- •5. Загальна характеристика освітніх технологій.
- •8. Педагогічна культура вчителя: сутність та її складові.
- •6. Сутність, основні ідеї педагогіки співробітництва.
- •9. Характеристика методів формування досвіду поведінки
- •10. Сутність процесу виховання, його особливості. Проблема мети виховання та розвитку особистості. Державна національна програма "Освіта" про національне виховання.
- •12. Актуальні проблеми виховання.
- •13. Методи виховання
- •11. Закономірності виховання
- •14. Дати аналіз принципів процесу виховання (принц гуманізму, вих в діял та спілкув,цілісн)
- •15. Формування моральної культури учнів.
- •16. Громадянське виховання
- •17. Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні.
- •18. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування.
- •19. Спільна виховна робота школи та сімї.
- •20. Формування естетичної культури учнів. В.О.Сухомлинський про естетичне виховання учнів.
- •22. Трудове виховання і професійна орієнтація учнів. Формування економічної культури учнів.
- •21. Правове виховання
- •23. Розумове виховання
- •24. Фізичне виховання школярів: мета, завдання, зміст і форми роботи.
- •25. Сутність і шляхи особистісно-орієнтовного виховання.
- •26. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми
- •27. Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.
- •28. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи
- •29. Педагогічна майстерність: поняття, її складові. Розкрити сутність і компоненти педагогічної техніки.
- •30. Педагогічне спілкування: поняття, види. Визначити правила педагогічного спілкування.
- •31. Актуальні проблеми дидактики середньої школи.
- •32. Процес навчання, його особливості і функції.
- •33. Методи навчання, їх функції. Обґрунтувати різноманітні підходи до класифікації методів.
- •34. Дидактичні погляди Сухомлинського
- •35. Способи організації навчальної діяльності школярів на уроці. Групова робота на уроці. Взаємонавчання учнів.
- •36. Проаналізувати догматичну, пояснювально-ілюстративну технології навчання.
- •37. Загальна характеристика технології програмованого навчання. Особливості навчання за допомогою комп'ютера. Дистанційне навчання.
- •38. Проблемне навчання
- •39. Свідомість і активність учня як принципи навчання.
- •40. Сутність принципів науковості освіти і зв'язку з життям. Шляхи їх реалізації в процесі навчання.
- •41. Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні
- •42. Принцип трудності й доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.
- •44. Принцип оптимізації навчального процесу
- •43. Принцип наочності навчання
- •45.Форми організації навчання
- •46. Нестандартні уроки
- •47. Сутність принципу виховуючого навчання, шляхи його реалізації на уроці.
- •49. Обґрунтувати принцип систематичності і системності в навчанні.
- •48. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів та його функції
- •50. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок: сутність, шляхи реалізації на уроці.
- •51. Самостійна робота учнів
- •1) Визначити її місце в структурі уроку;
- •52. Загальна характеристика модульно-рейтингової системи навчання.
- •58. Організація домашньої роботи школярів.
- •53. Загальна характеристика розвивального навчання
- •54. Характеристика методів навчання в залежності від характеру пізнавальної самостійної діяльності школярів. Оптимальний вибір методів.
- •55.Система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв'язок педагогіки з іншими науками
- •56. Словесні, наочні, практичні методи навч.
- •5. Педагогічна діяльність педагога
- •57. Практикуми, семінари, екскурсії, як форма навчання
43. Принцип наочності навчання
Ефективність процесу навчання багато в чому визначається тим, чи спирається засвоєння наукових понять на знання конкретних фактів, наявність уявлень учнів про ті предмети, явища, процеси, які дані поняття відображають, що сприяє правильному розумінню законів природи людського суспільства.
Але Глибоке наукове узагальнення проблема наочності знайшла в працях Я.А. Коменського.
Своє «золоте правило» для учнів Коменський сформулював так: «Все, наскільки можливо, уявляти почуттям, а саме: видиме — зору, чутне — слуху, нюхове — нюху, смакове — смаку, дотикувальне — дотику; а якщо щось може бути одночасно сприйняте декількома почуттями, то повинно одночасно подавати декілька почуттів».
Ідея наочного навчання одержала свій подальший розвиток у працях Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці та ін.
Значення наочного навчання Й.Г. Песталоцці бачив у тому, що воно сприяє розвитку сил і здібностей дитини. Дістервсг вважав, що тільки застосуванням наочності «вдається вигнати всяке
беззмістовне вчення, всяке пусте, згубне зазубрювання, яке послабляє розум». Отже, на основі наочності розвивається самодіяльність учнів. Тому з наочністю Дістервег пов'язував так званий евристичний, роз-вивальний метод на противагу повідомлюваному словесному. Великого значення наочності надавав КД.Ушинський: «це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною, чи будуть ці образи сприйняті при самому навчанні під керівництвом наставника, чи раніше, самостійним спостереженням дитини, так що наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання.
Цей хід навчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і грунтується на таких ясних психічних законах, що заперечувати його потреби може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати у навчанні на вимогу людської природи взагалі й дитячої зокрема»1. Вже це визначення вказує на те, що наочність у навчанні необов'язково повинна бути пов'язана з використанням наочних посібників
На сучасному етапі розвитку дидактики наочність можна визначити як принцип навчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.
За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про те чи інше поняття, тобто можна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді учнів. Це дозволяє говорити про наочність словесну і предметну.
Широкого використання в школі знаходять аудіовізуальні посібники, які пропонуються учням за допомогою технічних засобів навчання.
Залежно від органів почуттів, які сприймають ці посібники, їх поділяють на такі групи: фонічні (сприймаються слухом), візуальні (сприймаються зором) і змішані. До них належать; статичні посібники (діафільми, діапозитиви, посібники для епіопроекції); динамічні (кінофільми, кінофрагменти); фонопосібники (грамзаписи, магнітофонні записи).
Способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створення в процесі навчання таблиць, схем.
Функції наочності залежать від дидактичної мети. Наочність виступає як:
джерело нових знань і уявлень про об'єкти, події, явища;
ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;
спосіб розвитку мислення, що сприяє більш глибокому засвоєнню, розумінню зв'язку наукових знань з життям, що забезпечує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливість, уявлення, а також абстрактного мислення, бо допомагає на основі розглянутих конкретних явищ прийти до узагальнень;
посібник для самостійної пізнавальної діяльності (в результаті порівняння, зіставлення учні набувають нових знань);
спосіб інструктажу;
спосіб повторення, повідомлення, систематизації;
спосіб контролю.
Реалізація вказаних функцій вимагає поєднання слова і наочності. Саме за допомогою слова вчитель керує спостереженням, яке здійснюється учнями, призводить до осмислення зв'язків явиш, які не можуть бути сприйняті в процесі спостереження. Л.В.Занков у своїх дослідженнях розкрив можливі форми поєднання слова і наочності у навчальному процесі і показав, у яких ситуаціях які з них найбільш раціональні:
Вчитель за допомогою слова керує спостереженнями учнів, а знання про зовнішній вигляд предмета і його властивості й відношення учні здобувають самі у процесі спостереження.
Вчитель, спираючись на спостереження учнів і їх знання, призводить до осмислення таких зв'язків і явищ, які не можуть бути виявлені за допомогою безпосереднього сприйняття.
Вчитель за допомогою слова сам повідомляє учням відомості про предмет, його властивості, а наочні засоби служать підтвердженням, конкретизацією словесних повідомлень.
Учитель, ґрунтуючись на спостереженнях учнів, повідомляє про такі зв'язки між явищами, які недоступні безпосередньому спостереженню. Учні спостерігають тільки об'єкт, а вчитель сам узагальнює окремі дані, робить висновки про зв'язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями.
Вимоги до використання наочних посібників:
Використання наочних посібників повинне відповідати в цілому меті навчання і меті уроку зокрема. Наочність - не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань і їх міцності, але й розвиток сприйняття, мислення, активності і самостійності учнів, їх можливостей і інтересів.
Поєднання слова і наочності.
Врахування рівня підготовки школярів.
Оптимальність використання: не перевантажувати наочними посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечити можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв; щоб не відволікати увагу учнів, наочні посібники треба показувати на необхідному етапі уроку, а не завчасно.