3. Навчання без примусу.

Основним змістом нових відносин є відміна примусу як негуманного засобу та такого, що не дає бажаного результату. Проблема не в абсолютизації принципу, а у визначенні певної міри. Загалом виховання неможливо без примусу: це є засвоєння системи суспільних заборон. Але покарання принижує, пригнічує, гальмує розвиток, виховує раба. Потрібно відійти від примусу, і використовувати його у таких межах, коли воно не викликає відторгнення.

Навчання без примусу характеризується такими особливостями:

• вимогливість без примусу, заснована на довірі;

• зацікавленість, завдяки майстерному викладанню;

• заміна примусу бажанням, яке породжує успіх;

• акцент на самостійність на самодіяльність дітей;

• застосування непрямих вимог через колектив.

3. Нове трактування індивідуального підходу.

Сутність нового індивідуального підходу у тому, щоб йти у системі освіти не від предмету до дитини, а від дитини до навчального предмету, йти від можливостей дитини, враховувати її потенціал, здібності, які необхідно розвивати, удосконалювати, збагачувати.

Нове трактування індивідуального підходу ґрунтується на таких позиціях:

• відмова від орієнтації на середнього учня;

• пошук кращих якостей особистості;

• застосування психолого-педагогічної діагностики особистості (інтереси, спрямованість, здібності, Я-концепція, якості особистості, особливості розвитку мислення);

• врахування особливостей особистості у навчально-виховному процесі;

• прогнозування розвитку особистості;

• конструювання індивідуальних програм розвитку, їх корекція.

4. Формування позитивної Я-концепції.

Я-концепція – це система усвідомлюваних та неусвідомлюваних уявлень особистості про саму себе, на основі яких вона будує свою поведінку.

У шкільні роки Я-концепція – основа внутрішнього стимулюючого механізму особистості. Позитивна, мажорна Я-концепція (я подобаюсь, я здатний) сприяє успіху, ефективній діяльності, позитивним проявам особистості. Негативна Я-концепція (я негарна, я не подобаюсь, не потрібний) заважає успіху, погіршує результати, сприяє змінам у структурі особистості у гіршу сторону.

Однією із найважливіших задач особистісного підходу є формування позитивної Я-концепції дитини. Для цього у першу чергу необхідно:

• бачити у кожній дитині унікальну особистість, поважати її, приймати, розуміти, вірити у неї («Всі діти талановиті» - таким має бути твердження вчителя);

• створювати у дитини ситуації успіху, підтримки, доброзичливості, щоб шкільна життєдіяльність приносила дитині радість;

• виключити прямий примус, а також акценти на відставання та інші недоліки дитини; усвідомлювати причини дитячого незнання і неправильної поведінки і видаляти їх без завдання шкоди дитячій гідності («Дитина хороша, поганий її вчинок);

• надавати можливості і допомагати дитині реалізувати себе у позитивній діяльності («У кожній дитині чудо, очікуй його»).

6. Удосконалення змісту освіти, форм і методів навчання.

• зміст освіти розглядається як засіб розвитку особистості, а не як мета школи;

• у навчанні потрібно перш за все давати узагальнені знання, уміння та навички, способи мислення;

• спостерігається тенденція до інтеграції, об’єднання шкільних дисциплін;

• варіативність і диференціація навчання;

• навчання на високому рівні труднощів;

• використання позитивної стимуляції навчання.

Удосконалення методів і форм навчального процесу розкривається у дидактичних цілях, що використовуються в авторських системах педагогів-новаторів: опорні сигнали В.Шаталова, ідея вільного вибору Р.Штейнера, ідея випередження С.Лисенкової, ідеї крупних блоків П.Єрднієва, в інтелектуальному фоні класу В.Сухомлинського, розвитку особистості по Л.Занкову, у зоні найближчого розвитку Л.Виготського, у грі, як засобі демократизації особистості за Д.Єльконіним.