Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ВНБ.pdf
Скачиваний:
33
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
14.1 Mб
Скачать

рухового неврона: рухових клітин вентральних рогів спинного мозку або ядер черепно-мозкових нервів, рухових вентральних корінців, пе- риферичних нервів.

За поширенням паралічі поділяються на моноплегію, коли уражу- ється який-небудь один мяз або один орган, геміплегію, що поширю- ється на одну половину тіла, і параплегію, яка являє собою парний па- раліч симетричних органів.

?Контрольні запитання

1.За яким планом досліджують нервову систему?

2.Які є розлади поведінки тварин і яке вони мають діагностичне значення?

3.У чому полягає діагностичне значення дослідження черепа і хребта?

4.Які є методи клінічного дослідження органів чуттів?

5.У чому полягає діагностичне значення дослідження чутливості?

6.Що таке гіпоестезія і анестезія?

7.Що таке поверхневі рефлекси і яке вони мають діагностичне значення?

8.Що призводить до патологічних змін рефлексів?

9.Яке діагностичне значення має дослідження координації руху?

10.Що таке судороги?

11.Чим характеризуються гіперкінези?

12.Що таке парези й паралічі?

§ 10. Дослідження системи крові

До системи крові належать кров і кровотворні органи кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли. У ветеринарній практиці насампе- ред проводять дослідження периферичної крові, показники якої харак- теризують функції кровотворних органів і всього організму в цілому. При необхідності, наприклад для точнішої діагностики лейкозів (гемо- бластозів) і анемій, досліджують і кровотворні органи.

Дослідження крові називають гематологічним дослідженням (гр. haima, haema — кров і lоgоs — вчення, слово). Воно має велике клініч- не значення, оскільки дає змогу уточнити або поставити діагноз захво- рювання, визначити характер і тяжкість патологічних процесів і робити висновки про прогноз захворювання.

План дослідження. Систему крові у тварин досліджують за таким планом: 1) визначення фізичних властивостей крові кольору, віднос-

ної густини, швидкості зсідання, вязкості, ретракції кровяного згустку, швидкості осідання і осмотичної резистентності еритроцитів, загального обєму еритроцитів (гематокритної величини); 2) морфологічні дослі- дження визначення кількості еритроцитів, вмісту гемоглобіну, ко- льорового показника, середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті, кіль- кості тромбоцитів, лейкоцитів, виведення лейкограми, лейкоцитарного й гематологічного профілів, мієлограми; 3) біохімічні дослідження визначення лужного резерву й рН, наявність хлоридів, цукру, білка і його фракцій, кетонових тіл, білірубіну, кальцію, магнію, фосфору, ка- лію, натрію, найважливіших мікроелементів (йоду, кобальту, міді, цин- ку, марганцю, заліза, молібдену, селену, фтору тощо), вітамінів і прові-

84

тамінів, ферментів та ізоферментів; 4) специфічні дослідження серо- логічні, бактеріологічні, вірусологічні, дослідження для діагностики кровопаразитарних захворювань.

Взяття крові й виготовлення мазків. Кров для дослідження беруть у тварин звичайно вранці, до годівлі. Невелику кількість крові можна взяти у більшості тварин із малих кровоносних судин вуха; у хутрових звірів із лапки або кінчика хвоста; у курей з гребеня або сережок; у гусей і качок з мякуша ступні кінцівок.

Велику кількість крові беруть за допомогою кровопускальних голок у більшості тварин з яремної вени; у свиней з кровоносних судин хво- ста, візрізуючи кінчик і пересікаючи судини на вентральній поверхні хвоста, з великих судин вуха або з краніальної порожнистої вени; у со- бак з вени сафени або підшкірної вени передпліччя; у песців і ли- сиць з плантарної вени; у кролів з вушної вени; у курей та інших птахів з пахвової вени.

Для запобігання зсіданню крові до неї вводять стабілізатори, або анти- коагулянти (з розрахунку на 10 мл крові): 30 мг натрію цитрату, 15 мг натрію оксалату, 50 ОД гепарину або 4 краплі 10 %-го водного розчину трилону Б. Плазму виділяють центрифугуванням стабілізованої крові протягом 10 хв при частоті обертання центрифуги 3000 об/хв. Для виді- лення сироватки кров беруть у пробірку без додавання стабілізатора і ви- тримують протягом кількох годин при кімнатній температурі, після чо- го кровяний згусток відділяють від стінки пробірки скляною паличкою.

Для виготовлення мазків використовують свіжу, нативну, а також стабілізовану кров. Мазки роблять за допомогою шліфованих скелець на чистих знежирених предметних скельцях. Виготовляти мазки, фік- сувати і фарбувати їх необхідно в день взяття крові. Для фіксації вико- ристовують метиловий спирт, а також етиловий спирт і ефір, а забарв- люють способом Романовського або Паппенгейма. Добре приготовлені й забарвлені мазки тонкі, рівномірні, певної довжини й ширини, рожево- фіолетового кольору.

Дослідження основних фізико-хімічних властивостей крові. Віднос- на густина крові залежить від вмісту в ній гемоглобіну, білків і солей. Її можна визначити ареометричним способом, а також в розчинах сульфату міді з різною відносною густиною або зважуванням в пікнометрі. У здо- рових тварин густина крові коливається від 1,039 до 1,063 г/мл. Збіль- шення її помічається при згущенні крові внаслідок рясного потіння, тривалого проносу, частого блювання, поліурії, гарячки, а зменшення

при анемії, гемолітичній жовтяниці, іншому стані й захворюваннях, які супроводяться гідремією і гемолізом еритроцитів.

