§ 9. Дослідження нервової системи

Нервова система, яку умовно розділяють на центральну (головний і спинний мозок), периферичну (периферичні нерви головного і спинного мозку) і вегетативний відділ, регулює всі функції організму, забезпечує взаємозв’язок їх у самому організмі, а також взаємозв’язок організму й зовнішнього середовища.

План дослідження. Дослідження нервової системи проводять за та- ким планом: дослідження поведінки тварин, дослідження черепа й хребта, дослідження органів чуттів, дослідження чутливості, рефлексів, м’язового тонусу й координації рухів, судорог, парезів, паралічів.

Дослідження поведінки тварин. Поведінку тварин досліджують ме- тодом спостереження за ними, вивченням реакцій їх на безумовні й умовні подразники з метою визначення функціонального стану кори великих півкуль головного мозку. Спостереження найкраще проводити в звичайних для тварин умовах. При цьому звертають увагу на поло- ження тіла, вираз очей, рухи вух, стан м’язів голови, характер поведін- ки (мукання, іржання, гавкіт, облизування, виляння хвостом), ставлен- ня до свого господаря, до однолітка або до потомства, а також на ряд захисних реакцій, які проявляються ухиленням, переміщенням вбік, гарчанням, оскалюванням зубів, прагненням ударити рогом, кінцівкою, укусити.

Особливу увагу та обережність слід проявляти в тих випадках, коли у тварин спостерігається раніше не властива їм виражена агресивність.

Порушення діяльності кори великих півкуль викликає відповідні розлади поведінки тварин. До них належать виражені в різній мірі пригнічення, збудження, вимушені рухи й положення тіла.

Пригнічення є однією з найбільш поширених форм розладу поведін- ки. Воно характеризується послабленням або відсутністю рухової актив- ності тварин, її психічних функцій і реакції на зовнішні подразнення.

При легкому ступені пригнічення (млявість, апатія) помічається ма- лорухливість тварин, байдужість до всього навколишнього. Всі функції нервової системи при цьому зберігаються. Звичні подразники (фіксація, окрик тощо) легко викликають реакцію, близьку до звичайної. Проте на самоті тварини стають байдужими. Стан апатії спостерігається в почат- ковій стадії хвороб печінки, які перебігають з явищами інтоксикації, при порушеннях обміну речовин, гіпотрофії молодняку і багатьох інших незаразних та інфекційних захворюваннях тварин.

Більш виражене пригнічення — ступор (сонливість) характеризуєть-

ся зниженням збудливості й послабленням відповідних реакцій на по- дразнення. Тварина майже весь час лежить; в стоячому положенні го- лова опущена, очі напівзаплющені або заплющені. Тварина ледве пе- ресуває кінцівки, зачіплюється ними за землю, хитається і навіть па- дає.

Сопорозний стан (сопор), або сплячка, спостерігається при глибоких розладах функцій великих півкуль і, на відміну від ступору, межує з втратою свідомості. Тварина впадає в глибокий сон, з якого її можна

76

вивести на короткий час тільки за допомогою сильних подразників (електричний струм, обливання холодною водою).

Коматозний стан (кома) характеризується повною втратою свідомос- ті, відсутністю психічних функцій, зникненням рефлексів, крім корне- ального. Тварина впадає в глибокий сон. Різко уповільнюються і ослаб- люються вегетативні функції (серцебиття, дихання, обмін речовин то- що).

Сопорозний і коматозний стан часто буває при інфекційних захво- рюваннях, які перебігають з ураженням головного мозку (хвороба Ауєс- кі, сказ, чума), а також при піроплазмідозах, які ускладнюються ура- женням мозку, і кормових інтоксикаціях. У високопродуктивних молоч- них корів вони бувають при порушенні обміну речовин з тяжкими роз- ладами функцій кори головного мозку. Особливо типова кома при піс- ляродовому парезі, яка перебігає з повною втратою психічних функцій, зниженням температури тіла, відсутністю рефлексів і всіх видів чутли- вості. Слід також відмітити розвиток коматозного стану у корів при пе- рвинному кетозі, що виникає внаслідок розладу вуглеводно-жирового й білкового обміну з утворенням і нагромадженням в організмі великої кількості кетонових тіл. Дуже характерне пригнічення у телят при роз- витку токсичної диспепсії, коли можна простежити в динаміці швидкі зміни всіх ступенів пригнічення, аж до коматозного стану.

