- •5. Загальна характеристика освітніх технологій.
- •8. Педагогічна культура вчителя: сутність та її складові.
- •6. Сутність, основні ідеї педагогіки співробітництва.
- •9. Характеристика методів формування досвіду поведінки
- •10. Сутність процесу виховання, його особливості. Проблема мети виховання та розвитку особистості. Державна національна програма "Освіта" про національне виховання.
- •12. Актуальні проблеми виховання.
- •13. Методи виховання
- •11. Закономірності виховання
- •14. Дати аналіз принципів процесу виховання (принц гуманізму, вих в діял та спілкув,цілісн)
- •15. Формування моральної культури учнів.
- •16. Громадянське виховання
- •17. Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні.
- •18. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування.
- •19. Спільна виховна робота школи та сімї.
- •20. Формування естетичної культури учнів. В.О.Сухомлинський про естетичне виховання учнів.
- •22. Трудове виховання і професійна орієнтація учнів. Формування економічної культури учнів.
- •21. Правове виховання
- •23. Розумове виховання
- •24. Фізичне виховання школярів: мета, завдання, зміст і форми роботи.
- •25. Сутність і шляхи особистісно-орієнтовного виховання.
- •26. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми
- •27. Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.
- •28. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи
- •29. Педагогічна майстерність: поняття, її складові. Розкрити сутність і компоненти педагогічної техніки.
- •30. Педагогічне спілкування: поняття, види. Визначити правила педагогічного спілкування.
- •31. Актуальні проблеми дидактики середньої школи.
- •32. Процес навчання, його особливості і функції.
- •33. Методи навчання, їх функції. Обґрунтувати різноманітні підходи до класифікації методів.
- •34. Дидактичні погляди Сухомлинського
- •35. Способи організації навчальної діяльності школярів на уроці. Групова робота на уроці. Взаємонавчання учнів.
- •36. Проаналізувати догматичну, пояснювально-ілюстративну технології навчання.
- •37. Загальна характеристика технології програмованого навчання. Особливості навчання за допомогою комп'ютера. Дистанційне навчання.
- •38. Проблемне навчання
- •39. Свідомість і активність учня як принципи навчання.
- •40. Сутність принципів науковості освіти і зв'язку з життям. Шляхи їх реалізації в процесі навчання.
- •41. Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні
- •42. Принцип трудності й доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.
- •44. Принцип оптимізації навчального процесу
- •43. Принцип наочності навчання
- •45.Форми організації навчання
- •46. Нестандартні уроки
- •47. Сутність принципу виховуючого навчання, шляхи його реалізації на уроці.
- •49. Обґрунтувати принцип систематичності і системності в навчанні.
- •48. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів та його функції
- •50. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок: сутність, шляхи реалізації на уроці.
- •51. Самостійна робота учнів
- •1) Визначити її місце в структурі уроку;
- •52. Загальна характеристика модульно-рейтингової системи навчання.
- •58. Організація домашньої роботи школярів.
- •53. Загальна характеристика розвивального навчання
- •54. Характеристика методів навчання в залежності від характеру пізнавальної самостійної діяльності школярів. Оптимальний вибір методів.
- •55.Система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв'язок педагогіки з іншими науками
- •56. Словесні, наочні, практичні методи навч.
- •5. Педагогічна діяльність педагога
- •57. Практикуми, семінари, екскурсії, як форма навчання
40. Сутність принципів науковості освіти і зв'язку з життям. Шляхи їх реалізації в процесі навчання.
Цей принцип вимагає, щоб мета і зміст навчання передбачали не тільки виклад науково-теоретичних положень, понять, законів, але й розкриття їх численних виявів у навколишньому світі, тобто даний принцип «виражає необхідність підготовки учнів до правильного використання теоретичних знань у різносторонніх практичних ситуаціях, до перетворення навколишньої дійсності1. Основні шляхи реалізації принципу: 1. Розкриття значення теоретичних знань у практичній діяльності і взагалі в житті людини. 2. Розкриття фактів історії розвитку науки, щоб показати, як наука народжувалася внаслідок практичних вимог. Саме потреби виробництва, суспільного життя сприяють розвитку наукових теорій, які стають безпосередньою продуктивною силою. 3. Опора на життєвий досвід учнів, використання прикладів із навколишнього життя, спостережень учнів.