Для визначення швидкості зсідання крові застосовують спеціальні прилади. У здорових тварин швидкість (у хв) зсідання в середньому становить: у великої рогатої худоби — 5 – 6, у коней, овець і собак

8 – 10, у свиней — 10 – 15, кролів — 4, у курей — 1,5 – 2.

Залежить швидкість зсідання крові від фізико-хімічних властивос- тей, а також від температури навколишнього повітря. Підвищення швидкості зсідання крові буває при крововтратах, захворюваннях, які

85

супроводяться згущенням крові, а зниження при геморагічних діате- зах, анеміях, холемії. Кров погано зсідається або зовсім не зсідається при піроплазмідозах, інфекційній анемії, гемофілії, сибірці.

Вязкість крові властивість крові чинити опір плину її. Визначен- ня вязкості крові ґрунтується на тому, що швидкість плину рідини обе- рнено пропорційна її вязкості. Для визначення вязкості застосовують віскозиметри або сталагмометри.

У здорових тварин вязкість крові відносно вязкості води, яку при- йнято за 1, характеризується такими середніми показниками: у великої рогатої худоби — 4,2 – 5,2; овець — 4,2 – 5,0; кіз — 5,0 – 6,0; коней — 3,9 – 5,0; верблюдів — 4,3 – 5,3; свиней — 4,8 – 6,2; собак — 4,8 – 5,5; котів — 4,0 – 5,0; кролів — 3,5 – 4,5; курей — 4,5 – 5,5.

Показник вязкості крові залежить від кількості й розмірів формених елементів крові, вмісту в ній гемоглобіну, білків і солей. Підвищення вязкості крові може бути при захворюваннях, які супроводяться гаряч- кою, згущенням крові, при лейкозах, діабеті. Зниження вязкості крові виявляється при анеміях та інших захворюваннях з явищами гідремії.

Ретракція кровяного згустку являє собою мимовільне відділення сироватки крові від її згустку, що залежить від кількості в крові каль- цію, фібриногену, тромбоцитів, а також від виду тварини, температури тіла її і навколишнього середовища. Ретракцію визначають індексом її відношенням кількості сироватки, що відділилася від кровяного згустку, до обєму крові в пробірці. У здорових коней індекс ретракції становить від 0,3 до 0,7. У великої рогатої худоби він значно нижчий.

При захворюваннях, які супроводяться гарячкою, ретракція кровяно- го згустку знижена, а при лейкозах, геморагічних діатезах, стахіботріо- токсикозі вона різко знижена або відсутня. Повна відсутність її назива-

ється ірретрактильністю.

Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) залежить в основному від вмісту в крові білка і співвідношення його фракцій, кількості еритроци- тів і значення їх відємного електричного заряду.

Збільшення ШОЕ буває при підвищенні вмісту в крові великодиспе- рсних білків глобулінів і фібриногену, які мають позитивний заряд. Збільшення ШОЕ також може бути при підвищенні лужного резерву крові, вмісту в ній солей кальцію, барію, холестерину і зменшенні кіль- кості еритроцитів.

Зменшення ШОЕ спостерігається при підвищенні вмісту в крові ма- лодисперсних білків альбумінів, жовчних пігментів і кислот, зни- женні лужного резерву крові, а також при збільшенні кількості еритро- цитів і зниженні вмісту гемоглобіну в них.

Найбільш чітко ШОЕ визначається у коней та інших однокопитних тварин. У здорових коней вона характеризується такими середніми по-

казниками: за 15 хв — 30 – 40, за 30 хв — 52 – 56, за 45 хв — 56 – 60, за

1 год — 62 – 65 і за 24 год — 65 – 70. Велике значення має ШОЕ в діаг- ностиці інфекційної анемії коней. При цьому захворюванні ШОЕ різко збільшується. Враховують ШОЕ також під час розпізнавання багатьох захворювань, особливо інфекційних і паразитарних.

86

Осмотична резистентність еритроцитів (ОРЕ) визначається за ступе-

нем стійкості еритроцитів до гіпотонічних розчинів натрію хлориду. Початкова стадія гемолізу найменш стійких еритроцитів у гіпотонічно- му розчині натрію хлориду, близькому до ізотонічного, позначається як осмотична резистентність еритроцитів. Концентрація гіпотонічного розчину натрію хлориду, в якому відбувається повний гемоліз еритро- цитів, називається максимальною резистентністю їх. Різниця між міні- мальною і максимальною резистентністю відповідає ширині резистент- ності.

Чим більше серед еритроцитів зрілих, тим нижча осмотична резис- тентність. Отже, визначення ОРЕ дає змогу робити висновок про реге- неративну здатність кровотворних органів.

Загальний обєм еритроцитів (гематокритна величина, гемотокрит) виражається процентим співвідношенням між плазмою та еритро- цитами. У здорових тварин гематокритна величина коливається в та- ких межах (в обємних процентах): у великої рогатої худоби — 35 – 45,

коней — 35 – 45, овець — 25 – 45, свиней — 39 – 43, собак — 42 – 48,

кролів — 35 – 45, курей — 38 – 42. У Міжнародній системі одиниць (СІ) гематокритна величина визначається в літрах на літр (л/л), наприклад у великої рогатої худоби і коней — 0,35 – 0,45.

Зменшення гематокритної величини помічається при анеміях, піро-

плазмідозах, лептоспірозі та інших захворюваннях, які супроводяться гемолізом еритроцитів, гідремією.

Збільшення гематокритної величини буває при захворюваннях, які супроводяться згущенням крові, а також при опіках, шоковому стані.

Генез крові та особливості формених елементів її у різних тварин. Без знання процесу кровотворення не можна правильно аналізувати ті різноманітні зміни периферичної крові, які відбуваються при змі- ні фізіологічного стану організму тварини й особливо при захворю- ванні. Згідно з теорією, яку запропонували І. Л. Чортков і А. І. Воробйов (1973 р.), родоначальною клітиною є поліпотентна стволова клітина кісткового мозку, морфологічно аналогічна лімфо-

циту. В схемі кровотворення автори цієї теорії ділять клітини на шість класів: І клас це стволові поліпотентні клітини, ІІ клас клітини попередники лімфо- і мієлопоезу, ІІІ клас клітини попередники еритроцитів, тромбоцитів і різних лейкоцитів, IV клас

клітини, які морфологічно розпізнаються, — родоначальниці пев- них різновидів формених елементів крові, V клас зріючі клітини і VI клас це зрілі клітини, які надходять у кров.

Еритропоез на рівнях розвитку клітин IV, V, VI класів іде за схемою: еритроблат пронормоцит нормоцит базофільний нормоцит полі- хроматофільний нормоцит оксифільний ретикулоцит еритроцит.

Тромбоцитопоез на рівнях розвитку клітин IV, V, VI класів відбува- ється за схемою: мегакаріобласт промегакаріоцит мегакаріоцит тромбоцит.

Гранулоцитопоез на рівнях розвитку клітин IV, V, VI класів іде за схемою: мієлобласти (базофільний, нейтрофільний, еозинофільний) —

87

промієлоцити (базофільний, нейтрофільний, еозинофільний) — мієло- цити (базофільний, нейтрофільний, еозинофільний) — метамієлоцити (юні) — паличкоядерні (базофіл, нейтрофіл, еозинофіл) — сегментоядер- ні зрілі (базофіл, нейтрофіл, еозинофіл).

Лімфопоез на рівнях розвитку клітин IV, V, VI класів перебігає за схемою: лімфобласт пролімфоцит лімфоцит. Лімфоцити перифе- ричної крові складаються з Т- і В-лімфоцитів. Перші беруть участь в утворенні тканинного імунітету, а другі гуморального.

Моноцитопоез на цих рівнях розвитку клітин відбувається за схе- мою: монобласт промоноцит моноцит. Моноцит дає початок утво- ренню макрофагів (гістіоциту сполучної тканини, купферових клітин печінки, альвеолярного макрофага легень, вільних і фіксованих мак- рофагів селезінки, кісткового мозку, лімфовузлів, плеврального макро- фага, остеобласта, клітин мікроглії нервової системи).

Під час дослідження за допомогою світлового мікроскопа клітин пе- риферичної крові на правильно виготовлених і забарвлених мазках можна помітити такі основні особливості у різних здорових тварин.

Уконей серед лейкоцитів переважають нейтрофіли; гранули еози- нофілів великі круглі рожево-червоного кольору (клітини нагадують ягоду малини); кількість сегментів у ядрах сенментоядерних нейтрофі- лів коливається в середньому від 2 до 5; еритроцити мають середній діаметр 5,6 мкм і розміщуються на мазку, на відміну від еритроцитів інших тварин, у вигляді ланцюжків або монетних стовпчиків; тромбо- цити овальної форми з рожевою або блакитнувато-сірою цитоплазмою з наявністю в центрі клітини зерен фіолетового кольору.

Увеликої рогатої худоби серед лейкоцитів переважають лімфоцити; гранули еозинофілів малі червоного або рожево-червоного кольору, яд- ро чіткіше контуроване, ніж у лейкоцитах коней; ядра сегментоядерних нейтрофілів мають в середньому 5 – 8 сегментів; середній діаметр ерит- роцитів становить 5,6 мкм; тромбоцити такі, як у коней.

Уовець і кіз серед лейкоцитів значно більше лімфоцитів (у кіз мо- жуть дещо переважати нейтрофіли); гранули еозинофілів малі; ядра сег- ментоядерних нейтрофілів містять в середньому 8 – 12 сегментів; ерит- роцити малі, особливо у кіз, діаметр еритроцитів в середньому становить

уовець 5, у кіз 4,5 мкм; тромбоцити такі, як у великої рогатої худоби.

Усвиней серед лейкоцитів більше лімфоцитів; гранули еозинофілів малі, але дещо більші, ніж у великої рогатої худоби; еритроцити більші, ніж у великої рогатої худоби, середній діаметр еритроцитів становить 6,2 мкм, серед еритроцитів трапляються недозрілі клітини поліхро- матофільні, ядерні.

Усобак серед лейкоцитів переважають нейтрофіли (тільки сегмен- тоядерних нейтрофілів може бути до 75 %); гранули еозинофілів серед- ніх розмірів у порівнянні з гранулами еозинофілів коней і великої ро- гатої худоби, серед гранул на мазку їх часто видно як пустоти округлої або круглої форми, які утворюються внаслідок вилуговування гранул під час фарбування мазків; еритроцити великі (середній діаметр 7,3 мкм); частіше мають кільцеподібну форму через велике просвітлення в центрі внаслідок нерівномірного розподілу гемоглобіну.

88

У верблюдів серед лейкоцитів переважають частіше нейтрофіли, рід- ше лімфоцити; гранули еозинофілів малі, але дещо більші, ніж у ве- ликої рогатої худоби, забарвлюються в рожевий, блідо-рожевий, а інколи в синювато-рожевий колір; еритроцити овальної форми, без ядра (середні розміри 9,5 × 5,5 мкм); лейкоцити на мазку розміщуються групами.

