Тема 6. Соціальна відповідальність у менеджменті
Формальне визначення соціальної відповідальності припускає обов'язок керівництва організації приймати рішення і здійснювати дії, що збільшують рівень добробуту і відповідають інтересам як суспільства, так і самої компанії.
Зацікавленою групою називається будь-яке співтовариство усередині організації чи поза нею, що пред'являє визначені вимоги до результатів діяльності компанії і характеризується визначеною швидкістю. Найбільш важливі зацікавлені групи великої компанії, її фундамент (без якого не може існувати) зацікавлені групи інвестори, акціонери, працівники, покупці і постачальники. До числа впливових зацікавлених груп відносяться також уряд і жителі регіону, у якому розміщене виробництво компанії. Багато корпорацій існують на підставі ліцензії чи інших дозвільних документів, їх діяльність обмежується законами про безпеку праці, захисту навколишнього середовища й іншими. До зацікавленої групи жителів регіону (вірніше буде назвати їх співтовариством) ми відносимо не тільки проживаючих у ньому людей, але і місцеву владу, природне середовище і фізичне оточення, якість життя людей. Окремо виділювані групи з особливими інтересами можуть містити в собі торгові і професійні асоціації, а також комісії з захисту прав споживачів. Соціально відповідальні організації враховують вплив своїх дій на всі зацікавлені групи.
Види відповідальності в менеджменті
У моделі оцінки корпоративної соціальної діяльності за основу береться загальна соціальна відповідальність компанії, обумовлена відповідно до чотирьох критеріїв: економічна, юридична, етична і прийнята на себе відповідальністю.
Економічна відповідальність. У граничному випадку економічна відповідальність фірми зводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував і розробляє нобелівський лауреат, економіст Мілтон Фрідмен. Згідно М. Фрідмена діяльність компанії повинна бути підлегла одержанню прибутку, а її єдина місія полягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамки закону).
Юридична відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється необхідність для організації підлаштовуватися встановленим суспільством правилам, досягнення її економічних цілей у рамках закону. Закони можуть видаватися місцевою або центральною владою.
Етична відповідальність. Етично відповідальна поведінка компанії означає суспільно корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Ми говорили, що для того щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності і неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.
Прийнята на себе відповідальність. Прийняття на себе відповідальності носить для корпорації винятково добровільний характер і зв'язана з бажанням компанії внести свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.
Менеджмент політичних і ділових організацій несе перед суспільством і юридичну і соціальну відповідальність. Юридична – це додержання законів і норм регулювання, які визначають, що дозволено, а що не дозволено робити організації. Соціальна відповідальність – це певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Прикладами такого реагування є вкладення 350 млн. дол. Ендрю Карнегі у соціальні програми і будівля 2000 публічних бібліотек. Джон Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. до свого фрнду з розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Але до 50-тих років ХХ ст. такі приклади були винятковими, красивими дивацтвами. Але починаючи з 60-их років громадськість усіх країн почала активно домагатись у розв’язання чотирьох болючих і до сьогодні проблем:
1. захист навколишнього середовища; 2. національна оборона; 3. захист інтересів споживачів; 4. боротьба за громадянські права.
Ставлення організації до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого і передбачає такі ступені: протидія, оборона, пристосування та сприйняття її соціальної відповідальності як складової її менеджменту. Ці зусилля привели до створення в 70-х роках концепції соціальної відповідальності ділових організацій, яку називають концепцією корпоративної соціальної відповідальності, і що вона охоплює п’ять ключових положень: 1. Органи державної влади мають створювати умови і показувати приклади турботи про соціальну відповідальність.
2. Бізнес має діяти як двосторонньо відкрита система: - з одного боку враховувати потреби суспільства, а з іншого – бути відкритим перед суспільством у своїй діяльності для громадськості.
3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з метою обгрунтування правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.
4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5. Ділові організації, як і населення, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами сфер їхньої діяльності. На цих результатах створився «Залізний закон відповідальності», за яким фірми, які його порушують, у довгостроковій перспективі чекає фіаско через втрату іміджу в районі своєї діяльності. Отже, соціальна відповідальність вносить чимало змін у менеджмент організацій оскільки потребує змін у сферах діяльності: виробництві, маркетингу, комунікаціях, корпоративній філософії. За цих умов і на їх вимогу у розвинутих країнах сформувалися три сучасні філософські концепції політичного й бізнесового менеджменту:
1. утилітаризм; 2. дотримання прав людини і справедливість; 3. нова модель бізнесу.
Утилітаризм – правильними є ті рішення, які приносять найбільшу користь більшості людей. Концепція дотримання прав людини грунтується на зобов’язаннях менеджменту захищати права інших людей і уникати таких рішень, які ці права порушують (релігійні, конфесійні, партійні…). Сюди належить і захист рослин, тварин, землі вод, повітря. Концепція справедливості зобов’язує менеджмент ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим тощо. Ситуаційний підхід до управління, що випливає з такого мислення, нова управлінська парадигма, за якою вся внутріфірмова побудова системи управління є відповіддю на різні за своєю природою впливи з боку зовнішнього середовища та деяких інших її характеристик, зокрема технології виробництва та якості її людських ресурсів, що привело до життя концепцію підприємства як соціальної системи [5, с. 65]. Культура є своєрідним сприятливим мікрокліматом в організації, який дає змогу персоналу продуктивно розв’язувати завдання організації як соціальної системи. Наприклад, відомий український академік В. І. Вернадський 2 листопада 1941 року у своєму щоденнику зробив останній запис: «Великі невдачі нашої влади – наслідок послаблення її культури». [9, с.333] Головним фактором формування тієї чи іншої культури є ті цінності, які сповідує персонал і насамперед вищі керівники організації. Основними складовими культури організації є наступні [5, с. 67]:
1. історія; 2. церемонії; 3. святкування; 4. ритуали; 5. злодії; 6. герої; 7. табу (заборони); 8. норми; 9. цінності.
Автор [12, с. 213] вважає, що культура управління складається з чотирьох, тісно пов’язаних і взаємозалежних елементів: культури працівників управління, культури процесу управління, культури умов праці та культури документації. Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки у різних країнах, чи навіть організаціях набувають однакової оцінки. Одні організації, керівники вважають за прийнятне приховувати доходи від оподаткування, а інші – ні. Одні керуються принципом: «Закони порушувати можна, лише не попадатись»,
а інші – ні. Наприклад, американське законодавство хабарі вважає злочином у себе у штатах, але допускає їх з боку своїх фірм за кордоном. Оскільки в деяких країнах урядові чиновники привикли і очікують невеликих грошових подаянь для стимулювання їх діяльності, то як наслідок конгрес США вніс до закону поправку, за якою такі виплати вираховують із суми, що підлягають оподаткуванню. [6, c. 153] За даними американської статистики, щорічно суми таких виплат становлять 98,3 млрд. дол. Все це є питанням етики. Етика – це система моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну поведінку від неправильної. Тобто розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців. Доцільно розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин з оточенням організації, визнання чи не дотримання етичних норм, прийнятих у всьому світі, в своїй країні.[7, с. 106-108]. В серцевині проблеми соціальної відповідальності знаходяться особисті цінності, якими є загальні переконання щодо добра і зла. [6, с. 149]. Етичні нормативи описують систему загальних цінностей і правила етики, яких, на думку організації, повинні б притримуватися її працівники. До варіантів поведінки, зазвичай заперечуваними етичними нормативами, відносять хабарі, здирництво, дарунки, виплату спільнику частини незаконно отриманих грошей, конфлікт на ниві зіткнення інтересів, порушення законів в цілому, шахрайство, розкриття секретів компанії, протиправні вчинки задля інтересів фірми. Зазвичай організації доводять етичні нормативи до своїх працівників у вигляді друкованих матеріалів, хоча деякі створюють робочі групи з етичних нормативів. [6, с.153] І відповідно до цього сучасного мислення і ефективність управління слід оцінювати не стільки за економічними критеріями прибутковості, рентабельності чи собівартості виробництва, скільки й за ступенем досягнення організацією її стратегічних цілей, виконання перспективних задач. Отже, ефективним треба вважати такий менеджмент організації, який забезпечив їй досягнення її стратегічних цілей, виконання перспективних задач. Тобто в цілому ефективність управління оцінюється ефективним функціонуванням всієї системи за показниками результативності системи, які є багатоцільовими, багатокритеріальними системами вимірювання.
Радикальні соціальні, політичні й економічні зміни в країні й світі впливають на характер громадського життя людини. Сьогодні в суспільстві накреслився перехід від індустріального шляху розвитку до постіндустріального, орієнтованого на людину, на розкриття її соціальної сутності, на вирішення глобальних соціальних проблем. Коли мова заходить про соціальну відповідальність бізнесу, незмінно встає питання: що включає така відповідальність і перед ким вона виникає? До того ж, якщо така відповідальність виникає у бізнесу, то хто вважається соціально відповідальним перед бізнесом? І, врешті-решт, чи не є поняття соціальної відповідальності черговим модним віянням, яке "прийшло" в Україну із заходу і ще невідомо, чи приживеться в наших реаліях? Ставлення бізнесу в Україні до поняття соціальної відповідальності визначається, з одного боку, походженням підприємства, його розміром, галуззю, географічним охопленням, активністю спілкування з кінцевим споживачем, рівнем конкуренції на ринку і поглядами керівництва, з іншого боку, економічною ситуацією в країні, мірою розвитку інших секторів і чинним законодавством. При зіставленні усіх цих чинників виходить картина, при якій соціальна відповідальність бізнесу в Україні не повинна існувати – але вона існує і поступово розвивається [8].
Перед нами стоїть проблема: чи можливий в Україні такий феномен, як соціальна відповідальність бізнесу? Питання складне і до нього потрібен комплексний підхід.
Для цього спробуємо визначити основні ключові складові соціально відповідального бізнесу у цілому (рис. 1).
Ключові складники соціальної відповідальності бізнесу
Рис. 1.
Перейдемо до розгляду кожної складової соціальної відповідальності бізнесу окремо, враховуючи при цьому комплексний підхід до основної визначеної проблеми – соціальної відповідальності бізнесу в Україні. Судячи зі світового і місцевого досвіду, подальший розвиток соціальної відповідальності бізнесу в Україні не може, і не залежатиме виключно від бізнесу, адже бізнес здійснюється в певному середовищі, саме бізнес може почати і розповсюдити цивілізований розвиток соціальної відповідальності в Україні, і тому є позитивні приклади.