- •1. Охорона праці як суспільний чинник і галузь науки
- •1.1. Об’єкт та предмет охорони праці
- •1.2. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори, їх класифікація
- •1.3. Виробничий травматизм та професійні захворювання, причини їх виникнення. Стан травматизму в Україні та його оцінка
- •2. Законодавство України про охорону праці
- •2.1. Загальні закони та спеціальні законодавчі акти з охорони праці
- •2.2. Відповідальність за порушення вимог законодавчо-нормативних документів з охорони праці
- •2.3. Гарантії прав громадян на охорону праці
- •2.3.1. Права громадян на охорону праці під час укладення трудового договору
- •2.3.2. Права громадян на охорону праці під час роботи на об’єкті господарювання
- •2.3.3. Права жінок, неповнолітніх та інвалідів на охорону праці, які пов’язані з фізіологічними особливостями їхнього організму
- •2.3.4. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
- •3. Комплексне управління охороною праці, його складові та основні завдання
- •3.1. Державне управління охороною праці
- •3.2. Управління охороною праці на об’єкті господарювання
- •1. Ергономіка, фізіологія та гігієна праці
- •1.1. Ергономічні вимоги до організації трудових процесів та робочих місць
- •1.2. Організація та обслуговування робочих місць
- •1.3. Аналіз умов праці за показниками важкості і напруженості трудового процесу та працездатності людини
- •Категорії важкості праці
- •Оцінка умов праці за санітарно-гігієнічними факторами
- •Оцінка умов праці за психофізіологічними факторами
- •1.4. Атестація робочих місць за умовами праці
- •Критерії для оцінки умов праці (Витяг з класифікації умов і характеру праці за ступенями шкідливості і небезпечності, важкості і напруженості)
- •2. Мікроклімат виробничих приміщень
- •2.1. Нормалізація параметрів мікроклімату
- •2.2. Визначення та контроль параметрів мікроклімату
- •2.3. Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату
- •3. Забруднення повітря виробничих приміщень. Вентиляція виробничих приміщень: призначення, класифікація, вимоги
- •3.1. Захист від шкідливої дії речовин на виробництві
- •3.2. Вентиляція виробничих приміщень
- •3.2.1. Призначення, класифікація вентиляції виробничих приміщень
- •3.2.2. Методи розрахунку систем штучної вентиляції
- •3.2.3. Основні вимоги до систем вентиляції
- •4. Освітлення виробничих приміщень. Нормування та розрахунок природного і штучного освітлення
- •4.1. Основні вимоги до виробничого освітлення
- •4.2. Види виробничого освітлення
- •4.3. Нормування та забезпечення виробничого освітлення
- •4.4. Перевірочний розрахунок природного освітлення виробничого приміщення
- •4.5. Розрахунок штучного освітлення виробничого приміщення
- •4.5.1. Джерела штучного освітлення
- •4.5.2. Методи розрахунку штучного освітлення
- •5. Вібрація
- •5.1. Класифікація вібрацій
- •5.2. Гігієнічні характеристики та нормування вібрацій
- •5.3. Методи контролю параметрів вібрацій
- •5.4. Захист від вібрацій
- •6. Шум. Нормування, захист
- •6.1. Класифікація шумів
- •6.2. Параметри шуму, які нормуються
- •6.3. Захист від шуму
- •1. Вимоги безпеки до технологічного обладнання та виробничих процесів.
- •1. Кольори безпеки та знаки безпеки праці.
- •1. Вимоги безпеки до технологічного обладнання та виробничих процесів
- •2. Електробезпека
- •2.1. Дія електричного струму на організм людини. Електротравма, електроудар
- •2.2. Фактори, що впливають на наслідки ураження людини електричним струмом
- •2.3. Класифікація приміщень за рівнем електробезпеки
- •2.4. Умови ураження. Напруга дотику, напруга кроку
- •2.5. Заходи і засоби електробезпеки
- •3. Захист від статичної та атмосферної електрики
- •3.1. Статична електрика та захист від неї
- •3.2. Атмосферна електрика та захист від неї
- •1. Поняття про пожежу. Основні причини пожеж та їх негативні наслідки
- •2. Розвиток пожежі. Класи пожеж
- •3. Небезпечні та шкідливі фактори пожежі
- •4. Категорії виробництв та приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою
- •5. Вибухонебезпечні та пожежонебезпечні зони, їх класи
- •6. Забезпечення пожежної безпеки на виробничих об’єктах
- •6.1. Пожежна профілактика та пожежна безпека
- •6.2. Система попередження пожеж
- •6.3. Протипожежний захист
- •Перелік питань з курсу “основи охорони праці”
1.2. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори, їх класифікація
Залежно від виробничих обставин в процесі праці організм людини сприймає комплекс факторів, що можуть позитивно або негативно впливати на стан її здоров’я та рівень працездатності.