Укролів серед лейкоцитів найбільше лімфоцитів (до 83 %); замість нейтрофілів так звані псевдоеозинофіли (спеціальні лейкоцити), ма- лі гранули яких, на відміну від істинних еозинофілів, знебарвлюються реактивом Майєра (суміш рівних частин 5 – 7 %-го розчину оцтової кис- лоти і 50º етилового спирту); еозинофіли більші за псевдоеозинофіли, ма- ють густо розташовані великі рожеві гранули, які заломлюють світло; еритроцити більші, ніж у великої рогатої худоби і коней (середній діа- метр 6 мкм), на мазку часто набувають зірчастої форми, оскільки серед еритроцитів багато незрілих клітин (поліхроматофільних, ядерних).

Уптахів серед лейкоцитів переважають лімфоцити; еритроцити ве-

ликі (середні розміри 12,7 × 7,5 мкм), еліпсоподібної або овальної фор- ми, серед них трапляються незрілі клітини (поліхроматофільні, ядерні); замість нейтрофілів псевдоеозинофіли (спеціальні лейкоцити), гра- нули яких частіше мають форму паличок з заокругленими або загост- реними кінцями, червоного кольору, що знебарвлюються реактивом Майєра; еозинофіли мають малі круглі густо розміщені гранули, які заломлюють світло; тромбоцити великі (дещо менші за малий лімфо- цит), круглої або овальної форми, із ясно-сірою або ясно-блакитною ци- топлазмою та округлим ядром темно-фіолетового кольору, у цитоплазмі є окремі азурофільні гранули, тільки у птахів у периферичній крові виявляються тільця, або тіні Боткіна Гумпрехта гомогенні утво- рення ясно-фіолетового або рожевого кольору, які являють собою ядер- ну субстанцію загиблих клітин крові.

Морфологічні дослідження крові. У ветеринарній практиці під час морфологічного дослідження крові визначають кількість еритроцитів; вміст гемоглобіну; кількість тромбоцитів, лейкоцитів; виводять лей- кограму, а у разі потреби лейкоцитарний і гематологічний профілі та мієлограму.

Кількість еритроцитів визначають в 1 мкл крові, підраховуючи їх у лічильній камері під мікроскопом, а також за допомогою спеціальних приладів фотоелектричних еритрогемометрів або електронних лічи- льників. Після підрахунку еритроцитів у лічильній камері кількість їх в 1 мкл визначають за формулою

K = M 400080 y ,

де K кількість еритроцитів в 1 мкл крові; М кількість еритроцитів у пяти великих або 80 малих квадратах лічильної камери; у ступінь розведення крові.

Під час визначення кількості еритроцитів у крові тварин різних ви- дів за допомогою фотоелектричного еритрогемометра моделі 065 слід

89

користуватися такими поправочними коефіцієнтами: для великої рога-

тої худоби — 1,45; овець — 2,3; коней — 1,5; поросят — 1,40.

Коливання кількості еритроцитів в одиниці обєму крові (табл. 4), розмірів і площ їх поверхні залежать від виду тварини, статі, породи, конституції, віку, пори року, вагітності та інших фізіологічних і патоло- гічних факторів. Так, у новонароджених тварин у периферичній крові міститься більше формених елементів крові, у тому числі еритроцитів. У високопродуктивних тварин помічається більша кількість еритроци- тів та інших формених елементів крові. У тварин гірських місцевостей у крові міститься більше еритроцитів і гемоглобіну, ніж у тварин низо- вин. Фізичне навантаження підвищує вміст еритроцитів і лейкоцитів в крові.

Таблиця 4. Кількість формених елементів крові у здорових тварин

 

 

Еритроцити,

 

 

Лейкоцити,

 

Тромбоцити,

 

 

млн/мкл (Т/л)

 

тис./мкл (Г/л)

тис./мкл (Г/л)

Види тварин

середня

 

міні- мальна

 

макси- мальна

середня

 

міні- мальна

 

макси- мальна

міні- мальна

макси- мальна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Велика рогата худоба

6,0

 

4,5

 

7,5

8,0

 

6,6

 

9,5

260

710

Вівці

9,4

 

7,6

 

11,2

8,2

 

5,8

 

10,6

170

980

Кози

13,1

 

8,0

 

18,2

9,6

 

5,1

 

14,1

310

1020

Яки

7,1

 

3,6

 

10,5

9,4

 

6,3

 

12,5

Буйволи

6,0

 

3,2

 

8,7

8,8

 

5,5

 

12,1

311

391

Верблюди

13,6

 

10,6

 

16,6

16,0

 

11,5

 

20,5

367

790

Коні

8,5

 

5,5

 

11,5

9,0

 

6,0

 

12,0

200

900

Свині

5,7

 

3,4

 

7,9

15,5

 

10,0

 

21,0

130

450

Собаки

6,5

 

5,6

 

7,4

9,0

 

6,0

 

12,0

190

577

Кролі

6,0

 

3,9

 

8,1

7,6

 

4,6

 

10,6

125

250

Кури

3,5

 

2,5

 

5,0

30,0

 

9,0

 

51,0

22

41

Гуси

3,3

 

2,2

 

4,6

30,8

 

6,8

 

54,8

40

120

Качки

3,0

 

2,0

 

3,7

25,0

 

20,0

 

30,0

35

80

Індики

2,7

 

2,5

 

3,5

34,1

 

20,0

 

40,0

30

70

Найбільше кількість еритроцитів у крові змінюється при захворю- ваннях тварин. Частіше помічається зменшення кількості еритроци- тів еритроцитопенія, яка буває при анеміях, захворюваннях з вира- женою інтоксикацією організму, при отруєннях тварин гемолітичними отрутами, кровопаразитарних та інвазійних хворобах, променевій хво- робі й лейкозі (гемобластозі).

Збільшення кількості еритроцитів у крові еритроцитоз виявляють при захворюваннях, які супроводяться згущенням крові, а також при альвеолярній емфіземі легень і серцевій недостатності.

