42. Принцип трудності й доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.

У найзагальнішому плані під трудністю розуміють розрив між підготовленістю учнів до процесу навчання і тими вимогами, які цей процес до учнів пред'являють. Труд­ність є виразом основного протиріччя між тим новим, що повинні пізнати учні, тими завданнями, які вони повинні вирішити, і наяв­ністю у них запасу знань, уявлень, умінь вирішувати завдання, що їм пред'являються. Щоб подібне протиріччя стало рушійною си­лою процесу навчання, воно повинно висуватися логікою цього процесу, бути ланцюгом у низці пізнавальних завдань, що вирішу­ються учнями під керівництвом учителя. Важливо при цьому, щоб протиріччя набували внутрішнього характеру, тобто ставали проти­річчями у свідомості школярів і переживались ними як трудність. Завдання, що висуваються процесом навчання, повинні бути зро­зумілі учням і розв'язувані при деякому напруженні їх сил. Процес навчання, який потребує від учнів напружен­ня сил, сприяє їх розумовому розвитку, що дозволяє, у свою чергу, висувати перед учнями все нові, більш складні за­вдання. Можливості розвитку, як зазначають психологи, втім і полягають, що кожне нове завдання висуває вимо­ги, які не можуть бути вико­нані зразу за допомогою уже відомих засобів. Це викликає потребу в нових способах, що і при­зводить до підвищення рівня розвитку. Значний внесок у розробку питання вніс психолог і педагог Л.В. Занков, який висунув принцип навчання на високому рівні труд­нощів, які не тільки неминучі в навчанні, але і педагогічно необхідні. У педагогічній літературі поряд з поняттям «трудність» можна зустріти поняття «складність», які часто вживаються як синонімічні за змістом. Між тим їх необхідно розрізняти. «Складність» — є об'єктивною властивістю змісту навчального предмета і харак­теризується кількістю елементів знань, а також кількістю функці­ональних зв'язків і логічних відношень, що об'єктивно існують між ними. Складність не залежить від підготовленості того, хто цей предмет вивчає, а «трудність» — є суб'єктивною характерис­тикою, пов'язаною з рівнем підготовки того, хто навчається. Го­ловними джерелами труднощів виступають: а) складність і об'єм змісту навчальних предметів; б) рівень підготовленості учнів до засвоєння цього змісту. Мають значення й інші фактори, зокрема такі, як: нестача часу, відведеного для засвоєння того чи іншого матеріалу, неадекватність методів навчання меті навчання тощо. Доступність слід розуміти не як легкість для засвоєння, а як міру посильної трудності.

44. Принцип оптимізації навчального процесу

Цей принцип знайшов всебічне обґрунтування в працях Ю.К.Бабанського, який сутність принципу бачить у тому, щоб із ряду можливих варіантів навчального процесу усвідомлено вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність рішення завдань навчання, виховання і розвитку школярів при раціональних витратах часу і зусиль учителя і учнів,

Способи оптимізації навчання.

1. Комплексне планування і конкретизація завдань навчання, і виховання і розвиток школярів за конкретних умов навчання.

2. Конкретизація змісту навчання. Цей спосіб оптимізації потребує виділення головного, основного: понять, фактів, провідних виховних ідей; відбору вправ для розвитку практичних умінь, навичок пізнавальної діяльності на основі вивчення особливостей учнів конкретного класу; встановлення міжпредметних зв'язків; забезпечення відповідності обсягу, складності матеріалу, виділеного часу.

3. Вибір виду навчання, форм його організації, раціональних методів, засобів, форм навчання (загальнокласних, групових, індивідуальних) і темпу.

4. Створення сприятливих навчально-матеріальних, шкільно-гігієнічних, морально-психологічних і естетичних умов для навчання.

5. Освоєння наукової організації праці школярів і вчителів. Завдання НОП - виявлення і використання резервів підвищення якості навчальної роботи.

Основні вимоги наукової організації праці, спільні для вчителя і учнів, такі:

1. Чітка постановка мети конкретної діяльності.

2. Визначення змісту роботи.

3. Вибір раціональних форм і методів виконання діяльності.

4. Планування роботи, облік і контроль за виконанням плану. Для цього потрібно правильно передбачити хід і результати праці, розраховувати роботу в часі і просторі, розробляти систему послідовності дій.

5. Визначення ефективності організації своєї праці і послідовне ЇЇ коригування