Збудження являє собою порушення поведінки тварини, яке прояв- ляється в посиленні всіх психічних і рухливих функцій (різними при- ступами буйства і прагненням рухатись). Його слід розглядати як на- слідок підвищеної збудливості кори головного мозку при запаленнях, підвищенні тиску всередині черепа, дії на мозок токсичних речовин.

Увеликої рогатої худоби збудження може проявлятися в початковій стадії кетозу, при отруєннях нітритами і нітратами, деякими отруйни- ми рослинами (чемериця, віха отруйна).

Уконей збудження спостерігається при захвороюваннях з явищами кольок (гостре розширення шлунка, ентералгія, гострий метеоризм ки- шок). При цьому вони проявляють непокоєння, переступають кінцівка- ми, падають на землю, качаються, б’ються.

Дуже характерне збудження при сказі. У великих тварин з’явля- ється не властива їм агресивність до інших тварин і людини. Найбільш різко виражені явища збудження при інфекційних енцефаліті, менінгі- ті. Для інфекційного енцефаломієліту коней особливо характерне не- стримне прагнення рухатись вперед, не звертаючи уваги на перешкоди. Причому після падіння коні продовжують рухати кінцівками в лежа- чому положенні.

У більшості випадків у всіх видів тварин періоди збудження зміню- ються періодами пригнічення.

Вимушені рухи й положення тіла характеризуються появою незви- чайних, не властивих здоровій тварині рухів, які спостерігаються про- тягом тривалого часу. Вони пов’язані з ураженням ділянок центральної нервової системи, що регулюють рухливі функції. Тварини в цих випа- дках безперервно рухаються по колу в один бік (манежні рухи). Такий

77

рух виснажує тварину, нерідко вона падає і гине. Подібні явища часто спостерігаються у овець при ценурозі.

Вимушені рухи можуть проявлятися нестримним рухом вперед, на- зад, валикоподібними рухами, пересуванням убік, безцільним блукан- ням, обертальним рухом навколо однієї з кінцівок. Ненормальні рухи виявляються при запаленні головного мозку і його оболонок, абсцесах і пухлинах, а також при крововиливах у мозок.

Вимушене положення тіла найчастіше буває пов’язане з вимушеним лежанням. При цьому звертають увагу на положення голови, шиї, кін- цівок, напруження або розслаблення м’язів. Слід звернути увагу на таку особливість, як спроба встати, якщо тварина робить її. Вимушене положення спостерігають в основному у коней при кольках, правці, плевриті, при всіх хворобах, які перебігають з тяжкою формою задиш- ки, при деяких ураженнях мозку, а у великої рогатої худоби — при тя- жкій формі остеодистрофії.

На промислових тваринницьких комплексах та у великих спеціалі- зованих господарствах з промисловою технологією утримання важливе значення має оцінка групової поведінки тварин. Вона дає змогу визна-

чити оптимальні характеристики мікроклімату, обладнання тваринни- цьких приміщень, кількість складу груп і способів утримання тварин.

Дослідження черепа і хребта проводять оглядом, пальпацією, перку- сією, рентгеноскопією й рентгенографією.

Оглядом черепа можна виявити різні його деформації як в цілому, так і окремих частин. Місцеві випинання лобової ділянки і черепної кришки спостерігаються при травматичних ушкодженнях і пухлинах стінки черепа, при новоутвореннях у мозку. Більш ретельне обстежен- ня черепа проводять за допомогою пальпації. Вона дає змогу виявити болючість при запаленнях мозку і його оболонок, при запаленні лобо- вих синусів, при травмах черепа, пухлинах мозку, ехінококозі й цену- розі (овець); підвищення температури черепа при сонячному ударі, ме- нінгіті, інколи при інфекційному енцефаломієліті коней, гіперемії моз- ку; м’якість і навіть прогинання кісткових пластинок при рахіті і тяж- ких формах остеодистрофії, при розвитку пухлин мозку.

