Політична економія та макроекономічні показники

Тема: Політекономія як наука, загальні основи економічної теорії. Предмет і методи пізнання

Мета: Визначити предмет політекономії та економічної теорії, її функції, рівні, методологічні основи та визначення застосування економіки на практиці. Сформувати економічну свідомість студентів

Вид заняття: Лекція

Методи: Пояснення, бесіда, мозковий штурм

Матеріально-технічне забезпечення: Навчальний посібник, картки, структурно-логічні схеми

Література

1. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С. Політична економія: навч. посіб. – Львів: «Магнолія плюс», 2005 р.

2. Мочерний С.В. Основи економічної теорії: навч. посіб. – К.: «Академія», 2009 р.

Структура заняття

1. Організаційна частина заняття.

Перевірка присутності студентів на занятті, знайомство з групою, визначення основних завдань студентів при вивченні дисципліни.

2. Повідомлення теми, формування мети та основних завдань.

Завдання: ознайомитись з новим теоретичним матеріалом, закріпити знання економічними тренінгами.

3. Мотивація навчальної діяльності. Студенти повинні усвідомити необхідність вивчення основ політичної економії як базису для всіх економічних наук.

4. Лекційний матеріал за планом:

1. Історичний процес розвитку економічної науки

2. Предмет економічної теорії

3. Рівні економічної теорії

4. Мета та значення економічної теорії

5. Підведення підсумків лекційного заняття та отримання домашнього завдання

Лекційний матеріал

1. Історичний процес розвитку економічної науки

Економічне буття, економічні явища й проце­си завжди привертали до себе увагу людей. Економічні питання торкаються життя кожної людини: вони регулюють матеріальні можливості життєдіяльності сім'ї, виникають у взаємовідносинах між людьми, між окремою особою та державою, між приватними закладами, між приватними та державними закладами і т.д. Тобто, в буденному житті: на транспорті, в мага­зині, на роботі, в навчанні, під час відпочинку, займаючись підприємницькою діяльністю, кожен з нас виступає учасником економічних відносин і, вільно чи невільно, в своїй діяльності приймає рішення, які зачіпають не лише власні економічні інтере­си, але й економічні інтереси людей, що нас оточують, нарешті, інтереси суспільства.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвит­ку. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Аристотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох. Немало економічних спостережень ми знаходимо і в Біблії. Вона дає певне тлумачення економічного життя стародавніх народів, що населяли Палестину і навколишні землі у II і І тисячоліттях до нашої ери. Як правило, ці тлумачення даються в формі заповідей, вказівок про поведінку людини.

Але хоч економічні погляди, школи зародилися давно, еконо­мічна теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цьому було зародження й розвиток капіталізму, формування національного ринку. Тоді ж з'явилася й назва цієї науки – політекономія. Вона походить від поєднання трьох давньогрецьких слів "політейя" – суспільний, державний устрій і вже знайомих нам "ойкос" і "номос", що в сукупності означає: наука про закони ведення суспільного господарства.

Вперше назва "політекономія" була вжита французом Антуаном Монкретьєном у "Трактаті політичної економії", який побачив світ у 1615 році. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто "економія" або "економіка", як це робили давньогрець­кі мислителі або його сучасники? Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний зміст – це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економія визначення політична.

Проте головна заслуга Монкретьєна не в тому, що він дав назву новій науці, а в тому, що в своєму "Трактаті", спеціально присвя­ченому економічним проблемам, він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспіль­них наук. Саме з цього моменту в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господар­ської діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську діяльність.

Політекономія як наука почала оформля­тися лише із зародженням капіталістичного ладу, й тому об'єктом її вивчення була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. А так як капіта­лістичні відносини почали складатися насамперед у торгівлі, то це знайшло відображення у теоретичних розробках перших економіс­тів, які досліджували цю систему. Зокрема, виходячи з чисто поверхневої оцінки ринкових процесів, вони:

1. ототожнюючи багатство з грішми, вважали, що багатством є лише те, що може бути реалізоване в грошах, золоті;

2. виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства;

3. безпосереднім джерелом багатства вважали обіг (торгівлю), тому що там товари перетворю­ються в гроші й виникає прибуток завдяки продажу товарів дорожче, ніж вони були куплені.

Однак не всякий обіг вважався джерелом багатства, а лише то­ргівля між країнами (міжнародна), бо саме вона збільшує кількість грошей у країні, тоді як внутрішня торгівля лише перекладає гроші з одних рук у інші, не приносячи країні прибутку. Звідси загальний висновок: баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, тобто треба менше купувати за кордоном і більше продавати.

Цей перший напрям політекономічної думки, який отримав у літературі назву меркантилізм (від італійського "мерканте" – торговець, купець), почав формуватися ще в останній третині 15 століття, але широкого розвитку набув з 2-ї половини 16 століття.

3 розвитком капіталізму, у зв’язку з тим, що капітал із сфери обігу проникає в сферу виробництва, основні положення меркантилізму починають втрачати акту­альність: на порядок денний виходять нові вимоги – свободи торгівлі та підприємництва. В політичній економії це знайшло відображення в тому, що концепція меркантилізму поступається місцем теоретич­ним поглядам фізіократів у Франції і класичної школи в Англії. Починається другий етап у розвитку політекономії.

Фізіократи – представники одного з напрямків класичної по­літекономії, який виник у Франції в середині 19 ст. як реакція на меркантилізм. Вони, на відміну від меркантилістів, джерело багатства вбачали не в сфері обігу (торгівлі), а у виробництві. В цьому їх заслуга. В той же час фізіократи обмежували виробницт­во лише землеробством. Промисловість вони вважали непродукти­вною галуззю господарства, й тому всі зайняті в цій сфері нале­жали до "безплідного класу".

Вершини свого розвитку на цьому етапі політична економія досягла в працях представників англійської класичної школи. Головні наукові досягнення класиків – це прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причому будь-якого виробництва, а не лише землеробського, як у фізіократів.

З досягненням капіталістичним суспільством високого ступеня зрілості виявилися його внутрішні суперечності. Це неминуче породило нові напрямки в розвитку політекономії, а саме прагматичну та пролетарську політекономії (19 – 20 століття).

Представники прагматичної політекономії, по-перше, вихо­дячи з концепції обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу

Як противага прагматичній політекономії в середині 19 ст. ви­никає пролетарська політекономія. Основи її заклали ідеологи робітничого класу Карл Маркс (1818 – 1883 р.р.) і Фрідріх Енгельс (1820 – 1895 р.р.). На відміну від прагматичної політекономії, яка увіковічує буржуазний лад, пролетарська (згодом вона стала називатися марксистською), розкриваючи внутрішні суперечності капіталізму, доводить, що капіталізм повинен поступитися місцем ново­му, більш прогресивному суспільному ладові – соціалізму. Розвиток марксистська політекономія отримала в працях В.І. Леніна практичне втілення її ідеї знайшли в побудові першої в світі соціалістичної держави – Радянського Союзу (1922 р.), причини розпаду якого – предмет досліджень майбутніх економіс­тів і політологів.

2. Предмет економічної теорії

Предмет економічної теорії – вивчення діяльності людей, пов’язаної зі створенням і розподілом життєвих благ.

Всі компоненти, які необхідні для створення життєвих благ, - природна сировина, земля, робоча сила, споруди – називаються економічними ресурсами.

3. Рівні політекономії

Економічні явища можна вивчати на різних рівнях. Можна в якості об’єкта вивчення взяти національну економіку, тобто економіку країни в цілому. Такий підхід прийнято називати макроекономічним.

Макроекономіка – це галузь економічної науки, яка вивчає економіку в цілому. Проблеми: зайнятість, безробіття, інфляція, національний продукт і т.д.

Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних суб’єктів, то такий підхід називають мікроекономічним.

Мікроекономіка – це галузь економічної науки, яка вивчає поведінку окремих економічних суб’єктів (людей, підприємств).

Проблеми: ціна, зарплата, попит, пропозиція, прибуток.

Мікро- і макроекономіка перебувають у нерозривній єдності, у взаємозв’язку.

Основними цілями економічної науки є:

• відкриття та формулювання економічних законів;

• передача отриманих результатів для їх використання в щоденній діяльності членами суспільства.

Економічний закон – це постійні причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами і процесами.

Домашнє завдання – дайте відповіді на поставлені запитання: