Наприклад, в 1925 – 1935 рр. англійський фунт стерлінгів містив 7,322382 г. золота, а американський долар – 1,504663 г. Звідси монетарний паритет фунта до долара становив: 1 ф.ст. = 7,322382 : 1,504663 = 4,867 дол.

Золотий стандарт не лише фіксував курси валют, а й автоматично коригував дефіцит і надлишки платіжних балансів.

Хоча золотий стандарт мав такі переваги, як стабільні валютні курси та автоматичне коригування дефіцитів і надлишків платіжного балансу, в ньому були й недоліки. Головний – жорстке "прив'язування" національної валюти, а отже, і всієї економіки, до золота.

Найбільш повно недоліки системи золотого стандарту дали про себе знати в період світової економічної кризи (Великої депресії) 1929 – 1933 рр. Унаслідок цього система золотого стандарту потерпіла крах.

У цій системі валюти "плавають" і час від часу центральні банки здійснюють інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси. Проте загалом нинішня система валютних курсів досить складна, бо частина валют у своєму плаванні прив'язана до інших валют. Країни використовують дві основні системи плаваючих вільних курсів:

- вільні курси, або незалежне плавання валют.

- регульовані курси, кероване плавання валют.

Фіксовані валютні курси діють на основі міждержавних угод. Об'єктивною основою фіксованого валютного курсу валюти є її реальна купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спроможності валют визначають через вартість однакового набору товарів і послуг у різних країнах.

Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту та пропозиції.

5. Платіжний баланс і його регулювання

Міжнародні економічні відносини знаходять агреговане відображення в платіжному балансі країни, в якому містяться систематизовані дані про всі економічні операції даної країни з іншими країнами за певний період часу (як правило, за календарний рік).

Платіжний баланс представляє собою співвідношення фактичних платежів, одержаних даною країною від іноземних держав та міжнародних економічних організацій і здійснених нею платежів за кордон.

На відміну від платіжного балансу розрахунковий баланс – це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни іноземним державам і міжнародним економічним організаціям на певну дату. Розрахунковий баланс відрізняється від платіжного тим, що в нього входять не лише фактично здійснені надходження і платежі, а й непогашені вимоги й зобов'язання.

Отже, платіжний баланс – це співвідношення платежів, які надходять (надійшли) у країну з-за кордону, і платежів, здійснених даною країною за кордон. Він може бути активним або пасивним (тобто мати додатне або від'ємне сальдо). Позитивне (додатне) сальдо означає, що надходження в країну перевищують її платежі за кордон, негативне (від'ємне) сальдо означає, що надходження в країну менші її платежів за кордон.

Основними міжнародними економічними операціями, які систематизують у платіжному балансі, є: рух товарів, послуг, процентів і дивідендів; інвестицій; поставки валюти, рух золота.

Кожна з операцій збільшує або зобов'язання з-за кордону заплатити, що записується як кредит (експорт товарів і послуг, притік капіталів і таке інше), або зовнішні вимоги по оплаті, які записуються як дебет (імпорт товарів і послуг, вивіз капіталу).

Основне призначення платіжного балансу в тому, щоб у стислому вигляді показати стан міжнародних економічних відносин країни. Він є індикатором для грошової, валютної, податкової, зовнішньоекономічної й інших політики уряду.

Платіжні баланси включають три основні частини:

Торгівельний баланс – співвідношення експорту та імпорту товарів, за якими платежі фактично здійснені або повинні бути негайно погашені;

Баланс послуг і некомерційних платежів – надходження й платежі по транспорту, страхуванню, поштово-телеграфного та телефонного зв'язку, комісійних операціях, туризму, культурному обміну, некомерційних переказах (заробітна плата, спадщина, стипендії, пенсії і т.д.), по утриманню торговельних і дипломатичних представництв, проценти й дивіденди від капіталовкладень, платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, військові видатки за кордоном та ін.

Баланс руху капіталів і кредитів – притік іноземних інвестицій і позик в країну й надання їх (інвестицій і позик) іншим країнам. Цей баланс має особливе значення, постільки вивіз капіталу, міжнародна інвестиційна діяльність є однією з основних і найбільш важливих форм міжнародних економічних відносин.

Складною проблемою платіжних балансів є їх дефіцит (від'ємне сальдо) за поточними операціями в багатьох країнах світу з різних підсистем світового господарства. Особливо гострою ця проблема є для більшості країн, що розвиваються та країн із перехідною економікою. Для ліквідації незбалансованості платіжного балансу здійснюються певні заходи.

Традиційно для погашення дефіциту платіжного балансу використовують іноземні кредити й ввезення капіталу.

Методом урівноваження платіжного балансу є також використання офіційних золотовалютних резервів країни, якщо вона їх має в достатній кількості. Надзвичайним джерелом погашення негативного сальдо платіжного балансу може бути в окремих випадках зовнішня допомога у формі субсидій, пільгових кредитів тощо.

6. Міжнародна міграція робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили проявляється в еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили з-за кордону). Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу в різних країнах та регіонах; існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших; різницею в заробітній платі та іншими факторами.

Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів мігрантів із відсталих країн у розвинуті. Один тип – це наукові кадри й спеціалісти (так звана втеча розуму), інший тип – це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця.

В сучасних умовах у процес міграції робочої сили втягнута більшість країн світу. Серед них у свій час виділяли п'ять основних центрів, що визначають сучасні напрямки міжнародної міграції:

Серед традиційних постачальників робочої сили на міжнародний ринок праці вважались Туреччина, Греція, Португалія, Югославія, Мексика, Пуерто-Ріко, Пакистан, Марокко, Туніс, найбідніші країни Центральної Африки та інші.

В даний час з'явився новий регіон, який умовно можна назвати Європейський: країни, що з'явились при розпаді колишнього СРСР.

При цьому слід виділити два потоки: один – в напрямку з постсоціалістичних країн в інші країни (зокрема, Україна – Чехія; Україна – Португалія); другий – усередині регіону – між країнами СНД (Україна – Росія).

Домашнє завдання

Питання для самостійного опрацювання:

Відповідь: Причини міжнародної міграції:

І. Економічні:

ІІ. Позаекономічні:

Відповідь: Міграційне сальдо – різниця між кількістю людей, які переселились за межі даної країни (емігранти), і кількістю людей, які переселились в дану країну із-за її меж (іммігранти).