Перкусією черепа, яку проводять обушком перкусійного молоточка на симетричних ділянках, визначають притуплений звук при наявності ценурозних і ехінококових міхурів, щільних пухлин і водянці шлуноч- ків мозку.

Під час дослідження хребта оглядом можна побачити його викрив- лення: лордоз (прогин хребта вниз), сколіоз (дугоподібне скривлення вбік) і кіфоз (викривлення вгору).

Найчастіше викривлення хребта спостерігається при остеодистрофії у високопродуктивних молочних корів, коли внаслідок декальцинації кіст- кової тканини відбувається зменшення щільності й міцності кісток. Ви- пинання хребта на обмежених ділянках виникає внаслідок пошкоджен- ня хребців, запалення кісткової тканини і розвитку в цих місцях пухлин.

Пальпацією за ходом хребта вдається виявити виражену різною мі- рою болючість. Больові реакції, виявлені на обмежених ділянках, мо-

78

жуть бути наслідком ударів, здавлювання мозку і місцевих запалень. Розлитий біль вздовж хребта виявляється при запаленні оболонок мозку.

Дослідження органів чуттів проводять оглядом, спостереженням і визначенням рефлекторної збудливості організму тварини. Досліджен- ню підлягають органи зору, смаку, слуху і нюху.

Під час дослідження зорового апарату звертають увагу на стан по- вік, кон’юнктиви, склери, зіниці і сітчастої оболонки ока. Зір перевіря- ють під час проводження тварини через різні перешкоди. Зряча твари- на вільно пересувається, зупиняється перед перешкодами або пересту- пає, перескакує, обходить їх; при втраті зору вона рухається обережно, невпевнено, часто спотикається, наштовхується на розташовані за на- прямком руху перешкоди. З патологічних змін органів зору важливе діагностичне значення мають набряки повік, звуження очної щілини, опускання верхньої або нижньої повіки, а також зміни очного яблука, зіниці, рогівки, райдужної оболонки і сітчатки.

Набряк повік, який зумовлює звуження очної щілини, найчастіше виникає внаслідок травматичних ушкоджень, при захворюваннях, які супроводяться сильним збудженням і неспокоєм тварини (менінгіт, ін- фекційний енцефаломієліт, кольки), а також вимушеним лежанням (паралічі, гемоглобінурія). Крім того, він може бути характерною озна- кою набрякової хвороби свиней, деяких захворювань інфекційної або алергічної природи (кровоплямиста хвороба коней, злоякісна катара- льна гарячка великої рогатої худоби, чума собак, дифтерит птахів, си- роваткова хвороба). Набряк повік спостерігається також при захворю- ваннях нирок (нефрит, нефроз, нефросклероз).

Опускання верхньої повіки (птоз) відбувається внаслідок паралічу м’язових волокон, які її піднімають. Опускання часто виявляють при інфекційному енцефаломієліті коней. Опускання нижньої повіки є раннім симптомом ботулізму, а випадання миготливої перетинки (тре- тьої повіки) є характерною ознакою правця у коней, отруєння нікоти- ном і стрихніном.

Западання очних яблук (енофтальм) часто спостерігається при гіпо-

функції щитоподібної залози, виснаженні та зневодненні організму.

Випадання очних яблук (екзофтальм) буває при гіперфункції щитопо-

дібної залози, лейкозі (у великої рогатої худоби), сильних больових від- чуттях.

Косоокість (страбізм) є ознакою розвитку запальних процесів або пу- хлин в середньому й центральному мозку та ураження ядер окорухових нервів.

Дрижання очей (ністагм) у вигляді мимовільних ритмічних коли- вань очних яблук помічаються при ураженні мозочка, стовбура мозку, захворюванні вух, ураженнях вестибулярного апарату.

Розширення зіниці (мідріаз) трапляється при сильному збудженні, менінгіті, ценурозі, отруєннях дурманом, блекотою, цикутою тощо.

Звуження зіниці (міоз) можливе при підвищенні внутрішньочереп- ного тиску та при отруєннях ареколіном, пілокарпіном, фізостигміном (езерином).

79

Втрата зору (повна або часткова) спостерігається при менінгіті, ен- цефаліті, інфекційних і паразитарних ураженнях головного мозку, А-гіповітамінозі, а також при отруєннях ріжками, плісеневими гриба- ми, хронічному отруєнні свинцем, ртуттю і кухонною сіллю (у свиней).

Смак у тварин досліджують спостереженням за реакцією на різні гіркі, сольові та інші незвичайні речовини.

Слух досліджують спостереженням за сприйманням твариною зви- чайних звукових подразників (звуки, які долинають з приміщень, в яких утримують тварин, з двору, а також людська мова, окрик, поклик, свист тощо). При ураженні внутрішнього вуха, де розміщений нервово- слуховий апарат, високі звуки (свист, голосний окрик) тваринами сприймаються гірше, а при захворюванні звукопровідних шляхів (зов- нішнього й середнього вуха) тварини гірше сприймають низькі звуки.

Підвищення слухового сприймання можна спостерігати в початко-

вих стадіях кетозу у корів, інфекційного енцефаломієліту коней, сказу. Різке зниження або втрата слуху (глухота) є ознакою ураження дов-

гастого мозку й вискової частини кори головного мозку.

Нюх досліджують спостереженням за реакцією тварин, яким дають запашні корми, з добре відомим для них запахом. При цьому усувають зорові відчуття. Порушення нюху може бути пов’язане з патологічним станом слизової оболонки носових ходів, а також з ураженням цен- тральної нервової системи й порушенням функції нюхового тракту та коркового нюхового центру. Останні спостерігаються при пухлинах і водянці мозку.

Дослідження чутливості проводять різними способами. Розрізняють три основні форми чутливості: поверхневу, глибоку й інтерорецептивну. До поверхневої чутливості відносять чутливість шкіри й слизових обо- лонок; до глибокої — чутливість глибоко розміщених тканин (м’язів, сухожилків і зв’язок, кісток і фасцій), а до інтерорецептивної — чутли- вість внутрішніх органів.

При дослідженні поверхневої (шкірної) чутливості визначають так-

тильну, больову, температурну і електричну чутливість. Тактильну чу- тливість досліджують легким і швидким доторкуванням соломинкою, тонкою щіточкою або іншим предметом до шерсті (волосяного покриву) тварини на ділянці вушної раковини, холки, спини, живота, навколо ні- здрів. Попередньо тварині зав’язують очі. У відповідь на подразнення помічаються скорочення підшкірних м’язів даної ділянки, яке проявля- ється тремтінням шкіри. При підвищенні, зниженні або зникненні так- тильної чутливості ця реакція виражена більш різко, знижена або її зовсім немає.

Больову чутливість досліджують поколюванням шкіри кінчиком го- лки. Звичайно починають його на ділянці крупу. Потім уколи наносять на ділянці попереку і спини вздовж хребта і на ділянці бокової поверх- ні шкіри. Здорові тварини при цьому оглядаються, притискають вуха, піднімають тазову кінцівку, обмахуються хвостом, намагаються ухили- тися, укусити або вдарити. При розладі больової чутливості можливі ослаблення або повна відсутність реакції з боку тварини навіть тоді,

80

коли голку занурюють глибоко в товщу м’язів. У деяких випадках спо- стерігається різка реакція.

Температурну чутливість досліджують за допомогою пробірок або хімічних склянок, наповнених гарячою й холодною водою, які прикла- дають поперемінно до різних ділянок поверхні тіла. Чітку реакцію від- мічають тільки на сильні теплові подразнення, які по суті викликають вже не температурні, а больові відчуття. Найбільш чутливі в цьому відношенні внутрішня поверхня стегна і шкіра на ділянці живота. Від- повідна реакція на такі подразнення проявляється тим, що тварина починає непокоїтись, намагається ухилитися від дослідження, повертає голову, піднімає кінцівку, обмахується хвостом, хоче вдарити або вкуси- ти.

Під час дослідження електричної чутливості тварині зав’язують очі і певні ділянки тіла злегка подразнюють електричним струмом. При цьому здорова тварина намагається ухилитися від подразнення, підні- має кінцівку, відходить убік, гавкає, вищить або робить спроби вдарити чи вкусити.