Для того щоб зробити висновок про зміни співвідношення кількості еритроцитів і лейкоцитів, треба визначити клітинний коефіцієнт, який знаходять діленням кількості еритроцитів на кількість лейкоцитів в 1 мкл крові. У більшості здорових тварин він становить близько 100.

90

Під час морфологічного дослідження червоної крові слід звертати увагу не тільки на кількісні, а й на якісні зміни еритроцитів. При цьо- му виявляють гіпохромазію, гіперхромазію, поліхромазію, анізоцитоз, пойкілоцитоз, гранулофілоцитоз, базофільну пунктацію, тільця Жоллі, Гейнца Ерліха, кільця Кебота і ядерні еритроцити.

Гіпохромазія (олігохромазія) характеризується появою блідо-забарв- лених (гіпохромних) еритроцитів, виявляється при гіпохромній анемії, гіпокупрозі, гемолітичних процесах, інтоксикаціях і свідчить про під- вищення еритропоезу.

Гіперхромазія (плейохромія) характеризується наявністю в перифе- ричній крові інтенсивно забарвлених (гіперхромних) еритроцитів. Її спостерігають при гіперхромній анемії, гіпокобальтозі, захворюваннях, які супроводяться вираженим токсикозом (інфекційні хвороби, отруєн- ня). Гіперхромазія є ознакою пригнічення еритропоезу.

Для точнішого судженні про ступінь гіпо- і гіперхромазії та для ди- ференціальної діагностики гіпо- і гіперхромної анемії визначають се- редній вміст гемоглобіну в еритроциті в пікограмах (СГЕ пг). Цей пока- зник визначають діленням концентрації гемоглобіну в 1 мкл крові, ви- раженої в пікограмах, на кількість еритроцитів у тому самому обємі крові. Практично СГЕ пг отримують множенням вмісту гемоглобіну (в г/100 мл) на 10 і діленням на кількість (в млн) еритроцитів в 1 мкл. Для переведення пікограмів у фемтомолі множать на 0,06206.

Поліхроматофілія властивість еритроцитів сприймати не тільки кислі, а й лужні фарби. Ця властивість характерна для недостатньо зрілих клітин, які забарвлюються в фіолетовий колір з різними відтін- ками, тому поява їх у периферичній крові свідчить про підвищення еритропоезу.

Анізоцитоз наявність у крові еритроцитів різних розмірів. Малі еритроцити (мікроцити) характерні для пригнічення еритропоезу, а великі (макроцити) — для підвищення еритропоезу. Анізоцитоз є озна- кою анемій різного походження.

Пойкілоцитоз характеризується появою в крові еритроцитів зміненої форми. Проявляється він при анеміях, токсикозах, септичних процесах.

Гранулофілоцитоз характеризується підвищеною кількістю молодих еритроцитів з наявністю в них своєрідної зернистої субстанції, яку ви- являють за допомогою вітального фарбування мазків. У здорових тва- рин міститься не більше ніж 1,5 – 2 % гранулофілоцитів. Збільшення вмісту їх у крові є ознакою підвищення, а зменшення зниження ерит- ропоезу.

Базофільна пунктація (крапчастість) відрізняється від гранулофіло-

цитозу більш грубою базофільною зернистістю в еритроцитах, яку ви- являють звичайними способами фарбування мазків крові. Вона трап- ляється при анеміях, інтоксикаціях, септичних процесах.

Тільця Жоллі і кільця Кебота відповідно у вигляді невеликих чер- воних овальних включень і зерняток, зібраних у кільце, ланцюжок, ха- рактерні для анемії, особливо злоякісної.

91

Тільця Гейнця Ерліха це круглі включення розміром 1 – 2 мкм, розміщуються по периферії зрілих еритроцитів в кількості 1, рідше 2 – 3, інколи знаходяться поза еритроцитом, виявляються забарвленням сві- жої краплини крові метилвіолетом. Вони є ознакою тяжких інтоксикацій.

Еритроцити, які містять ядро, — це незрізі клітини, поява яких в периферичній крові вказує на різке підвищення або спотворення ерит- ропоезу.

Вміст гемоглобіну в крові визначають у ветеринарній практиці ко- лориметричним методом за допомогою гемометра ГС-3, фотоелектрич- ного еритрогемометра або фотоелектроколориметра. Стандартним вва- жають гемоглобінціанідний метод. Вміст гемоглобіну, який виражений в г/100 мл або г/л крові здорових тварин, коливається у певних межах

(табл. 5.)

Таблиця 5. Вміст гемоглобіну в крові здорових тварин

Види тварин

Середній

 

 

Коливання

 

 

 

 

 

 

 

 

г/100 мл

 

г/л

г/100 мл

г/л

 

 

 

 

 

 

10,8

– 12,0

 

 

Велика рогата худоба

11,0

 

110

108

– 120

Вівці

11,6

 

116

10,6

– 13,3

106

– 133

Кози

10,7

 

107

8,3

– 12,5

83

– 125

Яки

9,6

 

96

6,0

– 13,0

60

– 130

Буйволи

8,3

 

83

4,7

– 11,7

47

– 117

Верблюди

14,4

 

144

10,0

– 19,0

100

– 190

Коні

13,6

 

136

11,3

– 17,0

113

– 170

Свині

10,2

 

102

9,2

– 13,1

92

– 131

Собаки

13,6

 

136

10,8

– 15,0

108

– 150

Кролі

11,7

 

117

10,8

– 13,3

180

– 133

Кури

12,7

 

127

9,0

– 17,1

90

– 171

Гуси

16,1

 

161

13,3

– 18,3

133

– 183

Качки

13,6

 

136

10,6

– 15,8

106

– 158

Індики

11,2

 

112

9,0

– 15,0

90

– 150

При різних захворюваннях у тварин найчастіше виявляють зни- ження вмісту гемоглобіну в крові, що називається олігохромемією. Вона буває при гіпо- і нормохромних анеміях, кровопаразитарних та інфек- ційних хворобах.

