- •5. Загальна характеристика освітніх технологій.
- •8. Педагогічна культура вчителя: сутність та її складові.
- •6. Сутність, основні ідеї педагогіки співробітництва.
- •9. Характеристика методів формування досвіду поведінки
- •10. Сутність процесу виховання, його особливості. Проблема мети виховання та розвитку особистості. Державна національна програма "Освіта" про національне виховання.
- •12. Актуальні проблеми виховання.
- •13. Методи виховання
- •11. Закономірності виховання
- •14. Дати аналіз принципів процесу виховання (принц гуманізму, вих в діял та спілкув,цілісн)
- •15. Формування моральної культури учнів.
- •16. Громадянське виховання
- •17. Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні.
- •18. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування.
- •19. Спільна виховна робота школи та сімї.
- •20. Формування естетичної культури учнів. В.О.Сухомлинський про естетичне виховання учнів.
- •22. Трудове виховання і професійна орієнтація учнів. Формування економічної культури учнів.
- •21. Правове виховання
- •23. Розумове виховання
- •24. Фізичне виховання школярів: мета, завдання, зміст і форми роботи.
- •25. Сутність і шляхи особистісно-орієнтовного виховання.
- •26. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми
- •27. Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.
- •28. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи
- •29. Педагогічна майстерність: поняття, її складові. Розкрити сутність і компоненти педагогічної техніки.
- •30. Педагогічне спілкування: поняття, види. Визначити правила педагогічного спілкування.
- •31. Актуальні проблеми дидактики середньої школи.
- •32. Процес навчання, його особливості і функції.
- •33. Методи навчання, їх функції. Обґрунтувати різноманітні підходи до класифікації методів.
- •34. Дидактичні погляди Сухомлинського
- •35. Способи організації навчальної діяльності школярів на уроці. Групова робота на уроці. Взаємонавчання учнів.
- •36. Проаналізувати догматичну, пояснювально-ілюстративну технології навчання.
- •37. Загальна характеристика технології програмованого навчання. Особливості навчання за допомогою комп'ютера. Дистанційне навчання.
- •38. Проблемне навчання
- •39. Свідомість і активність учня як принципи навчання.
- •40. Сутність принципів науковості освіти і зв'язку з життям. Шляхи їх реалізації в процесі навчання.
- •41. Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні
- •42. Принцип трудності й доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.
- •44. Принцип оптимізації навчального процесу
- •43. Принцип наочності навчання
- •45.Форми організації навчання
- •46. Нестандартні уроки
- •47. Сутність принципу виховуючого навчання, шляхи його реалізації на уроці.
- •49. Обґрунтувати принцип систематичності і системності в навчанні.
- •48. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів та його функції
- •50. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок: сутність, шляхи реалізації на уроці.
- •51. Самостійна робота учнів
- •1) Визначити її місце в структурі уроку;
- •52. Загальна характеристика модульно-рейтингової системи навчання.
- •58. Організація домашньої роботи школярів.
- •53. Загальна характеристика розвивального навчання
- •54. Характеристика методів навчання в залежності від характеру пізнавальної самостійної діяльності школярів. Оптимальний вибір методів.
- •55.Система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв'язок педагогіки з іншими науками
- •56. Словесні, наочні, практичні методи навч.
- •5. Педагогічна діяльність педагога
- •57. Практикуми, семінари, екскурсії, як форма навчання
11. Закономірності виховання
Організований виховний процес має свої закономірності.
Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв 'язкиуньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
У виховному процесі виявляються такі закономірності.
Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.
Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.
Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).
Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).
Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.
Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємови-ховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.
Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.
Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.
14. Дати аналіз принципів процесу виховання (принц гуманізму, вих в діял та спілкув,цілісн)
Виховання - процес цілеспрямований, який орієнтує вихователя і вихованця на досягнення визначеної мети як ідеального передбачення результатів процесу.
Визначення мети виховання дозволяє реалізувати таку його особливість, як спрямування в майбутнє,
Давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висунули ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети виховання. Всебічний розвиток особистості передбачає "розвиток різних боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань".
Гармонійність розвитку потребує співвідносності зовнішнього та внутрішнього, узгодження, відповідності змісту формі (гармонійність відкидає розрив між свідомістю та поведінкою, словом та ділом тощо).
Вимоги всебічного гармонійного розвитку особистості диктуються об'єктивними факторами розвитку суспільства. Чим більш освічені люди, тим швидше вони реагують на зміни в науці та техніці, першими впроваджують нововведення, ефективніше засвоюють спеціальності, підвищують продуктивність праці за рахунок раціоналізаторства, відповідального ставлення до справи тощо.
Спеціалістів високої кваліфікації потребує науково-технічна революція. Саме науково-технічний прогрес стимулює обов'язкове комп'ютерне навчання, включаючи навчання основам програмування.
Всебічний гармонійний розвиток особистості забезпечує формування духовної культури індивіда і суспільства в цілому. Духовна культура як внутрішня культура, інтелігентність, душевне багатство, поєднання в людині краси, любові, відповідальності, істини визначає і розумне використання нею вільного часу.
Загальна мета виховання, яка визначається об'єктивними факторами розвитку суспільства, держави, конкретизується виховними закладами, вихователями з врахуванням національно-регіональних, статево-вікових, індивідуальних особливостей, повинна доповнюватися замовленням самої особистості - бути щасливою, розумною, здоровою, чесною та ін.
