1. Принципи гуманізації та демократизації виховання.

Гуманізм – це система поглядів, у яких визнається цінність людини, як особистості, її право а свободу, щастя, розвиток і виявлення всіх здібностей. Це система поглядів, у якій благо людини є критерієм оцінки соціальних явищ, а принципи рівності, справедливості, людяності – бажаною нормою відносин у суспільстві.

На думку К.Роджерса, роботу вчителя можна порівняти з роботою психотерапевта, який не формує людину, намагаючись відлити її у форму, яка була задумана раніше, а допомагає знайти їй у собі те позитивне, що у ній є, але забуте, сховане.

Схожу думку ми бачимо у В Сухомлинського: «У кожної людини, як у діаманта, видобутого з таємничих глибин, тисячі граней. Виховання полягає у тому, щоб уміло, розумо, мудро, сердечно доторкнутися до кожної з цих граней, найти ту, котра засяє неповторним світлом людського таланту».

2. Принцип зв’язку освітнього закладу з життям.

Випускник школи повинен легко адаптуватися до умов реального життя, бути психологічно та професійно підготовлений до самостійного життя в умовах регіону.

3. Принцип виховання в діяльності.

Сутність цього принципу полягає у тому, що саме у різних видах діяльності дитина найбільше розвивається, створює саму себе.

4. Принцип науковості.

Навчання і виховання повинні ґрунтуватися на основі найновіших досягнень науки і культури. Цей принцип орієнтує на формування цілісної наукової картини світу та оволодіння сучасною культурою перетворення оточуючого середовища.

5. Принцип наступності, системності і послідовності у вихованні.

Виховання – довготривалий і неперервний процес, орієнтований на формування цілісної особистості. Кожна ситуація у житті особистості та колективу вимагає аналізу а, можливо, і коригування. Щоб попередити відхилення, що можуть виникнути, враховується наступність, системність, послідовність запланованих заходів. Якщо цей принцип не враховується, маємо низький рівень вихованості дітей та негативні результати.

6. Принцип вибору оптимальної системи форм, методів і засобів виховання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дитини та колективу учнів у цілому. Загалом ця система має бути несуперечливою.

7. Принцип єдності особистісно-діяльнісного та суспільно державного підходів до виховання особистості.

Основою педагогічного процесу є врахування індивідуальних та вікових особливостей кожної дитини. Враховуються інтереси, нахили, погляди і переконання дітей, культура, стан здоров’я. на цій основі формуються малі групи і колективи (тимчасові чи стабільні) для виконання намічених завдань. План і програма виховання у школі повинні гармонійно поєднувати загальнодержавний підхід до виховання і навчання та індивідуальний план виховання батьків та класного керівника.

Умови реалізації ідей ПС (умови гармонійного розвитку особистості у педагогіці співробітництва).

1. Особистісна спрямованість навчально-виховного процесу, у зв’язку з цим особистість виступає як мета освіти.

Визнання особистості метою освіти передбачає врахування таких позицій:

• особистість формується у ранньому дитинстві, дитина у школі – це вже сформована особистість;

• дитина – це суб’єкт, а не об’єкт виховного процесу;

• особистість – це мета освітньої системи, а не засіб для досягнення будь-яких зовнішніх цілей;

• кожна дитина має певні здібності, більшість дітей – талановиті;

• пріоритетними якостями особистості є вищі етичні цінності (доброта, любов, працелюбність, совість, відповідальність тощо).

2. Гуманізація та демократизація педагогічних ставлень.

Гуманне ставлення до дітей включає:

• педагогічну любов до дітей, зацікавленість у їх долі;

• оптимістичну віру у дитину;

• співробітництво, майстерність у спілкуванні;

• відсутність прямого примусу;

• пріоритет позитивного стимулювання;

• терплячість до дитячих недоліків;

Демократизація відносин передбачає:

• вирівнювання вчителя та учнів у правах;

• право дитини на вільний вибір;

• право на помилку;

• право на власну точку зору;

• дотримання «Конвенції про права дитини»;

• стиль взаємин між вчителем та дітьми полягає у тому, щоб не забороняти, а спрямовувати; не керувати, а співкерувати; не примушувати, а переконувати; не командувати, а організовувати; не обмежувати, а надавати свободу вибору.