2. Будівництво доріг в пустелі.
До пустель відносять області з малою кількістю опадів (менше 200 мм за рік); різко континентальним кліматом і поганою рослинністю. Основним, найбільш поширеним ґрунтом пустелі є пилуватий пісок.
На підготування доріг і колонних шляхів у піскових пустелях впливають:
- особливості рельєфу місцевості і ґрунтів;
- жаркий клімат і маловодість, а іноді взагалі відсутність води;
- відсутність якісних місцевих дорожньо-будівельних матеріалів;
- труднощі орієнтування і маскування;
- слабо розвинена і поганої якості мережа існуючих доріг.
Найбільші труднощі в будівництві автодоріг виникають у районах піскових і солончакових ґрунтів. У районах з дрібнопісковими ґрунтами виникає небезпека видування земляного полотна або занос дороги барханним піском, що переміщується під впливом вітру. Рухливі піски зустрічаються у вигляді барханних ланцюгів, поодиноких барханів і барханних горбистих утворень. Розташовані вони перпендикулярно напрямку пануючих вітрів і мають положисту (з ухилом 9–22%) навітряну і круту (з ухилом 50–60%) підвітряну сторону.
Рухливі піски для колісних бойових і транспортних машин непрохідні.
Закріплені піски займають велику частину площі піскових пустель. Вони зустрічаються у вигляді гряд, бугрів та рівнин.
Висота піскових бугрів і гряд складає в середньому 5–10 м. Схили положисті з ухилом 18–22%. Піскові рівнини являють собою рівні або слабо горбисті масиви піску, придатні для просування усіх видів бойової техніки і транспорту.
Значну частину площ пустелі займають засолені ґрунти. Більшість із них мають щільну структуру і допускає просування машин протягом усього посушливого періоду.
Ділянки сильно засолених ґрунтів при експлуатації доріг під час дощів та при високому рівні ґрунтових вод намагаються обходити. Земляне полотно в таких умовах будують у насипах висотою не менше 1,0 м. Верхній найбільше засолений прошарок ґрунту товщиною 15–20 см знімають як з-під насипу, так і на місці забирання ґрунту.
Для запобігання піскових заносів земляному полотну надають обтічну форму (рис. 12).
Рис. 12. Обтічний профіль автодороги в районах незакріплених пісків
Ця форма забезпечує перенесення піску через автодорогу, а прилягаюча місцевість у межах 40–50 м від осі дороги вирівнюється. Захист від заносів автодороги піском можна забезпечити установкою щитів. Вони створюють перешкоди вітропісковому потокові та призводять до відкладення піску на підходах до автодороги. Щити встановлюють на відстані 30–40 м від автодороги з навітряної сторони. В міру накопичення відкладень піску щити переставляють.
Перенесення піску окремих барханів через автодорогу (рис. 13) може бути врегульовано укладкою очеретяних щитів з навітряної сторони барханів по нижній частині схилу. Верхня частина бархана поступово переноситься вітром через дорогу. В міру здування частини бархана, щити поступово з верху знімаються.
Рис. 13. Регулювання швидкості переміщення бархану
Захист автодороги від піскових заносів може бути забезпечений також улаштуванням у 30–40 м від її осі відсічного вала висотою 1,5–2,0 м (рис. 14). Смугу між відсічним валом і автодорогою старанно вирівнюють і придають плавний обрис.
Рис. 14. Відсічний вал і відсічна смуга
Відсічний вал і прилягаючу відсічну смугу покривають бітумною емульсією. Висхідні потоки повітря створюють завихрення і піднімають пісок нагору і цим полегшують його перенесення через автодорогу.