Залежно від інтенсивності та часу дії ці фактори можуть бути небезпечними або шкідливими. Небезпечними називаються фактори, здатні за відповідних умов викликати гостре порушення здоров’я (травмування) або загибель організму, шкідливими – фактори, що чинять негативний вплив на працездатність або викликають професійні захворювання та інші професійні наслідки.
Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74. ССБТ “Опасные и вредные производственные факторы”, небезпечні і шкідливі фактори за дією та природою впливу поділяються на чотири класи:
‒ фізичні (рухомі машини, механізми та частини виробничого обладнання, аварійні конструкції; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена або понижена температура поверхні обладнання, матеріалів; підвищена або понижена температура повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрації, іфразвукових коливань, ультразвуку; підвищений або понижений барометричний тиск у робочій зоні і його різка зміна; підвищена або понижена вологість повітря чи його йонізація; підвищений рівень йонізуючих випромінювань у робочій зоні; підвищена напруга в електромережі; підвищений рівень статичної електрики, електромагнітних випромінювань; підвищена напруженість електричного та магнітного полів; відсутність або надмірність природного світла, недостатнє освітлення робочої зони, півищена яскравість, понижена контрастність і т. ін.);
‒ хімічні (залежно від характеру впливу на організм людини: токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні і такі, що впливають на репродуктивну функцію; залежно від шляху проникнення в організм людини: через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки);
‒ біологічні (патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, гриби, рикетсії, найпростіші) та продукти їх життєдіяльності, мікроорганізми (рослини і тварини));
‒ психофізіологічні (залежно від характеру впливу: фізичні перенавантаження (статичні, динамічні); нервово-психічні перенавантаження (розумове перенавантаження, перенавантаження аналізаторів, емоційні навантаження, монотонність праці)).
1.3. Виробничий травматизм та професійні захворювання, причини їх виникнення. Стан травматизму в Україні та його оцінка
При відхиленні від затвердженої технології робіт, порушенні режимів експлуатації обладнання, техніки безпеки та виробничої санітарії можуть виникати ситуації, що спричиняють травмування або професійні захворювання.
Травмування – це раптове порушення анатомічної цілісності організму або його функцій через короткочасну дію небезпечного фактора внаслідок чого настає тимчасова або постійна втрата працездатності.
За характером ушкоджень розрізняють такі види травм: рани, забиття, переломи, вивихи, опіки, теплові та термічні удари і таке інше.
Збіг обставин, за яких виникає травмування працюючих, розглядається як небезпечна подія, що призвела до нещасного випадку.
Нещасним випадком називається випадок з працівником при виконанні ним трудових обов’язків під дією небезпечного виробничого фактора.
Нещасні випадки за тяжкістю наслідків бувають легкі (незначна втрата працездатності, яка відновлюється без суттєвих змін у стані здоров’я потерпілого), тяжкі (довгострокова втрата працездатності або перехід потерпілого на тимчасову чи постійну інвалідність) й смертельні. Ступінь тяжкості нещасного випадку встановлюють лікарняні заклади, де потерпілий перебував на лікуванні.
Професійне захворювання – захворювання, що викликане тривалою дією шкідливого виробничого фактора, або надмірним напруженням праці.
Дія шкідливого виробничого фактора не завжди призводить до специфічних професійних захворювань, вона може спровокувати розвиток інших захворювань, що отримали назву “виробничо зумовлені захворювання”.
Статистика виробничого травматизму свідчить про його безперервне зростання у цілому світі. За інформацією МОП, щорічно трапляється близько 250 млн. нещасних випадків на виробництві. У розвинених країнах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у країнах, що розвиваються, у тому числі й в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпає щорічно близько 10 млн. осіб з яких майже 8 000 гине. Загалом по всіх країнах земної кулі кожні три хвилини гине людина, а щосекунди зазнають травм чотири особи.
За інформацією Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиліття характеризується зменшенням кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму. Але це не свідчить про поліпшення охорони праці, а лише про економічну кризу, зменшення обсягів виробництва чи зупинення діяльності багатьох підприємств.
Найвищий рівень смертельного травматизму сьогодні простежують у восьми галузях економіки, на які припадає біля 90% всіх смертельних випадків на виробництвах України: вугільна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт, будівництво, невиробнича сфера, металургія, машинобудування, хімічна промисловість. Найбільша кількість нещасних випадків пов’язана з організаційними чинниками (біля двох третіх від усіх нещасних випадків).