Підвищений вміст гемоглобіну (гіперхромемія) травпляється при гі- перхромних анеміях, захворюваннях, які супроводяться згущенням крові, міоглобінурії і кровоплямистій хворобі коней.

Для ранньої діагностики гіпо- і гепірхромної анемії, крім визначан- ня вмісту гемоглобіну й кількості еритроцитів, слід підраховувати ко-

льоровий показник за формулою

Kп = HB2 E1 , HB1 E2

де H B1 і E1 середній вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів у

92

крові здорових тварин даного виду; HB2 і E2 вміст гемоглобіну й кіль-

кість еритроцитів у крові досліджуваної тварини.

У здорових тварин кольоровий показник, який показує ступінь на- сичення еритроцитів гемоглобіном, дорівнює одиниці або близький до неї. При гіпохромній анемії він значно менший, а при гіперхромній більший за одиницю. Поряд з кольоровим показником доцільно врахо- вувати СГЕ (середній вміст гемоглобіну в еритроциті)

Кількість тромбоцитів підраховують на спеціально виготовленому мазку крові, яку беруть після попереднього нанесення на місце уколу голкою краплини 14 %-го розчину магнію сульфату, який запобігає коа- гуляції тромбоцитів. Визначають, скільки тромбоцитів припадає на 1000 еритроцитів, використовуючи спосіб Фоніо. Знаючи кількість ери- троцитів в 1 мкл крові й кількість тромбоцитів на 1000 еритроцитів, обчислюють кількість тромбоцитів у цьому обємі крові. Кількість тром- боцитів у різних тварин коливається в певних межах.

Тромбоцити беруть участь у зсіданні крові, а також у захисті органі- зму від мікроорганізмів і токсинів. Зменшення їх кількості (тромбоци- топенія) виявляють при багатьох інфекційних захворюваннях, гемора- гічних діатезах, анеміях, променевій хворобі, лейкозі. Збільшення кі- лькості тромбоцитів (тромбоцитоз) має місце при захворюваннях, які супроводяться згущенням крові, при опіках, механічних травмах та після хірургічних операцій.

Кількість лейкоцитів в 1 мкл крові визначають у лічильній камері під мікроскопом і за допомогою електронних лічильників формених елементів крові. Підрахувавши лейкоцити у камері Горяєва, кількість їх визначають за формулою

X = M16004000 y ,

де Х кількість лейкоцитів в 1 мкл крові; М кількість лейкоцитів у 100 великих або 1600 малих квадратах лічильної камери; у ступінь розведення крові.

У ряді випадків для термінового визначення кількості лейкоцитів їх підраховують у 25 великих або 400 малих квадратах лічильної камери, а потім, користуючись формулою, обчислюють їх кількість:

X = M 4000400 y , або X = M10y,

де М кількість лейкоцитів у 25 великих або 400 малих квадратах. Кількість лейкоцитів у периферичній крові здорових тварин неод-

накова.

У ветеринарній практиці слід звертати увагу як на кількісні, так і на якісні зміни лейкоцитів. Збільшення кількості лейкоцитів у пери- феричній крові називають лейкоцитозом, а зменшення лейкоцито-

пенією (лейкопенією).

Лейкоцитози можуть бути загальними й видовими. Під загальним лейкоцитозом розуміють збільшення загальної кількості лейкоцитів в

93

одиниці обєму крові без істотних змін співвідношення різних видів лейкоцитів. Загальний лейкоцитоз є ознакою підвищення, а нерідко й порушення лейкопоезу. Видовий лейкоцитоз характеризується збіль- шенням кількості лейкоцитів у крові за рахунок якогось одного виду лейкоцитів. Лейкоцитози бувають фізіологічними й патологічними. Фізіологічні за походженням поділяють на харчотравні, мязові, лейко- цитози вагітних і новонароджених. На відміну від патологічних, вони короткочасні й менш різко виражені. Патологічні лейкоцитози бувають при різних захворюваннях, часто інфекційних, які супроводяться запа- льними процесами в організмі, а також при цілому ряді патологічних станів (алергічні стани тощо).

Найточніші дані для розпізнавання і визначення діагностичного і прогностичного значення лейкоцитозів, особливо видових, отримують за допомогою лейкограми, яка показує процентний вміст і співвідно- шення різних лейкоцитів у периферичній крові. Для виведення лейко- грами треба приготувати і зафарбувати мазок крові. Найкращим і уні- версальним для крові тварин способом виведення лейкограми є спосіб Філіпченка. Лейкограма здорових тварин наведена в табл. 6.