головна мета національного виховання молоді на сучасному етапі визначається як формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
Отже, можна говорити про ієрархію цілей у педагогічній діяльності: мета як історичний ідеал виховання; стратегічні й тактичні цілі, спрямовані на формування свідомості, самосвідомості, почуттів, волі, поведінки школярів; цілі самовиховання і самореалізації, саморозвитку тощо. "Мета виховання, - зазначає О. В. Киричук, - в єдності соціального змісту й психологічної форми ще не є власне компонентом реального виховного процесу. Для цього вона повинна бути конкретизована". Автор визначає етапи конкретизації:
1) за віковими ступенями;
2) за соціально-психологічними умовами того чи іншого виховного закладу;
3) за раніше реалізованими цілями виховання, що здійснюється під час планування виховної роботи в окремих педагогічних системах (сім'я - дитина, вчитель - учень, контактний колектив - особистість і т.д.), а її оптимальність залежить від рівня майстерності суб'єкта виховного впливу.
Таким чином, конкретна мета виховання визначає напрями її реалізації. Так, "максимальний розвиток особистості дитини у розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити", передбачає:
- виховання вільної особистості, яка має високий рівень самосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у загальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спадщину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;
виховання духовно багатої особистості, якій притаманна сукупність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потребу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, активності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;
- виховання практичної особистості, яка володіє основами економіки, комп'ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров'я; уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріальне благополуччя своєї сім'ї тощо.
Принцип цілісного підходу до виховання
Цей принцип розглядається як теоретична основа організації виховної діяльності. Він передбачає:
Необхідність обліку всієї сукупності економічних, соціальних, моральних та інших умов, які мають вплив на формування людини як особистості.
Формування різноманіття якостей особистості школяра, основ інтелектуальної, моральної, естетичної, економічної, політичної, правової, екологічної, фізичної, комунікативної культури, культури праці, сімейних відносин як цілісного процесу.
Оптимальний вибір методів і засобів досягнення мети, їх диференціація в залежності від соціально-економічних, вікових особливостей, рівня культури вихованців.
Визначення умов, які забезпечують успіх реалізації мети.
Цілісність виховного процесу вимагає:
диференціації форм і засобів масового та індивідуального впливу в залежності від психологічних, вікових особливостей, освітнього і культурного рівня вихованців;
координації зусиль учасників процесу;
творчого підходу до організації процесу виховання;
врахування конкретної виховної ситуації та закономірностей, принципів, особливостей виховання;
варіативність методів, форм, засобів виховання та ін.
Облік результатів виховної діяльності і корегування за необхідності мети, завдань, змісту, методів, умов досягнення мети.
Визначення вихованості передбачає використання різних методів вивчення школярів: аналіз матеріалів документації (особових справ, щоденників, читальних формулярів), діяльності та творчості (зошити, малюнки, вірші, твори); спостереження (поведінка, дії на уроках, перервах, на класних годинах, під час зустрічей, екскурсій, походу, праці); бесіди (з вихованцями, однокласниками, друзями, батьками), анкетування, яке може дати уявлення про думки школярів з того чи іншого питання, ставлення до чогось, інтереси тощо; створення педагогічних ситуацій, в яких учні роблять вибір поведінки, ставлення. Використовуються також соціометричний метод та метод ранжування.
Ці методи дозволяють виявити:
знання змісту норм, правил поведінки, особисту оцінку будь-яких фактів, явищ, вчинків, суджень, сформованість на цій основі принципів поведінки, установок на конкретні дії. Аналіз суджень і поведінки допомагає передбачати спрямованість дій людини;
відповідність засвоєних школярами норм, правил, принципів їх реальній поведінці, діям, бо не завжди у людини система знань збігається з вчинками;
мотиви вчинків, умови, за яких вони здійснюються: поведінка, коли є контроль з боку дорослих, однолітків або поза контролем; керування своїми бажаннями, вчинками, вміння підкорятися почуттю обов'язку тощо.
Таким чином, знання сутності, закономірностей, принципів процесу виховання дає можливість виділити його етапи, які реалізуються в діалектичній єдності:
Формування позитивних мотивів школярів у процесі усвідомлення ними мети діяльності, необхідності залучення до оволодіння загальнолюдськими цінностями.
Засвоєння соціального досвіду, знань, необхідних для оволодіння головними сферами життєдіяльності людини, усвідомлення цінностей загальнолюдської і національної культури.
Формування поглядів, переконань, ставлення учнів до норм, правил поведінки, знань, тобто становлення у людини позиції, оцінок (корисно, справедливо, даремно), бо засвоєння знань проходить стадію усвідомлення, осмислення, визначення свого ставлення до них. Становлення позиції здійснюється як у результаті пізнання, так і шляхом відбиття емоційно-оцінюючого ставлення до нього.
Організація діяльності та спілкування дитини, які є основою набуття нею гуманного досвіду поведінки, спілкування, участі в суспільно-корисних справах, у здійсненні актів милосердя, турботи про близьких, що дозволяє особистості проявляти терпимість, повагу до прав і гідності інших людей, відповідальність, самостійність у прийнятті рішення, виборі засобів саморегуляції поведінки в різних сферах життєдіяльності.
Оцінка вихователем і самооцінка вихованцем вчинків, характеру спілкування, подальше проектування бажаної поведінки, оволодіння вихованцем способами самовдосконалення, корекція діяльності і спілкування.