-вододільним ходом є хід, коли траса перетинає вододіл.
Якщо ухили місцевості уздовж траси задовольняють допустимі значення – хід називається вільним. При проходженні траси по крутому косогору з граничним ухилом, – хід називається напруженим.
При трасуванні автодороги на крутих схилах для одержання поздовжніх ухилів, що не перевищують максимальне значення, застосовують розвиток лінії. Лінію розвивають так (рис. 1), щоб її довжина l дорівнювала:
,
де Δh – різниця відміток точок початку і кінця ділянки траси дороги (здебільшого дорівнює висоті перерізу рельєфу, місцевості зображеного горизонталями на топографічній карті); imax – максимально допустимий поздовжній ухил.
Рис. 1. Розвиток траси з заходом у супроводжуючий тальвег (ліворуч) та на схилі (праворуч)
У рівнинній місцевості при сприятливих ґрунтових і гідрогеологічних умовах необхідно скрізь, де можливо, витримувати прямолінійний напрямок під'їзних доріг. Горбистий або гірський рельєф змушує відхиляти напрямок доріг від прямих, що з'єднують задані пункти і контрольні точки траси.
Контрольними точками є точки, що визначають місця перетинання рік, залізниць, перевалів через хребти, обходів боліт, нестійких косогорів, зсувів, обвалів та інших перешкод, що зустрічаються при прокладанні траси. У результаті цього траса теж набуває звивистого характеру і являє в плані ряд прямих, сполучених кривими.