Патологічні зміни чутливості можуть проявлятися підвищенням (гі- перестезія), зниженням (гіпоестезія) і повним зникненням чутливості (анестезія).

Гіперестезію спостерігають при ураженні чутливих нервів або їх провідних шляхів, що найчастіше викликає різке підвищення больової чутливості (гіпералгезію). При гіперестезії навіть слабкі подразнення (збирання шкіри в складку, натискування пальцями, посмикування за пасмо шерсті (волосся), легке поколювання (голкою) викликають сильні болі.

Гіпоестезія й анестезія є наслідком ураження якої-небудь ділянки провідних шляхів. Загальне зниження шкірної чутливості на всій пове- рхні тіла спостерігається при пригніченні центральної нервової системи і може бути при багатьох захворюваннях. Повна втрата чутливості бу- ває при тяжких хворобливих процесах з явищами коми.

Своєрідний якісний розлад шкірної чутливості — парестезія — про- являється тим, що тварини можуть постійно обнюхувати, лизати, роз- чухувати і навіть розгризати окремі ділянки тіла, і спостерігається при хворобі Ауєскі, сказі і при порушеннях обміну речовин.

Дослідження глибокої чутливості полягає в тому, що тварині нада- ють незручного для неї положення, наприклад виносять далеко вперед грудну кінцівку або перехрещують кінцівки. Здорова тварина відразу, як тільки дія сили буде усунена, займає звичне положення. При розла- дах глибокої чутливості тварини довго зберігають штучно створене по- ложення. Найрізкіші розлади глибокої чутливості у коней бувають при енцефаліті, оглумі, тяжких хворобах печінки, інтоксикації, отруєннях, а у телят при білом’язовій хворобі.

Дослідження рефлексів проводять шляхом несподіваного дотику до різних ділянок тіла і спостереженням за відповідними реакціями на цей дотик. Всі рефлекси, які використовуються в клініці, поділяються на поверхневі й глибокі. До поверхневих належать шкірні рефлекси й

81

рефлекси із слизових оболонок, а до глибоких — рефлекси, що виника- ють з глибоколежачих частин (м’язів, сухожилків, окість).

Зниження або зникнення рефлексів шкіри і слизових оболонок може спостерігатися при ураженнях головного і спинного мозку. Підвищення рефлексів, які звичайно гальмуються корою мозку, буває при уражен- нях центрального рухливого нейрона (неврона).

Дослідження координації рухів, під якою слід розуміти сувору роз- міреність рухів тварин і тих органів тіла, які беруть участь у цих рухах, проводять шляхом спостереження за твариною. Розлад координації ру- хів називається атаксією. Залежно від характеру розладу розрізняють статичну, динамічну і змішану атаксії.

Статична атаксія проявляється порушенням рівноваги тіла тварини в стані спокою. Тварина ледве тримається на широко розставлених кін- цівках. При цьому помічається похитування тулуба, голови, крупа, сла- бкість кінцівок — тремтіння, згинання їх у суглобах або прогинання. У тяжких випадках тварина сідає або валиться назад, падає, переверта- ється через голову.

Динамічна атаксія помітна тільки під час руху. Вона характеризу- ється похитуванням заду, погойдуванням всього тулуба, нерозміреною поставою кінцівок. Тварини рухаються невправно, невпевнено, інколи високо піднімають кінцівки і з силою опускають їх на землю. Розлади посилюються після зав’язування очей.

Атаксії в основному виникають при порушенні провідників глибокої чутливості й ураженні мозочка.

За локалізацією вогнищ ураження розрізнять такі атаксії: перифе- ричну, зумовлену спінальними захворюваннями (ураженнями верхніх стовпів спинного мозку), вестибулярну, яка розвивається при ураженні лабіринту й вестибулярного нерва, і мозочкову.

Судороги — це мимовільні скорочення м’язів. За характером м’язо- вих скорочень судороги поділяються на клонічні й тонічні, за похо-

дженням — на центральні й периферичні.

