- •Лекція 1. Порівняльна дошкільна педагогіка як наука
- •1. Об’єкт, предмет і завдання порівняльної дошкільної педагогіки
- •2. Методологія та методи наукового дослідження в галузі дошкільної педагогіки
- •3. Зв’язок дошкільної педагогіки з іншими науками
- •1. Про освіту як соціокультурний феномен.
- •2. Про гуманістичні пріоритети виховання.
- •3. Про ціннісний характер педагогічної дійсності.
- •4. Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти
- •Лекція 2. Становлення порівняльної дошкільної педагогіки як науки
- •1. Основні історичні періоди розвитку порівняльної та порівняльної дошкільної педагогіки
- •2. Історичний обрис становлення порівняльної, зокрема й дошкільної педагогіки
- •3. Становлення дошкільного виховання в україні
- •4. Розвиток вітчизняної дошкільної педагогіки у другій половині XX ст.
- •Лекція 3. Актуальні проблеми педагогічної галузі та дошкільної освіти у світі
- •1. Гуманітаризація всіх сфер суспільства та дошкільна освіта
- •2. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •3. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •3. Політичні чинники розвитку освіти
- •4. Інтеграція в галузі освіти
- •5. Орієнтація на неперервну освіту
- •6. Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної освіти
- •7. Проблема демократизації освіти
- •8. Міжнародне співробітництво у галузі дошкільної освіти
- •9. Головні концепції та теорії розвитку дитини
- •Теорія трьох ступенів розвитку дитини
- •Система діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку
- •Теорія розвитку вищих психічних функцій
- •Теорія поетапного формування розумових дій
- •Теорія ігрової діяльності та її впливу на психічний і особистісний розвиток дитини
- •10. Тенденції розвитку системи дошкільного виховання
- •Дошкільної освіти в україні
- •1. Тенденції формування освітнього простору в україні у ххі ст.
- •2. Стан дошкільної освіти в україні.
- •3. Законодавче забезпечення дитинства.
- •IV. Нормативно-правові акти щодо запобігання
- •4. Проблеми дитинства у контексті соціокультурного розвитку.
- •5. Умови гармонійного розвитку особистості у педагогіці співробітництва
- •Педагогіка співробітництва
- •1. Принципи гуманізації та демократизації виховання.
- •2. Принцип зв’язку освітнього закладу з життям.
- •3. Принцип виховання в діяльності.
- •4. Принцип науковості.
- •5. Принцип наступності, системності і послідовності у вихованні.
- •7. Принцип єдності особистісно-діяльнісного та суспільно державного підходів до виховання особистості.
- •3. Навчання без примусу.
- •6. Удосконалення змісту освіти, форм і методів навчання.
- •7. Новий підхід до організації виховного процесу.
- •8.. Педагогізація оточуючого середовища.
- •10. Перехід від формально-рольової взаємодії до взаємодії між особистостями.
- •Лекція 5. Дошкільна освіта сша, росії, ізраїлю, болгарії та чехії
- •2. Російський досвід дошкільного виховання
- •3. Особливості дошкільної освіти ізраїлю, болгарії та чехії
- •Лекція 6. Дошкільна освіта великої британії, австралії, італії
- •1. Дошкільна освіта великої британії
- •2. Австралійська система дошкільної освіти
- •3. Дошкільні заклади італії
- •Лекція 7. Системи дошкільної освіти: німеччина, франція, швейцарія, данія
- •1. Дошкільна освіта німеччини
- •3. Швейцарська та датська системи дошкільної освіти
- •Лекція 8. Системи дошкільної освіти: японія, китай, туреччина, фінляндія
- •1. Японська система дошкільного виховання
- •2. Системи дошкільної освіти китаю, туреччини, фінляндії
- •1. Методика виховання в.О. Сухомлинського
- •3. Вічна педагогіки життя ш.О. Амонашвілі
- •4. Технологія імовірнісної освіти о.М. Лобка
- •5. Методика раннього й інтенсивного навчання грамоті м.О.Зайцева
- •6. Педагогічна система п.В. Тюлєнєва
- •7. Теорія та практика м. П. Щетиніна з розвитку таланту
- •8. Система розвивального навчання л.В. Занкова
- •9. Система розвитку творчої особистості г.С. Альтшуллера
- •10. Освітня методика "добрі казки" марії скребцової і олександри лопатіної
- •11. Методика домана-маніченко
- •12. Методика китаєва і трунова
- •13. Методика навчання дітей читанню, письму і математиці на основі музичної діяльності
- •14. Методика раннього розвитку нікітіних
- •Лекція 10. Новатори дошкільної освіти: світовий досвід
- •1.Традиційні авторські методики дошкільної освіти та виховання
- •Характеристика організованої дошкільної освіти у країнах Європи (за p. Mейвогель)
- •2. Японські авторські методики дошкільної освіти
- •3. Сучасні авторські методики провідних країн світу
- •Методика раннього розвитку г. Домана
Теорія поетапного формування розумових дій
Ця теорія була сформульована в 50-ті роки XX ст. в процесі аналізу ідеї про роль внутрішніх умов у розвитку дитини, розроблення стратегії активного формування психічних процесів і властивостей особистості. її автором є український і російський психолог Петро Гальперін (1902-1988). Відповідно до неї засвоєння дитиною знань відбувається в процесі діяльності, в результаті виконання нею певних дій, внаслідок чого вона вчиться думати.
