Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
pedagogika.docx
Скачиваний:
393
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
236.91 Кб
Скачать

11. Закономірності виховання

Організований виховний процес має свої закономір­ності.

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв 'язкиуньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефектив­ності розвитку особистості школяра.

У виховному процесі виявляються такі закономірності.

Виховання органічно пов'язане із суспільними потре­бами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова неза­лежної держави Україна потребує формування в підро­стаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його тра­дицій, історії та культури.

Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і ре­чі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особ­ливу відповідальність.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, сто­сується формування її думок, поглядів, переконань, цін­нісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес по­винен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, уста­новки, орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкуван­ня. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльно­сті (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).

Ефективність виховання залежить від ставлення осо­бистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямо­ваних на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведін­ки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише зго­дом здійснюють позитивний виховний вплив.

Ефективність виховного процесу залежить від стосун­ків в учнівському колективі. Здорова морально-психологіч­на атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей пози­тивних моральних якостей, відбувається процес взаємови-ховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-ви­ховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується ви­ховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час ство­рення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плану­ванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетво­рити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.

14. Дати аналіз принципів процесу виховання (принц гуманізму, вих в діял та спілкув,цілісн)

Виховання - процес цілеспрямований, який орієнтує вихователя і вихованця на досягнення визначеної мети як ідеального передбачення результатів процесу.

Визначення мети виховання дозволяє реалізувати таку його особливість, як спрямування в майбутнє,

Давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висунули ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети виховання. Всебічний розвиток особистості передбачає "розвиток різних боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань".

Гармонійність розвитку потребує співвідносності зовнішнього та внутрішнього, узгодження, відповідності змісту формі (гармонійність відкидає розрив між свідомістю та поведінкою, словом та ділом тощо).

Вимоги всебічного гармонійного розвитку особистості диктуються об'єктивними факторами розвитку суспільства. Чим більш освічені люди, тим швидше вони реагують на зміни в науці та техніці, першими впроваджують нововведення, ефективніше засвоюють спеціальності, підвищують продуктивність праці за рахунок раціоналізаторства, відповідального ставлення до справи тощо.

Спеціалістів високої кваліфікації потребує науково-технічна революція. Саме науково-технічний прогрес стимулює обов'язкове комп'ютерне навчання, включаючи навчання основам програмування.

Всебічний гармонійний розвиток особистості забезпечує формування духовної культури індивіда і суспільства в цілому. Духовна культура як внутрішня культура, інтелігентність, душевне багатство, поєднання в людині краси, любові, відповідальності, істини визначає і розумне використання нею вільного часу.

Загальна мета виховання, яка визначається об'єктивними факторами розвитку суспільства, держави, конкретизується виховними закладами, вихователями з врахуванням національно-регіональних, статево-вікових, індивідуальних особливостей, повинна доповнюватися замовленням самої особистості - бути щасливою, розумною, здоровою, чесною та ін.

головна мета національного виховання молоді на сучасному етапі визначається як формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Отже, можна говорити про ієрархію цілей у педагогічній діяльності: мета як історичний ідеал виховання; стратегічні й тактичні цілі, спрямовані на формування свідомості, самосвідомості, почуттів, волі, поведінки школярів; цілі самовиховання і самореалізації, саморозвитку тощо. "Мета виховання, - зазначає О. В. Киричук, - в єдності соціального змісту й психологічної форми ще не є власне компонентом реального виховного процесу. Для цього вона повинна бути конкретизована". Автор визначає етапи конкретизації:

1) за віковими ступенями;

2) за соціально-психологічними умовами того чи іншого виховного закладу;

3) за раніше реалізованими цілями виховання, що здійснюється під час планування виховної роботи в окремих педагогічних системах (сім'я - дитина, вчитель - учень, контактний колектив - особистість і т.д.), а її оптимальність залежить від рівня майстерності суб'єкта виховного впливу.

Таким чином, конкретна мета виховання визначає напрями її реалізації. Так, "максимальний розвиток особистості дитини у розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити", передбачає:

- виховання вільної особистості, яка має високий рівень самосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у загальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спадщину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;

виховання духовно багатої особистості, якій притаманна сукупність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потребу до пізнання і самопізнання, вияву творчості, ініціативи, активності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;

- виховання практичної особистості, яка володіє основами економіки, комп'ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров'я; уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріальне благополуччя своєї сім'ї тощо.

Принцип цілісного підходу до виховання

Цей принцип розглядається як теоретична основа організації виховної діяльності. Він передбачає:

  1. Необхідність обліку всієї сукупності економічних, соціальних, моральних та інших умов, які мають вплив на формування людини як особистості.

  2. Формування різноманіття якостей особистості школяра, основ інтелектуальної, моральної, естетичної, економічної, політичної, правової, екологічної, фізичної, комунікативної культури, культури праці, сімейних відносин як цілісного процесу.

  3. Оптимальний вибір методів і засобів досягнення мети, їх диференціація в залежності від соціально-економічних, вікових особливостей, рівня культури вихованців.

  4. Визначення умов, які забезпечують успіх реалізації мети.

  5. Цілісність виховного процесу вимагає:

  • диференціації форм і засобів масового та індивідуального впливу в залежності від психологічних, вікових особливостей, освітнього і культурного рівня вихованців;

  • координації зусиль учасників процесу;

  • творчого підходу до організації процесу виховання;

  • врахування конкретної виховної ситуації та закономірностей, принципів, особливостей виховання;

  • варіативність методів, форм, засобів виховання та ін.

  • Облік результатів виховної діяльності і корегування за необхідності мети, завдань, змісту, методів, умов досягнення мети.

    Визначення вихованості передбачає використання різних методів вивчення школярів: аналіз матеріалів документації (особових справ, щоденників, читальних формулярів), діяльності та творчості (зошити, малюнки, вірші, твори); спостереження (поведінка, дії на уроках, перервах, на класних годинах, під час зустрічей, екскурсій, походу, праці); бесіди (з вихованцями, однокласниками, друзями, батьками), анкетування, яке може дати уявлення про думки школярів з того чи іншого питання, ставлення до чогось, інтереси тощо; створення педагогічних ситуацій, в яких учні роблять вибір поведінки, ставлення. Використовуються також соціометричний метод та метод ранжування.

    Ці методи дозволяють виявити:

    1. знання змісту норм, правил поведінки, особисту оцінку будь-яких фактів, явищ, вчинків, суджень, сформованість на цій основі принципів поведінки, установок на конкретні дії. Аналіз суджень і поведінки допомагає передбачати спрямованість дій людини;

    2. відповідність засвоєних школярами норм, правил, принципів їх реальній поведінці, діям, бо не завжди у людини система знань збігається з вчинками;

    3. мотиви вчинків, умови, за яких вони здійснюються: поведінка, коли є контроль з боку дорослих, однолітків або поза контролем; керування своїми бажаннями, вчинками, вміння підкорятися почуттю обов'язку тощо.

    Таким чином, знання сутності, закономірностей, принципів процесу виховання дає можливість виділити його етапи, які реалізуються в діалектичній єдності:

    1. Формування позитивних мотивів школярів у процесі усвідомлення ними мети діяльності, необхідності залучення до оволодіння загальнолюдськими цінностями.

    2. Засвоєння соціального досвіду, знань, необхідних для оволодіння головними сферами життєдіяльності людини, усвідомлення цінностей загальнолюдської і національної культури.

    3. Формування поглядів, переконань, ставлення учнів до норм, правил поведінки, знань, тобто становлення у людини позиції, оцінок (корисно, справедливо, даремно), бо засвоєння знань проходить стадію усвідомлення, осмислення, визначення свого ставлення до них. Становлення позиції здійснюється як у результаті пізнання, так і шляхом відбиття емоційно-оцінюючого ставлення до нього.

    4. Організація діяльності та спілкування дитини, які є основою набуття нею гуманного досвіду поведінки, спілкування, участі в суспільно-корисних справах, у здійсненні актів милосердя, турботи про близьких, що дозволяє особистості проявляти терпимість, повагу до прав і гідності інших людей, відповідальність, самостійність у прийнятті рішення, виборі засобів саморегуляції поведінки в різних сферах життєдіяльності.

    5. Оцінка вихователем і самооцінка вихованцем вчинків, характеру спілкування, подальше проектування бажаної поведінки, оволодіння вихованцем способами самовдосконалення, корекція діяльності і спілкування.

  • Соседние файлы в предмете Педагогика