Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
pedagogika.docx
Скачиваний:
393
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
236.91 Кб
Скачать

9. Характеристика методів формування досвіду поведінки

У процесі формування особистості одним із головних завдань є досягнення єдності свідомості і поведінки. Справді вихованою можна назвати людину лише тоді, коли вона не тільки засвоїла певні вимоги, але коли в неї виникла потреба діяти у відповідності з цими вимогами і вона не може поводитися інакше. Знання, що не підштовхують учня до позитивних дій, стають ширмою, за якою ховаються лицемірство і ханжество. Тому процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Під звичкою розуміємо стійку форму поведінки, в основі якої стійкі навички організації особистістю своєї діяльності, спілкування, які закріплюються в поведінці і стають рисою характеру людини, цьому сприяють такі методи, як: привчання, вправи, доручення, виховні ситуації тощо.

Привчання - організація планомірного і регулярного виконання дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки (не розмовляти на уроці, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо).

Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання вихованцями! різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних! дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими і багаторазовими діями. Тому вправи являють собою систему організованих вихователем правильних вчинків вихованця, розраховану на тривалий час. Учень, підкоряючись певним вимогам, коли виконує! якусь конкретну справу, відчуває виховний вплив.

У галузі культури поведінки можна виділити такі групи звичок (Г.І. Щукіна):

  1. Звички, які виражають позитивний емоційний тон спілкування з людьми: ввічливо вітатися з людьми при зустрічі, прощатися при розлученні та ін.

  2. Звички поведінки, які передбачають необхідність враховувати настрої оточуючих: не розмовляти голосно в громадських місцях, щоб не заважати хворим, втомленим, зайнятим своїми думками, тим, хто перебуває в горі; не штовхати в спину того, хто йде попереду...

  3. Звички уваги, завбачливості до людей. Вони пов'язані з наданням послуг, з готовністю прийти на допомогу людині у скруті: поступитися місцем, пропустити раніше себе в двері, допомогти донести речі, підняти впущену річ і т.п.

  4. Звички, пов'язані з хорошими манерами: триматися природно, просто, з гідністю, бути гостинним, терпляче вислуховувати співбесідника.

Основні прийоми використання вправ у школі:

  • Постановка виховного завдання і пробудження в учнів потреби в тій чи іншій діяльності.

  • Роз'яснення способів діяльності і набуття дітьми відповідних знань.

  • Практичний показ дій.

  • Організація початкового відтворення учнями показних дій (зразків поведінки).

  • Подальші тренування у вдосконаленні і закріпленні способів діяльності.

У зв'язку з тим, що центральною ланкою вправ є повторюваність дій, Г.І.Щукіна називає деякі правила повторення:

  • процес тренування повинен бути спрямований на закріплення корисної звички;

  • повторення позитивних звичок вимагає дотримання точності умов, характеру дій, визначених обставин, часу;

  • автоматизація звичок необхідна вимагатися поступово. Спочатку повторення повинне переслідувати точність дій, потім швидкість і, наостанку, автоматизм;

  • повторення не повинно призводити до негативних емоцій учня;

  • повторення слід урізноманітнити, щоб уникнути перевантаження та втоми нервової системи;

  • кількість повторень повинна бути індивідуальною;

  • здійснюючи повторення, необхідно турбуватися про формування у дитини установки на самоконтроль, на самоперевірку виконання засвоюваних дій.

М.І.Болдирев виділяє наступні типи вправ: а) вправи в діяльності; б) режимні вправи; в) спеціальні вправи.

Вправи в різноманітній діяльності використовуються з метою вироблення в учнів навичок до праці, переборювання труднощі", виховання наполегливості, сили волі, самостійності. У діяльності діти привчаються до культури спілкування.

Режимні вправи стимулюють дітей до дотримання встановленого в школі та в сім'ї режиму, що примушує їх повторювати і закріплювати позитивні дії, тренуватися у виконанні правил поведінки, керувати своїми бажаннями і діями, привчає до розумного використання робочого і вільного часу.

Спеціальні вправи тренувального характеру використовуються для вироблення і закріплення навичок і вмінь культурної поведінки, дотримання елементарних правил, пов'язаних із зовнішньою культурою, правилами етикету.

Реалізується метод вправ і через доручення, тобто шляхом виконання визначених завдань учителя, батьків, колективу, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості, відповідальності, старанності. Значущість доручень у системі виховної роботи буде вищою, якщо дотримуватись ряду умов:

  1. учні повинні усвідомлювати значення доручень;

  2. виконавці повинні знати, в чому сутність доручення і як його виконати, в які строки;

  3. доручення виконується більш охоче, якщо воно відповідає інтересам, потребам і можливостям дитини, посильне їй;

  4. надавати їм допомогу школярам у процесі виконання доручення, корегувати за необхідності їх дії;

  5. давати можливість учням, особливо старшокласникам, виявляти самостійність, ініціативу, творчість;

  6. здійснювати оцінку результатів виконання доручення.

У теорії педагогіки і практиці школи все більшого поширення набуває використання виховних ситуацій, тобто створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до учнів, а цілеспрямовано організованими обставинами, які і створюють ситуацію.

В основному виховна ситуація не викликає у школяра почуття образи, приниження власної гідності.Вона розрахована на участь і підтримку батьків, ровесників, вчителів та ін., доречна при вирішенні гострих питань спілкування ровесників, при встановленні позитивних стосунків між. батьками і дітьми. У той же час виховну ситуацію не можна вважати універсальним методом, її використовують у залежності від цільової установки, особистих якостей дитини, авторитетності вчителя тощо.

Корисним і необхідним є використання з педагогічною метою виховних обставин із життя. Сутність цих ситуацій в тому, що діти змушені робити вибір: зробити щось для себе, свого задоволення чи поступитися радістю іншому, допомогти ровеснику, старшому, якщо доводиться при цьому самому від чогось відмовитися. "Організація такої ситуації потребує особливо глибокого і різнобічного знання психологічних особливостей вихованців, домінуючих мотивів їх діяльності, інтересів, потягів, рівня домагання, всіх обставин їх життя".

Автори вважають, що експеримент вдався з трьох причин: по-перше, мати зберігала дружній тон і підтримувала в домі приємну атмосферу; по-друге, вона утрималась від повчань, вона не нагадувала про безладдя; по-третє, головне те, що мати зрозуміла справжній зміст навчання на практиці. Але одночасно автори радять звертатися до такого виду виховуючих ситуацій якомога рідше.

Методи цієї групи пов'язані з організацією діяльності індивіда: навчальної, трудової, ігрової, суспільної, естетичної, що забезпечує не тільки досвід поведінки, але й переживання радості пізнання, творчості, творіння, спілкування тощо. Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду моральної поведінки вирішують завдання виховання стосунків між людьми, навичок, умінь, звичок. Учень іде від усвідомлення необхідності знань, умінь через тренування до навичок і через тренувальні вправи - до звичок поведінки.

У деяких підручниках і навчальних посібниках до даної групи методів відносять і вимоги, тобто педагогічний вплив, який полягає в тому, щоб зобов'язати школярів виконувати які-небудь дії і вчинки. Основні вимоги будуються на гуманному ставленні до дитини, довір'ї до неї. За формою пред'явлення вимоги можуть бути прямі (наказ, розпорядження) і непрямі (прохання, порада, натяк). Розрізняють індивідуальні педагогічні вимоги, які висуває вихователь, і колективні, котрі йдуть від правил поведінки у школі, обов'язків (клятви) члена громадської організації тощо. Різноманітні і форми вираження вимог. Вони залежать від індивідуальних якостей дитини і педагога, характеру стосунків між вихователем і вихованцем, своєрідності ситуації (м'яке прохання, нагадування, докір, попередження, категоричні вимоги). Використання методу буде більш успішним, якщо:

  • пояснювати дітям необхідність дотримання тих чи інших вимог;

  • одночасно не висувати багато вимог;

  • залучати дітей до визначення певних вимог у процесі розробки "правил моральної поведінки" для свого класу, дитячих Конституцій і таке інше.

Вимога дійсно є невід'ємною частиною методів організації діяльності і формування досвіду поведінки, але головне їх завдання - вплив на свідомість дитини.

Вимоги випереджують дію, тому їх можна віднести як до першої, так і до другої групи методів.

Соседние файлы в предмете Педагогика