Спираючись на принцип єдності свідомості та діяльності, було з'ясовано, що засвоєння розумових дій охоплює такі етапи:
- формування спонук (мотивів, смислів) до засвоєння дії;
- представлення схем, орієнтирів та вказівок щодо виконання нової дії, уточнення, перевірка рівня їх усвідомлення;
- формування дії в матеріальній (матеріалізованій) формі на основі образів і схем. Наприклад, при засвоєнні лічби спочатку дитина лічить конкретні предмети;
- символічне здійснення дії засобами мови (спілкування дитини і дорослого). На цьому етапі немає необхідності виконання дії у матеріальній формі й використання орієнтувальної схеми;
- виконання дії в зовнішньому мовленні (вголос). Така дія не потребує прямої підтримки дорослого. На цьому етапі поступово зникає звуковий супровід дії. Дитина все рідше вимовляє фрази ("Якщо я маю два яблука і мені дадуть ще два, то я буду мати чотири яблука ");
- розгортання дії у внутрішньому плані. Фактично мовленнєвий процес "виходить" зі свідомості, а залишається в ній тільки остаточний результат. На запитання "Скільки буде два плюс два?", дитина автоматично відповідає: "Чотири". Тобто, засвоївши дію додавання, вона вже не має необхідності уявляти собі конкретні предмети, образи тощо.
У такий спосіб формуються і складніші інтелектуальні дії, словесно-логічний компонент інтелекту загалом.
Теорія ігрової діяльності та її впливу на психічний і особистісний розвиток дитини
Сформулювали її вітчизняні вчені Данило Ельконін (1895-1983) та Антоніна Усова (1911-1986). У своїх дослідженнях вони розглянули своєрідність ігрової діяльності, основні етапи її становлення, формування ігрових дій, умови виникнення і розвитку сюжетної гри, перехід рольових ігор у групові, з'ясували значення гри як рушійної сили розвитку дитини. Багато уваги було приділено дослідженню ролі дитячих груп у становленні особистості, результатом якого стало твердження, що клас, у життя якого включаються школярі, не впливає безпосередньо на становлення їхніх особистістних якостей. Цей вплив залежить від функцій, які виконує учень у груповій навчальній діяльності, суспільно корисній праці, від реалізації його прагнення до самоствердження. Найефективнішим чинником розвитку є нові потреби, інтереси, прагнення, самооцінка особистості тощо.
Багатоманітність психічного життя особистості на різних вікових етапах, за різних соціальних, історичних, географічних умов, у різних ситуаціях налаштовує психологів на пізнання його специфічних особливостей, загальних закономірностей, у процесі якого продукуються нові висновки, концептуальні положення, теоретичні відкриття.
10. Тенденції розвитку системи дошкільного виховання
До 80-х років XX століття системи дошкільного виховання більшості країн були розвинуті недостатньо, тому що виховання дітей цього віку традиційно вважалось пріоритетом сім'ї. Лише в СРСР та в країнах Східної Європи проводилася цілеспрямована політика розвитку державної системи дошкільного виховання, оскільки до жінок ставились, перш за все, як до учасників виробництва (вони складали більше 50% робітничої сили). У цих країнах від 40 до 70% дітей 3-6-річного віку відвідували дошкільні заклади.