Таблиця 6. Лейкограма здорових тварин

 

Кількість базофілів, %

Кількість еозинофілів, %

Кількість нейтрофілів (спеціальних

Кількість лімфо- цитів, %

Кількість моно- цитів, %

 

(юних)

ядерних

дерних

Види тварин

 

 

 

 

лейкоцитів), %

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

метамієло-

паличко-

сегментоя-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

цитів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Велика рогата

0,75

6,5

6,5

20

59,25

 

7

 

худоба

0 – 1,5

3 – 10,0

3 – 10,0

10

– 30

40

– 77

4 – 10

Коні

0,6

2,6

4

1,2

50

39

 

3

4,0

Вівці

0,1

– 1,2

– 6,2

0,9

– 1,5

40,1

– 55,1

29,9

– 50,6

0,1 –

0,4

0,5

0,9

34

52

 

3

5,8

Кози

0,2

– 0,8

2

– 8

0,4

– 2,0

27

– 41

43

– 68

1,4 –

0,8

 

3

1,4

41

50

 

4

 

Яки

0

– 2

2 – 7,5

0,5

– 4,0

28,7

– 56,7

32

– 68

2,5 – 6

 

1

4,8

5

0,25

3,5

28

58

 

4

 

Буйволи

1 – 1,1

– 5,1

0,24 – 0,26

2,7

– 3,3

27,9 – 28

40

– 76

4 – 4,7

0,7

 

6

3,5

35

55

3,5

Верблюди

0

– 2

3 – 10

1,5 – 6

24

– 46

45

– 66

2

5

0,6

 

6

12,5

38

40

1,5

3

 

Свині

0 – 1,2

1,5 – 10,5

8 – 17

29

– 47

31

– 49

– 4,5

1,2

0

3

2,1

1

4

39

47

2,1

Собаки

0 – 2,4

– 6

0 – 4,1

– 7

18

– 60

29

– 65

0 – 4,2

0,4

1

3

6

0

3

60

25

 

7

 

Кролі

– 1,6

– 9

– 6

45

– 75

10

– 40

4 – 10

4,7

0,8

0,1

2,7

29,4

57,2

3,7

Кури

1

– 8

0,5

– 1,2

0 – 0,5

0,5

– 4,2

14

– 47

39

– 83

1,1 – 5

3,2

15,2

0,5

23,5

58

 

6

 

Гуси

1,5 – 5

4 – 26,5

0

– 1

14

– 33

34

– 83

3 – 9,5

 

2

3,5

6,5

30

55

4,2

Качки

0,5 – 4

2

– 6

2 – 10

10

– 60

19

– 91

0 – 8,5

0

2

 

8

0,3

1

35

49

2

5

7

Індики

– 5

4 – 12

– 1,5

30

– 39

42

– 59

2,5

1

– 4

23

46

42,5

– 64,5

0,5 –

1,5

94

Під час аналізу лейкограми особливу увагу звертають на нейтрофі- ли, або спеціальні лейкоцити. Так, збільшення вмісту молодих нейтро- філів (мієлоцитів, метамієлоцитів, паличкоядерних) часто супроводжу- ється зменшенням вмісту зрілих (сегментоядерних) нейтрофілів. Це є ознакою підвищення регенеративної здатності кісткового мозку та лей- копоезу. Таку зміну лейкограми називають регенеративним зрушенням ядра нейтрофілів, або зрушенням вліво. Назва «зрушення вліво» стає зрозумілою, якщо згадати порядок запису лейкограми (лейкоцитарної формули), яку в свій час запропонував Арнет:

Б

Е

 

Нейтрофіли

 

Л

Мон.

Кл. Т

Г

М

Ю

П

С

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зрушення ядра нейтрофілів:

вліво

вправо

При регенеративному зрушенні ядра нейтрофілів (зрушення вліво) загальна кількість нейтрофілів збільшується. При цьому розрізняють:

1)просте регенеративне зрушення ядра, коли відбувається збіль-

шення вмісту переважно паличкоядерних нейтрофілів (наприклад, у коней до 13 %) і утворюється не більш як 1 – 2 % нейтрофільних метаміє- лоцитів (юних нейтрофілів); мієлоцитів немає;

2)гіперрегенеративне зрушення ядра, коли вміст паличкоядерних нейтрофілів значно збільшується (наприклад, у коней до 25 %) і зявля-

ється багато нейтрофільних метамієлоцитів (до 10 – 12 %) і навіть міє- лоцитів (до 5 %);

3) лейкомоїдне зрушення ядра характеризується появою в перифе- ричній крові незрілих клітин нейтрофільних мієлоцитів, промієло- цитів і мієлобластів. На відміну від лейкемічної форми лейкозу (гемо- бласту), загальна кількість лейкоцитів збільшується в меншій мірі, а поява незрілих лейкоцитів буває порівняно короткочасною.

Лейкограма дає також уявлення про дегенеративні зміни крові і при- гнічення лейкопоезу. У цих випадках аналіз лейкограми показує дегене-

ративне зрушення ядра нейтрофілів (зрушення вправо), яке характеризу-

ється зменшенням вмісту молодих і збільшенням вмісту зрілих і старих нейтрофілів. При цьому загальна кількість нейтрофілів, на відміну від зрушення вліво, зменшена внаслідок загибелі їх під дією отрут, токсинів, продуктів запалення, а також внаслідок пригнічення лейкопоезу.

Дегенеративне зрушення ядра нейтрофілів назване так тому, що в нейтрофілах (спеціальних лейкоцитах) виявляють дегенеративні зміни у вигляді токсичної зернистості цитоплазми, вакуолізації цитоплазми і ядра, набухання або пікнозу ядра. Поява токсичної зернистості цито- плазми у вигляді базофільних гранул різних розмірів зумовлена коагу- ляцією білка цитоплазми під дією токсинів (отрут), а поява вакуоль у цитоплазмі і ядрі нейтрофілів та інших лейкоцитів може бути викли- кана жировою дегенерацією клітин (краплини жиру, які утворюються, розчиняються спиртом під час фіксації і фарбування мазків крові).

95

Лейкограма, поряд з визначенням загальної кількості лейкоцитів в 1 мкл крові, виявляє видові лейкоцитози: нейтрофільний, еозинофіль- ний, базофільний лейкоцитози, а також лімфоцитоз і моноцитоз.

Нейтрофільний лейкоцитоз (нейтрофілія, нейтрофільоз) спостеріга- ється при багатьох гострих інфекційних захвороюваннях, запальних процесах (особливо гнійних), при інтоксикаціях, злоякісних новоутво- реннях і стресах.

Еозинофільний лейкоцитоз (еозинофілія) найчастіше буває при але- ргіях, які дуже часто виникають у тварин при гельмінтозах, а також при опіках, шкірних захворюваннях, бешисі свиней, бронхіальній аст- мі, хронічній альвеолярній емфіземі легень.

Базофільний лейкоцитоз (базофілія) частіше виявляється поряд з еозинофілією, а також при голодуванні, гемофілії.

Лімфоцитоз є ознакою хронічних інфекційних захворювань, особли- во туберкульозу, сапу, а також чуми свиней, лімфолейкозу, стадії виду- жання після гострих інфекційних захворюваннях.

Моноцитоз найчастіше буває при кровопаразитарних захворюван- нях (піроплазмідозах), інфекційній анемії коней, а також при септич- них процесах в організмі.

З метою точнішого аналізу лейкограми і точнішого виявлення видо- вих лейкоцитозів у тварин виводять лейкоцитарний і гематологічний профілі.

Лейкограма показує, як уже зазначалося, процентний вміст і віднос- ну кількість різних лейкоцитів, а лейкоцитарний профіль абсолютну кількість їх, що точніше характеризує зрушення в лейкопоезі й організ- мі тварини.

Для виведення лейкоцитарного профілю потрібно визначити загаль- ну кількість лейкоцитів в 1 мкл крові і вивести лейкограму, після чого обчислити абсолютний вміст у цій одиниці обєму крові різних лейкоци- тів і визначити їх співвідношення за способом, розробленим Мошков- ським.

Гематологічний профіль складають за методикою Домрачева: на спеціально розроблену варіаційну сітку основних гематологічних пока- зників наносять дані дослідження крові хворої тварини і зєднують на- несені точки прямими лініями. При цьому отримують ламану лінію гематологічний профіль, який дає змогу виявляти як виражені, так і незначні початкові відхилення в гемопоезі та організмі тварини.

Під час дослідження білої крові у тварин треба звертати увагу не тільки на збільшення загальної кількості лейкоцитів і окремих видів цих клітин крові, а й на зменшення їх. Зменшення загальної кількості лейкоцитів без істотних змін лейкограми (лейкоцитарного профілю)

називається загальною цитопенією (лейкопенією). Зменшення кількості лейкоцитів за рахунок лейкоцитів певного виду називається видовою лейкоцитопенією (лейкопенією)

Загальна лейкоцитопенія вказує на пригнічення і значне порушен- ня лейкопоезу.

До видових лейкоцитопеній належать: нейтропенія, еозинопенія і анеозинофілія, базопенія й анбазофілія, лімфоцитопенія, моноцитопенія.

96

Нейтропенія трапляється при стахіботріотоксикозі, в стадії виду- жання після гострих інфекційних захворювань.

Еозинопенія й анеозинофілія бувають при гострих септичних захво- рюваннях, при піроплазмозі.

Базопенія і анбазофілія відмічаються частіше поряд з еозинопенією і анеозинофілією, що нерідко вказує на несприятливий прогноз захворю- вання.

Лімфоцитопенія звичайно супроводить нейтрофілію в перші дні гос- трих інфекційних захворювань, а також є одним з провідних симптомів розвитку променевої хвороби.

Моноцитопенія виникає на початку гострих інфекційних захворю- вань та при тяжких формах анемії.

У діагностиці лейкозу (гемобластозу) велике значення мають мор- фологічні дослідження крові.

Біохімічні дослідження крові. В умовах концентрації і спеціалізації тваринництва перед ветеринарними спеціалістами постають нові від- повідальні завдання, спрямовані на профілактику захворювань проду- ктивних тварин. Особливу увагу слід приділяти розробленню заходів профілактики внутрішніх незаразних хвороб, причиною яких є, насам- перед, порушення обміну речовин. В основі дійової економічно ефекти- вної профілактики патології обміну речовин лежить рання діагностика її, яка забезпечується головним чином біохімічними дослідженнями крові тварин. Без цих досліджень і правильної оцінки біохімічних по- казників крові не можна, наприклад, розробляти й проводити коригую- чу терапію і профілактику порушення білкового, жирового, вуглеводно- го й мінерально-вітамінного обміну речовин у молочних корів. Такі до- слідження дають змогу контролювати не тільки рівень і характер об- мінних процесів в організмі, від яких залежить стан здоровя і продук- тивність тварин, а й повноцінність годівлі.

Під час біохімічних досліджень крові тварин визначають лужний ре- зерв і РН крові, вміст у ній цукру, білка, кетонових тіл, важливих макро- й мікроелементів, вітамінів і провітамінів, ферментів та ізоферментів.

?Контрольні запитання

1.За яким планом досліджують систему крові?

2.Які є способи взяття крові?

3.Як виготовляють і фарбують мазки крові?

4.Які фізико-хімічні властивості крові та як вони змінюються у здорових і хворих тварин?

5.Що таке генез формених елементів крові?

6.У чому полягають особливості формених елементів крові у різних тварин?

7.За якою методикою визначають кількість еритроцитів і лейкоцитів у пе- риферичній крові?

8.Як визначають вміст гемоглобіну?

9.У чому полягає значення якісних змін еритроцитів?

10.Що таке лейкограма і яке її діагностичне значення?

11.Що таке лейкоцитози?

12.Що таке лейкоцитопенії?

13.Яке значення мають біохімічні дослідження крові в діагностиці пору- шень обміну речовин?

97

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.