5. Умови гармонійного розвитку особистості у педагогіці співробітництва

Одним з основних принципів державної національної програми «Освіта: Україна XXI століття» є гуманізація освіти, що «полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей і задоволенні різноманітних освітніх потреб, за­безпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії сто­сунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи».

Реалізація цього принципу тісно пов’язана зі стилем спілкування педагогів та вихованців (автори­тарний і педагогіка співробітництва).

У чому ж проявляються основні особ­ливості авторитарної педагогіки?

1. Позиція “над дитиною”.

2. Прагнення дати дітям певні знання, сформувати різноманітні уміння, навички (формуванню ціннісних орієнтацій, емоційно-почуттєвої, мотиваційної сфер приділялося мало уваги). Прагнення чітко організувати їх діяльність і поведінку.

3. Домінує уявлення про те, що без примусу немож­ливо залучити дітей до занять. Педагоги звикли до спілкування командного: дитина зобов'язана учитися, зобов'язана слуха­тись — ось попередні умови такого спілкування.

4. Тактика диктату та опікування, яка означає надання переваги таким способам взаємодії, як настанови, пояснення, вимоги, заборони, нотації тощо. Але діти не витримують цього диктату і починають пручатися, втрачають бажання вчитися (згадаємо, як часто діти на заняттях займаються сторонніми справами, не слухаються тощо).

5. Отже, педагог усі функції в освіті і вихованні слухачів переклав на себе. Місця і часу для самостійної діяльності дітей практично не залишається. При цьому педагоги часто забувають, що вони по суті повинні не вчити, а допомагати вчитися дітям (організовувати самостійну діяльність своїх вихованців).

6. Поведінка, яка організується за допомогою авторитарних вимог, штовхає дитину на пристосовництво, не розвиває позитивної мотивації дій і вчинків. Виникає схильність до симуляції дій за переконанням. Як показують психологічні дослідження (власне, це й видно на практиці) авторитарна педагогіка формує навчену безпорадність, яка породжує конформну поведінку, не дозволяє проявитися окремій особистості на користь загального порядку.

7. Оцінна діяльність, яка проявляється в наданні переваги чітким і конкретним оцінкам, порівнянню результатів дитини з результатами інших дітей, наголошенню на недоліках у роботі вихованців. У цьому зв’язку часто трапляються ситуації, коли прагнення вихованців досягти певних виховних цілей не помічаються, проте будь-яка похибка викликає яскраво виражене незадоволення (в садочку не завжди похвалять, але завжди посварять).

8. Не використовується потреба дитини в позитивному ставленні до неї значущих дорослих. Часто підкреслюється невідповідність поведінки тим чи іншим суспільним нормативам дитині навіюється, що вона (дитина, а не вчинки) не така, якою її б хотіли бачити дорослі. Виникає протиріччя між потребою у самоповазі та потребою у виховательській повазі, яке дитина розв’язати не може. Назріває мотиваційний конфлікт.

Таким чином, у директивній педагогіці переважає ставлення до дитини як до об’єкта виховного процесу, ігнорується її роль як суб’єкта діяльності.

Однак минає час. Змінилася наша держава. Відбуваються демократизація та гуманізація суспільства. Водночас відбуваються зміни у навчально-виховному процесі (хоча треба відзначити, йдуть поки що дуже повільно. На зміну авторитарній педагогіці йде педагогіка співробітництва. Ця педагогіка виходить з концепції людини як вищої цінності, як мети всього суспільного прогресу, а зовсім не його засобу.

Головне завдання ПС - вільний, всебічний і повноцінний розвиток особистості, усіх її індивідуальних здібностей.

ПС народилася не на голому місці. Якщо сказати точно, ідея ця така ж стара, як і сама педагогіка. Ідея гуманного підходу до слухача пройшла через серця і праці всіх класиків педагогіки (досить згадати творчість і експерименти Песталоцці). Однак ця ідея зазнавала поразок. У чому ж справа? У безплідності самої ідеї, її нездійсненності? Зовсім ні. Справа у тому, що для того, щоб^: ідея стала реальністю, потрібні конкретні історичні умови. Педагогічні експерименти Макаренка і Сухомлинського були проривами до демократичного майбутнього. У свій час їх було важко зрозуміти, а сьогодні ж їх досвід становить основу реформи освіти.

Педагогіка співробітництва зявляється у 80-х роках ХХ ст. і викликала появу багаточисельних іноваційних процесів у сфері освіти. Назва технології була дана групою педагогів-новаторів, в узагальненому досвіді яких обєдналися найкращі традиції радянської школи (С.Шацький, В.Сухомлинський, А.Макаренко), досягення російської (К.Ушинський, Л.Толстой). та зарубіжної (Ж.Ж.Руссо, Я.Корчак, Е.Берн) психолого-педагогічної науки та практики.

Як цілісна технологія, педагогіка співробітництва поки що не має втілення у конкретній моделі, не має нормативно-виконавчого інструментарію, вона ніби то розсипана по багаточисельним статтям, книгам, її ідеї увійшли майже у всі сучасні педагогічні технології, є основою багатьох документів, що стосуютсья освіти і виховання. Тому педагогіку співробітництва потрібно розглядати як особливу «проникаючу» технологію, що є втіленням нового педагогічного мислення, джерелом прогресивних ідей, і в той чи іншій мірі охоплює сучасні педагогічні техології як їх частина.