Причиною суттєвих змін у ставленні до організованого дошкільного виховання в усьому світі у 80-ті роки XX ст. були такі чинники:
- широке залучення жінок, навіть матерів, в абсолютній більшості країн світу до праці за межами оселі;
- значне зростання кількості розлучень (у великих містах розлучається кожна третя сім'я), результатом чого стала відсутність достатнього нагляду за значною кількістю дітей дошкільного віку;
- поширення руху за рівноправ'я чоловіків та жінок. Його результатом стало прийняття цілого ряду документів, наприклад. Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларації Комітету міністрів Ради Європи про рівноправність жінок та чоловіків тощо;
- проведення широких психолого-педагогічних досліджень, які довели, що раннє дитинство е особливо сенситивним періодом для розвитку інтелектуальних, творчих здібностей особистості, не розвинуті в цьому віці здібності «згасають», їх не можна компенсувати в майбутньому;
- зростання вимог до якості підготовки професіоналів у сферах сучасного виробництва, яку слід починати з інтенсивного загального розвитку особистості в ранні роки життя.
Завдання інтенсивного розвитку закладів дошкільного виховання визначили пріоритетні напрями реформування освітніх систем ряду країв світу. Так, наприклад, у США в програмі розвитку освіти «Америка - 2000» записано: «До 2000 року всі діти матимуть доступ до високоякісних та розвивальних навчальних програм, які допоможуть підготувати дітей до шкільного навчання». У ФРН поставлене завдання повного забезпеченая всіх дітей місцями в дошкільних закладах до 2001 року. Найбільш активна ця „система розвивається у Франції: уже в 1993 році дитячі садки відвідувало 35% дворічних дітей, 90% - трирічних та 100% чотири' та п'ятирічних. У загальному обсязі витрат на освіту частка на дошкільне виховання збільшилася зів останні 15 років удвічі.
Значного розвитку набула система дошкільного виховання і в країнах, що розвиваються. Прикладом тут, як вважають дослідники, можна вважати Індію, де уряд розробив спеціальну програму «Комплексна служба розвитку дитини». Відповідно до цієї програми в країні створена система державних дошкільних закладі для дітей з демократичних верств суспільства, яка поповнила вже існуючу мережу приватних закладів - дуже різноманітних за своїми можливостями та завданнями.
Активне зростання мережі дошкільних закладів є характерним для Китаю (більш ніж утричі за 80-90-ті pp.), південної Кореї (за 80-90-ті pp. відсоток дітей, що відвідують дитячі садки, зріс із 7 до 60%). Однак різниця між розвиненими країнами та тими, що розвиваються, за показниками у сфері дошкільного виховання залишається дуже суттєвою. Якщо в розвинених країнах дитячі садки відвідують 40 і більше відсотків у віці 3-4 років і 90-100% - у 5-річному віці (у підготовчих групах при школах), то в країнах, що розвиваються, охоплення дітей дошкільного віку виховними закладами не перевищує, як правило, 12-15%. В Україні у зв'язку з економічною кризою кількість дошкільних закладів значно зменшилась, що приводить до послаблення рівня підготовки дітей, які вступають до початкової школи.
Характерною особливістю розвитку системи дошкільного виховання у світі в сучасних умовах є різноманіття типів дитячих закладів. Найбільш поширеними з них є: дошкільні (підготовчі) класи при початкових школах; державні, громадські та приватні дитячі садки з режимом повного дня, центри короткострокового нагляду за дітьми (протягом 3-4 годин); дитячі садки щж підприємствах для дітей персоналу; дитячі групи при церквах; дитячі садки для дітей з бідних та соціальне неблагополучних сімей; дитячі садки (різної форми власності) для дітей а вадами розумового та фізичного розвитку. Ці заклади мають різні цілі, завдання та методичну забезпеченість.
Провідними тенденціями розвитку системи дошкільного вихованняэс:
- загальне розширення мережі дошкільних закладів;
- пріоритетне створення повноцінних дошкільних закладів, що ставлять за мету як турботу про повноцінне харчування, догляд за здоров'ям дітей, так і їх різнобічний розвиток, підготовку до школи, психологічну адаптацію до умов подальшого навчання;
- розвиток системи цсихолого-педагогічного та соціально-педагогічного консультування майбутніх та молодих батьків.
Наслідком цих процесів стало подальше зростання кількості дітей 3-4-річного віку в дитячих закладах; перетворення дошкільного виховання на обов'язковий етап шкільної освіти шляхом створення нульових та пропедевтичних класів при державних школах багатьох країн.
ЛЕКЦІЯ 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