3.1. Захист від шкідливої дії речовин на виробництві

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:

– вилучення шкідливих речовин в технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими (свинцеві білила замінені на цинкові, метиловий спирт – іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання – миючими розчинами на основі води тощо);

– удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);

– автоматизація і дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, що виключає безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;

– герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;

– нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

– попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

– контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;

– використання засобів індивідуального захисту.

3.2. Вентиляція виробничих приміщень

3.2.1. Призначення, класифікація вентиляції виробничих приміщень

Вентиляція ‒ сукупність заходів та засобів, призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Завдання вентиляції – вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Системи вентиляції класифікують за різними ознаками.

За способом переміщення повітря системи вентиляції поділяють на:

‒ природну (повітря переміщується під впливом природних факторів ‒ теплового напору (різниці температур повітря в приміщенні і зовнішнього повітря) або дії вітру);

‒ механічну (повітря переміщується механічними пристроями ‒ вентиляторами, ежекторами та ін.);

‒ змішану (поєднання природної та штучної).

За місцем дії системи вентиляції поділяють на загальнообмінні, місцеві, комбіновані, аварійні.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Місцева вентиляція використовується для видалення забрудненого повітря безпосередньо з місця утворення шкідливих речовин і не допускає їх поширення по всьому приміщенню.

Комбіновані системи вентиляції ‒ загальнообмінна і місцева ‒ застосовуються при значному надходженні шкідливих речовин у повітря робочої зони.

У виробничих приміщеннях, в яких можливе раптове надходження в повітря робочої зони великих кількостей шкідливих парів та газів, крім робочої передбачається аварійна вентиляція.

Природна вентиляція може бути неорганізованою (об’єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, невідомі, а сам повітрообмін залежить від випадкових факторів), що включає інфільтрацію (просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях) та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок, та організованою (аерація) (в стінах будівлі роблять отвори, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють ліхтарі, які перекриваються на необхідну величину для регулювання надходження зовнішнього та видалення відпрацьованого повітря відповідно).

Аерація застосовується в приміщеннях із значним тепловиділенням, якщо концентрація пилу і шкідливих газів у припливному повітрі не перевищує 30% ГДК в робочій зоні.

Недолік аерації: робота визначається нестійкими факторами (температурою, напрямком і силою вітру), припливне повітря вводиться в приміщення без попередної очистки і підігріву, а те, що видаляється, не очищується, забруднюючи атмосферу.

Переваги механічної вентиляці: забезпечує постійний обмін повітря, незалежно від зовнішніх метеорологічних умов; припливне повітря за необхідності підігрівається, охолоджується, зволожується, осушується або очищується від пилу, а те, що видаляється, очищується.

Механічна вентиляція залежно від напрямку потоку повітря може бути припливна, витяжна, припливно-витяжна.

Припливна механічна вентиляція нагнітає чисте повітря в приміщення і складається з елементів: повітрозабірний пристрій (встановлюється у місцях, де повітря не забруднене пилом та газами), фільтр для очищення повітря, повітронагрівач, вентилятор, мережа повітроводів та припливні патрубки з насадками (для розсіювання повітря). Забруднене повітря витісняється свіжим через вікна, двері, ліхтарі і щілини у будівельних конструкціях.

Витяжна вентиляція видаляє забруднене повітря в атмосферу і складається із очисного пристрою, вентилятора, центрального та відсмоктуючих повітроводів. Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху, робити викидні отвори безпосередньо у вікнах категорично заборонено. Чисте повітря потрапляє у приміщення через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій.

На виробництві найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення, причому у виробничих приміщеннях зі значною кількістю шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% сильнішою, ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.

В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення (рециркуляція), що практикується в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.

Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів в гарячих цехах, повітряних та повітряно-теплових завіс, призначених для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт.

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів. Їх конструкція повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря, при цьому не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.

Основними факторами при виборі типу місцевої витяжки є: характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.

Аварійну вентиляцію влаштовують тільки витяжною.

Кондиціонування повітря ‒ створення і автоматичне підтримання в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов, постійних або таких, що змінюються в заданій програмі, параметрів повітря: температури, вологості, чистоти і швидкості руху. Використовується для забезпечення оптимальних санітарно-гігієнічних умов, створення яких звичайною вентиляцією неможливе, або як складова технологічного процесу. Кондиціонер складається із зовнішнього повітропроводу, фільтра для очищення повітря від механічних домішок, камери для підігріву (взимку) чи охолодження (влітку) повітря, камери для доочистки (промивки) або зволоження водою, яка подається форсунками, камери, де калориферами остаточно формується температура повітря, вентилятора, який подає повітря через повітропровід у робоче приміщення.

Нормативи з облаштування вентиляційних систем задаються в ДБН В.2.5-67:2013 “Опалення, вентиляція і кондиціонування” та інших галузевих нормативних документах.