Клонічні судороги характеризуються короткими й частими скоро- ченнями окремих м’язів або м’язових груп, які змінюються розслаблен- ням їх. Вони спостерігаються при отруєнні кухонною сіллю, кормових отруєннях, кишковій інтоксикації, а також при тяжких формах інфек- ційних хвороб, ураженні головного мозку і його оболонок внаслідок анемії і порушення мозкового кровообігу, при тяжких родах і розладах обміну речовин. Клонічні судороги, які поширюються на все тіло твари- ни, називаються конвульсіями. Вони характеризуються великою силою і швидкістю м’язових скорочень. До них належать і припадки — епілеп- тичні, при уремії, еклампсії та ін.

Гіперкінези являють собою клонічні судороги, які набувають прави- льного, регулярного характеру, проявляються ритмічними скорочення- ми певних м’язових груп або органів і стійко утримуються до кінця хво- роби. При інфекційному енцефаломієліті вони проявляються у вигляді періодичного викидання язика, плямкання губами, пустих жуйних або плавальних рухів; тяжких кольках — у вигляді ритмічних похитувань

82

голови, контрактури потилиці. Рідше гіперкінези трапляються у вигля- ді сіпання окремих м’язів голови, повік, а також скорочення м’язів гру- дей і живота. Посіпування згиначів кінцівок часто спостерігають у під- свинків при гіповітамінозах, паратифі.

Тремор (м’язове тремтіння) — це слабкі ритмічні скорочення окре- мих м’язів. Воно може бути викликане виснаженням, перевтомою, ін- токсикацією, отруєнням і гострими захворюваннями головного й спин- ного мозку. Слабкі посіпування тільки окремих м’язових пучків нази- вається фібрилярним тремтінням. Такі посіпування часто спостеріга-

ються у молочних корів і чистокровних коней при гарячкових та інфек-

ційних захворюваннях. У великої рогатої худоби вони також виникають при травматичному ретикуліті й перикардиті, кетозі.

Тік — це особливий різновид клонічних судорог, який характеризу- ється ритмічними мимовільними рухами тільки певних м’язів.

Тонічні судороги, на відміну від клонічних, виникають у вигляді тривалих рівномірних скорочень м’язів, які начебто застигають у цьому стані. Вони звичайно охоплюють суворо певні групи м’язів. Розрізняють судорогу потиличних м’язів — контрактуру потилиці, судорогу жуйних м’язів — тризм, судорогу литкових м’язів — крамп тощо. Часто контра- ктура потилиці спостерігається у корів на останніх стадіях сказу, при менінгіті, кетозі, у коней — при енцефаліті. Тризм характерний для правця, ботулізму.

Тонічні судороги, які поширюються на все тіло, називаються тетані- чними. Вони бувають при правці, гіпокальцієвій тетанії, пасовищній тетанії та інших захворюваннях.

Судороги можуть бути й змішаними — клоніко-тонічними або тоні- ко-клонічними.

Парези й паралічі. При неповному роз’єднанні рухових центрів і м’язів настає часткова втрата або послаблення рухової функції. Цей стан називається парезом (paresis — розслаблення, ослаблення). При повній втраті рухових функцій виникає параліч. Причиною його є пов- ний розрив зв’язку між руховими центрами і м’язом або групою м’язів.

За походженням паралічі поділяються на центральні й периферич- ні. Центральні паралічі виявляються при захворюваннях, які супрово- дяться ураженням головного мозку (сказ, інфекційний енцефаліт, чума, отруєння). Вони також можуть бути наслідком крововиливів у рухову ділянку кори великого мозку, розвитку новоутворень, паразитарних захворювань, тяжких інтоксикацій. Центральні паралічі супроводяться різким підвищенням тонусу м’язів і сухожилкових рефлексів з одноча- сним ослабленням шкірних рефлексів. У зв’язку з цим такі паралічі називають спастичними. Найбільш характерним симптомом централь- ного паралічу є дифузне поширення, яке охоплює, наприклад, всю кін- цівку або навіть половину всього тіла тварини.

Периферичні паралічі характеризуються відсутністю шкірних і су- хожилкових рефлексів. М’язи ураженої ділянки стають розслабленими, в’ялими, швидко перероджуються і атрофуються. Периферичний пара- ліч може виникнути при ураженні будь-якої частини периферичного

83