Тема 10: Методи планування виробничої діяльності.

Класифікація методів планування.
Сіткове планування та управління.
1. Загальні положення і поняття.
2. Методика побудови та розрахунку сіткових графіків.
3. Оптимізація сіткових графіків.

1. Класифікація методів планування.

Методи планування, що застосовуються на підприємствах, можна звести в групи:

Статистико-економічні методи.

Використовують статистичні прийоми аналізу звітної інформації для обґрунтування величини планових показників. Вони передбачають застосування планових коефіцієнтів для умов, що змінюються. Недоліком цих елементів є те, що вони не забезпечують прогресивного характеру планових показників, оскільки орієнтуються головним чином на звітні дані.

Нормативно-розрахункові методи.

Включають в себе вивчення та аналіз внутрішніх виробничих резервів, використання науки та техніки, узагальнення передового досвіду і на цій основі встановлюється прогрес планових норм. Їх застосування в балансових розрахунках по виробництву і реалізації продукції, використання виробничих потужностей та основних фондів робочої сили та інших показників дозволяє технологічно та економічно обґрунтовувати план. Недоліком даного методу є те, що при одноваріантності розрахунків план може бути далеким від оптимального.

Метод оптимального планування – це вибір з багатьох варіантів плану кращого, що забезпечує найбільш ефективне використання ресурсів та часу.

Знаходження оптимального варіанту управлінського рішення конкретної задачі потребує використання електронно-обчислюваної техніки і спеціальних математичних методів та прийомів, що дозволяють найкоротшим шляхом знайти оптимальне рішення.

Процес вирішення оптимізаційної задачі полягає у виборі критерію оптимальності, побудови математичної моделі процесу і знаходження ефективного методу вирішення задачі.

На енергопідприємствах за допомогою методів планування проводиться розподіл активного енергонавантаження енергооб’єднаннями між суміжно працюючими електростанціями, що мають різні технічні і економічні параметри та використовують різні види енергоресурсів. В якості критерію оптимальності приймається оптимальна витрати палива або досягнення собівартості продукції, що випускається. Метод оптимального планування використовується для розподілу загального виробітку енергії електростанції між її основними агрегатами; для вибору самого вигідного складу працюючого обладнання по годинах доби; для розподілу реактивного навантаження в об’єднані та вирішенні інших задач.

2. Сіткове планування та управління.

На енергетичних підприємствах широко використовуються методи сіткового планування і управління. Ці методи використовуються для розробки оптимальних графіків ремонту обладнання при організації будівництва енергооб’єктів при плануванні технічних розробок. Їх застосування є ефективним, коли досягнення цілей потребує узгодження в часі дій багатьох учасників комплексу робіт. Для них характерне охоплення великої кількості різних робіт і взаємозв’язків їх виконавців, а також до вирішення ступеню впливу кожного з них на кінцевий результат. Ці методи ґрунтуються на використанні сіткового графіка в якості моделі процесу, який планується і контролюється по ходу виконання.

Загальні положення і поняття.

Сіткова модель – це графічне зображення комплексу взаємопов’язаних робіт, що виконуються в певній послідовності.

Сітковий графік складається з наступних елементів: робіт і подій.

Події по своїй природі не мають тривалості в часі. Вони відмічають факт закінчення однієї або декількох робіт, що визначає незалежність початку наступних робіт.

По ролі в сітковому графіку розрізняють:

Вихідну подію. Вона відмічає умову початку розробки. Їй не передує жодна робота.
Завершальну (кінцеву). Це подія, після якої не виконується жодна робота. Вона відмічає факт досягнення мети.
Проміжні події – фіксують закінчення одних робіт і початок наступних.

По кількості вхідних робіт розрізняють події складні і прості. Складна має 2 вхідні роботи і більше.

Вона вважається завершеною, якщо закінчені всі роботи, що передують їй. Події на графіку зображаються кружком і отримують номер. Початкова подія має 0-й номер, а всі наступні події мають номери в зростаючому порядку.

Роботи - це окремі процеси, операції, виконання яких пов’язане з затратою часу, праці, ресурсів. Робота на сітковому графіку позначається стрілкою. По характеру використання часу та ресурсів в сіткових графіках розрізняють 3 види робіт:

Роботи, які споживають час, працю, матеріальні засоби.
Роботи очікування – це процеси, що потребують по технологічних і організаційних причинах тільки затрати часу (твердіння бетону, висихання фарби). Роботи очікування на сітковому графіку зображаються суцільними лініями, як і звичайні.
Фіктивні роботи (роботи залежності). Вони служать тільки для позначення логічних зв’язків між закінченням одних і початком других робіт, позначаються пунктирною стрілкою.

Кожна робота має один початок і один кінець. Вона визначається в сітковому графіку при допомозі коду, що утворюється з номерів подій. Код роботи складається з номера початкової події і кінцевої.

Прийняте позначення подій, що розглядаються через і, а наступної – через j. В загальному випадку записана робота позначається через j. Але можливі інші комбінації. Безперервна послідовність взаємопов’язаних робіт в сітковому графіку утворює шляхи. Відповідно до того, що на виконання окремих робіт потрібні затрати часу, то шляхи в сітковому графіку мають певну тривалість, що визначається як сума тривалості робіт, що утворюють даний шлях.

Послідовність взаємопов’язаних робіт від початкової до кінцевої події називається повним шляхом.

Повний шлях найбільшої тривалості називається критичним шляхом і позначається через , а тривалість шляху –.

На графіку критичний шлях позначається жирною лінією. Критичний шлях визначає загальну тривалість виконання всього комплексу робіт або найбільш ранній можливий термін його виконання. Шляхи, які по тривалості мало відрізняються від критичного, називаються підкритичні. Всі решта шляхів сіткового графіка називаються ненапруженими. Всі шляхи, крім критичного, мають визначений резерв часу. У зв’язку з цим з’являється можливість передати частину ресурсів з робіт, що лежать на ненапружених шляхах на роботи критичного шляху, скорочуючи тим самим тривалість і прискорюючи закінчення комплексу робіт, що розглядаються. Різниця між тривалістю критичного шляху і тривалістю повного шляху називається резервом повного шляху, і позначається через.