Організація по можливості практичної діяльності учнів з метою набуття вмінь застосовувати знання на практиці. Принцип науковості освіти означає, що учням пропонуються для засвоєння точно встановлені в сучасній науці положення, тобто зміст освіти повинен знайомити з об'єктивними науковими фактами, поняттями, законами, теоріями основних положень науки — основами наук. Отже, науковість освіти передбачає передусім вимоги до змісту освіти. І цей зміст залежить не від особливостей смаку педагога, а визначається рівнем знань людства про природу і суспільство. Принцип науковості освіти випливає із значення науки, бо успіхи в розвитку людства багато чим зобов'язані саме науці. Але науково-технічний процес значно випереджає можливості освіти. За цих умов важливо не тільки озброювати учнів основами наукових сучасних знань у школі, а й ознайомлювати їх з основними методами науки, формувати уміння самостійно набувати наукових знань. Принцип науковості навчання ставить такі основні вимоги, як: ретельний відбір найсуттєвішого змісту науки для освіти молоді. При відборі змісту освіти враховувати принципи і закономірності дидактики, логіку науки; логіку навчального предмета; сприйняття нового повинно являти собою процес, у якому учні розглядали б кожне нове явище або предмет з різних сторін, встановлюючи різноманітність зв'язків даного об'єкта з іншими як з схожим з ним, так і різко відмінним від нього; втілення як уявлень, так і понять у точні словесні означення і визначення. Такими є наукові терміни; наукові поняття і закони, що виведені з аналізу і синтезу конкретних предметів і явищ, засвоювати в єдності з науковими теоріями або науковими гіпотезами, що є вихідними в утворенні поняття або виведенні наукового закону; розкриття перед учнями в процесі навчання історії відкриття явищ і наукових законів; використання методів наукового пізнання у навчанні, що сприяє розвитку мислення учнів за умов пошукової, творчої діяльності.
41. Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні
індивідуальний підхід до дітей - це "принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя", а індивідуалізацію навчання розуміють як:
організацію навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння";
"систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають меті діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів, груп учнів і дозволяють забезпечувати навчальну діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з врахуванням мети навчання".
Отже, сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.
Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах:
психологічному
дидактичному
Ці напрями визначають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні:
Глибоке вивчення особистості дитини:
характеру протікання розумових процесів;
навичок навчально-пізнавальної діяльності;
рівня пізнавальних здібностей;
рівня знань і вмінь;
ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання;
працездатності;
вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння;
з яких предметів відчуває труднощі, з яких - встигає;
рівня научуваності учня та ін.
Научуваність людини виявляється в її готовності до учіння і здатності успішно його здійснювати в умовах будь-якої конкретної дидактичної системи, тобто научуваність можна визначати як потенційну можливість до оволодіння новими знаннями і як "сукупність (ансамбль) інтелектуальних властивостей людини, від яких при наявності і відносної рівності інших необхідних умов (вихідного мінімуму знань, позитивного ставлення до учіння та ін.), залежить продуктивність навчальної діяльності".
До складу внутрішніх реальних навчальних можливостей автор включає:
научуваність особистості, розвиток основних процесів і якостей мислення, запам'ятовування та ін.;
спеціальні знання, уміння, навички;
уміння і навички навчальної праці;
елементи фізичного розвитку, які особливо впливають на навчальну працездатність особистості;
ставлення особистості до учіння;
елементи вихованості особистості, які впливають на учіння.
Зовнішній бік реальних навчальних можливостей включає опосередкований особистістю пізнавальний вплив родини, культурного оточення та вплив учителів, учнівського колективу, навчально-матеріальної бази школи та ін.
Таким чином, результативність вивчення вчителем особистості школяра визначається його знаннями ознак научуваності, причин відставання, наявності таланту та ін.
Під час вивчення особистості дитини не можна обмежуватися лише фіксацією тих чи інших рис особистості, а необхідний ретельний аналіз індивідуальних відхилень як негативних, так і позитивних, їх причин.
Розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей.
Особливе місце в системі індивідуального навчання належить диференціації навчання, під час якого здійснюється відбір змісту, методів, форм навчання залежно від особливостей груп учнів. Основна мета диференціації - сприяти створенню умов для всебічного розвитку особистості кожного школяра з урахуванням його задатків, можливостей, інтересів. Особливо це важливо в роботі з обдарованими, тобто з тими дітьми, які проявляють підвищені здібності.
Аналіз одержаних результатів і коригування при необхідності дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхилень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал у межах шкільних програм, а талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей.