- •5. Загальна характеристика освітніх технологій.
- •8. Педагогічна культура вчителя: сутність та її складові.
- •6. Сутність, основні ідеї педагогіки співробітництва.
- •9. Характеристика методів формування досвіду поведінки
- •10. Сутність процесу виховання, його особливості. Проблема мети виховання та розвитку особистості. Державна національна програма "Освіта" про національне виховання.
- •12. Актуальні проблеми виховання.
- •13. Методи виховання
- •11. Закономірності виховання
- •14. Дати аналіз принципів процесу виховання (принц гуманізму, вих в діял та спілкув,цілісн)
- •15. Формування моральної культури учнів.
- •16. Громадянське виховання
- •17. Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні.
- •18. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування.
- •19. Спільна виховна робота школи та сімї.
- •20. Формування естетичної культури учнів. В.О.Сухомлинський про естетичне виховання учнів.
- •22. Трудове виховання і професійна орієнтація учнів. Формування економічної культури учнів.
- •21. Правове виховання
- •23. Розумове виховання
- •24. Фізичне виховання школярів: мета, завдання, зміст і форми роботи.
- •25. Сутність і шляхи особистісно-орієнтовного виховання.
- •26. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми
- •27. Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.
- •28. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи
- •29. Педагогічна майстерність: поняття, її складові. Розкрити сутність і компоненти педагогічної техніки.
- •30. Педагогічне спілкування: поняття, види. Визначити правила педагогічного спілкування.
- •31. Актуальні проблеми дидактики середньої школи.
- •32. Процес навчання, його особливості і функції.
- •33. Методи навчання, їх функції. Обґрунтувати різноманітні підходи до класифікації методів.
- •34. Дидактичні погляди Сухомлинського
- •35. Способи організації навчальної діяльності школярів на уроці. Групова робота на уроці. Взаємонавчання учнів.
- •36. Проаналізувати догматичну, пояснювально-ілюстративну технології навчання.
- •37. Загальна характеристика технології програмованого навчання. Особливості навчання за допомогою комп'ютера. Дистанційне навчання.
- •38. Проблемне навчання
- •39. Свідомість і активність учня як принципи навчання.
- •40. Сутність принципів науковості освіти і зв'язку з життям. Шляхи їх реалізації в процесі навчання.
- •41. Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні
- •42. Принцип трудності й доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.
- •44. Принцип оптимізації навчального процесу
- •43. Принцип наочності навчання
- •45.Форми організації навчання
- •46. Нестандартні уроки
- •47. Сутність принципу виховуючого навчання, шляхи його реалізації на уроці.
- •49. Обґрунтувати принцип систематичності і системності в навчанні.
- •48. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів та його функції
- •50. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок: сутність, шляхи реалізації на уроці.
- •51. Самостійна робота учнів
- •1) Визначити її місце в структурі уроку;
- •52. Загальна характеристика модульно-рейтингової системи навчання.
- •58. Організація домашньої роботи школярів.
- •53. Загальна характеристика розвивального навчання
- •54. Характеристика методів навчання в залежності від характеру пізнавальної самостійної діяльності школярів. Оптимальний вибір методів.
- •55.Система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв'язок педагогіки з іншими науками
- •56. Словесні, наочні, практичні методи навч.
- •5. Педагогічна діяльність педагога
- •57. Практикуми, семінари, екскурсії, як форма навчання
38. Проблемне навчання
Розвиток науки, виробництва потребують масової підготовки людей, які відрізняються активністю, самостійністю, творчими здібностями. Найбільш відповідає цим потребам проблемне навчання.
основними завданнями проблемного навчання є:
розвиток мислення, здібностей учнів, їх творчих умінь;
виховання активної творчої особистості, яка вміє бачити, ставити й вирішувати нестандартні проблеми;
засвоєння учнями знань, умінь, які самостійно здобуті в ході активної пізнавальної діяльності.
Проблемне навчання - це така організація процесу навчання, основа якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, визначенні учнями проблем і їх самостійному або за вимогою вчителя розв'язанні.
Проблемна ситуація - це ситуація, яка виникає в результаті організації вчителем взаємодії учня з пізнавальним об'єктом, завдяки якому виявляється пізнавальне протиріччя. Проблемна ситуація характеризується інтелектуальним ускладненням і потребою у вирішенні пізнавального протиріччя.
Проблема - це такий різновид питання, відповідь на яке не має в набутому досвідові суб'єкта і тому вона потребує відповідних практичних і теоретичних самостійних цій, які відрізняються від простого інформаційного пошуку.
шляхи утворення проблемних ситуацій
Спонукання учнів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішньої невідповідності, протиріччя.
Спонукання до вибору правильного варіанта відповіді та обґрунтування.
Перехід від поодиноких фактів до узагальнень.
Зіставлення суперечливих фактів, явищ.
Вирішення протиріч між теоретично можливим засобом розв'язання завдання і практичною нездійсненністю обраного засобу діяльності та ін.
Отже, проблемна ситуація для людини виникає, якщо в неї є пізнавальні потреби та інтелектуальні можливості розв'язати задачу при наявності утруднення, суперечності між старим і новим, відомим і невідомим, умовами і вимогами.
Схематично можна виділити основні етапи вирішення проблеми:
виявлення протиріч, створення проблемної ситуації, її усвідомлення суб'єктом;
виділення проблеми, її формулювання на основі аналіз; ситуації;
висунення гіпотез, пошук засобів розв'язання;
аналіз гіпотез, установлення шляхів вирішення проблеми;
перевірка правильності вирішення,
самостійне оперування набутими знаннями.
39. Свідомість і активність учня як принципи навчання.
Успіх процесу навчання значною мірою залежить від ставлення школярів до засвоєння знань, мотивів навчально-пізнавальної діяльності. Ю.К. Бабанський для їх розвитку радить: а) роз'яснювати школярам громадську і особисту значущість навчання не лише для розвитку науки, а й для творчої діяльності у сфері матеріального виробництва; б) навчати учнів виявляти наполегливість, силу волі; в) заохочувати виконання завдань підвищеної трудності; г) чітко визначати цілі, завдання, форми звіту, критерії оцінювання;
д) навчати школярів пред'являти вимоги до себе, щоб заохочувати їх до самовиховання обов'язку, відповідальності тощо. Розв'язання цих завдань нерозривне з формуванням у школярів пізнавальної активності та самостійності. Активність школярів у навчанні знаходить вияв у їх ставленні до пізнавальної діяльності: стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована на засвоєння індивідом суспільного досвіду, накопиченого людством, знань і засобів діяльності, а також в якості діяльності, яка здійснюється шляхом вибору оптимальних шляхів досягнення мети пізнання. Головна мета активізації — вдосконалення якості навчально-виховного процесу в школі, яка досягається формуванням активності й самостійності учнів, що вимагає певної організації спільної діяльності учнів і вчителя. Активізація пізнавальної діяльності потребує використання різних методів, способів, форм навчання, які стимулюють школярів до виявлення активності і самостійності. Для цього необхідно, щоб об'єкт пізнання був залучений до сфери діяльності школяра і діалектична взаємодія між ними створювала б умови прояву активності і самостійності особистості. На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен: «захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, використовувати набуті знання; задавати питання вчителю, товаришам, з їх допомогою з'ясовувати незрозуміле, заглиблюватися в процес пізнання; рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вносити творчі корективи, давати поради;
ділитись своїми знаннями з іншими; допомагати товаришам у труднощах, пояснювати їм незрозуміле; виконувати завдання-максимум, розраховані на читання додаткової літератури, першоджерел, на довгочасні спостереження (зростання рослин, звички тварин, вирощування кристалів та ін.); знаходити не єдине рішення, а декілька самостійних; практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих; здійснювати самоперевірку, аналіз особистих пізнавальних і практичних дій. Активізації пізнавальної діяльності школярів сприяє також захоплений виклад навчального матеріалу (новизна, історизм, показ сучасних досягнень науки, практичного значення наукових знань та ін.). При цьому інтерес формується не шляхом відхилення від змісту основного матеріалу, а за рахунок розкриття тих боків, до яких повинна бути привернена увага учнів у першу чергу.