В Україні останнім часом різко зростає професійна захворюваність. На підприємствах України щорічно реєструють до 7 тис. професійних захворювань. Аналіз такої захворюваності свідчить, що професійна патологія в країні реєструється у працівників більш як 250 професій при середньому стажі роботи до 20 років та середньому віці до 50 років. При цьому намітилася стійка тенденція до зростання кількості випадків захворювань.
У структурі професійних захворювань переважає пилова етіологія, віброшумова патологія, загазованість у таких галузях промисловості як металургійна, машинобудівна, хімічна, будівельна та ін.
У системі профілактики виробничого травматизму й професійних захворювань має бути аналіз причин, що їх зумовлюють. Дослідженням причин виробничого травматизму і професійних захворювань встановлено таку їх класифікацію:
– організаційні (неправильна організація праці або робочого місця, відсутність інструктажів або неякісне їх проведення, порушення технологічного режиму або трудової дисципліни, відсутність інструкцій з безпеки праці на робочих місцях, неузгодженість у діях, відсутність проектів виробництва робіт (ПВР), а також нагляду й контролю за виробничою діяльністю, відсутність засобів захисту, спецодягу і т. ін.);
– технічні (проектні і конструктивні недоліки, невідповідність обладнання, транспортних та енергетичних пристроїв вимогам безпеки, недосконалість конструкцій машин, блокувальних систем, сигналізації, неправильний режим технологічного процесу, недосконале його виконання, відсутність інженерних розрахунків і т. ін.);
– психофізіологічні (невідповідність умов праці анатомо-фізіологічним і психологічним характеристикам організму людини, незадовільний психологічний клімат в колективі, хворобливі стани, високий ступінь ризику, вживання алкоголю, втома і т. ін.).
Здебільшого виробничі нещасні випадки та професійні захворювання носять не однопричинний, а багатопричинний характер.
Усі зазначені причини виробничого травматизму та іншого негативного впливу мають бути попереджені системою заходів.
‒ організаційних (правильна організацію праці та робочих місць, дотримання відповідного режиму праці та відпочинку, проведення якісного навчання та інструктажів);
‒ технічних (належне використання існуючих спеціальних колективних та індивідуальних засобів працюючих, виконання відповідних інженерних розрахунків, що забезпечують безпечне виконання робіт при використанні електричного струму, фізичних, біологічних або інших потужностей, що певною мірою можуть спричиняти виникнення небезпечних або шкідливих обставин у виробничій сфері).
Таким чином, зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань – одне із найважливіших завдань. Щоб його ефективно вирішувати, потрібно знати масштаби цієї проблеми.
Аналіз стану травматизму в Україні проводять на макро- та мікрорівні. На макрорівні, на рівні країни (регіону), використовують два показники:
– кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками виробничого характеру за календарний рік, які припадають на 1 млн працездатного населення:
NB = W / (A ∙ b),
де W – кількість нещасних випадків з летальними наслідками виробничого характеру за календарний рік, A – кількість населення в мільйонах, b – частка працездатного населення;
– кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками невиробничого характеру за календарний рік, які припадають на 1 млн населення:
NB = V / A,
де V – кількість нещасних випадків з летальними наслідками невиробничого характеру за календарний рік.
Необхідність використання поряд з показниками виробничого травматизму показників невиробничого травматизму зумовлена тим, що частину нещасних випадків виробничого характеру формально відносять до нещасних випадків невиробничого характеру у разі відсутності юридично оформлених взаємовідносин між роботодавцем та найманим працівником.
З метою оцінки стану загального травматизму на мікрорівні на об’єкті господарювання сьогодні використовують три показники:
– коефіцієнт частоти, K1 – кількість потерпілих від нещасних випадків за календарний рік, які припадають на 1 000 працівників:
K1 = (1000 ∙ ∑Рі) / N0 = (1000 ∙ m) / N0,
де n – кількість нещасних випадків на об’єкті господарювання за календарний рік; Pi – кількість потерпілих в і-му нещасному випадку; N0 – середня кількість працівників у календарному році; m – загальна кількість потерпілих від нещасних випадків за календарний рік;
– коефіцієнт важкості, K2 – кількість днів непрацездатності за календарний рік, що припадає на одного потерпілого:
K2 = ∑Sі / m = S0 / m,
де Si – кількість днів непрацездатності в і-го потерпілого; S0 – загальна кількість днів непрацездатності за календарний рік на об’єкті господарювання;
– коефіцієнт непрацездатності, K3 – кількість днів непрацездатності за календарний рік, що припадає на 1 000 працівників:
K3 = K1 ∙ K2 = (1000 ∙ S0) / N0.